Іван Карпенко-Карий – книги та біографія
Іван Карпенко-Карий — це псевдонім одного з корифеїв українського театру, письменника й драматурга Івана Тобілевича. Він створив творчий образ, коли поєднав ім’я батька та прізвище Гната Карого, улюбленого героя з п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля».
Майбутній автор мріяв про театр із дитинства. У Бобринецькому повіті, де він працював писарчуком, утворився аматорський драматичний гурток. Тобілевич став його учасником і шалено захоплювався сценою: ходив пішки до Кропивницького, щоб насолодитися виставами.
Доля митця не була простою: чоловік розповсюджував заборонену літературу, допомагав народовцям — за це відбув роки заслання, що сильно зіпсувало його здоров’я. Однак все своє життя він присвятив театру: книги Івана Карпенка-Карого збагатили скарбницю української драматургії, утвердивши жанр комедії як канонічну універсальну форму художнього зображення. Письменник відчував, що театр більше не відповідає зацікавленням і прагненням народу, а тому зробив свою творчість новою сторінкою в українській драматургії.
Книги автора
З дитинства майбутній автор прагнув займатись театром. До шлюбу його матір була кріпачкою-покоївкою: закоханий батько Тобілевич викупив її у панів. Однак із ними вона мала можливість подорожувати Європою і відвідувати театр. Жінка закохалася в це мистецтво й передала любов дітям.
Окрім Карпенка-Карого, з родини вийшла ще ціла плеяда корифеїв українського театру — Микола Садовський, Панас Саксаганський та Марія Садовська-Барілотті. Батько не був митцем, але зі спогадів постає чоловіком артистичної натури. Без сімейства не уявити національної драматургії, а без доробку Івана Карпенка-Карого класична українська література була б зовсім інакшою.
Сатира на теми соціальної справедливості й національної ідентичності
Твори Івана Карпенка-Карого — це низка п’єс, автор яких звертається і до проблем безправ’я сільського люду, і до любовної драми, а у комедіях рефлексує на теми сімейних цінностей. Його блискучі доробки змальовували поширені явища в суспільстві. «Мартин Боруля» говорить про представника третього стану, що намагається дорівнятися до дворянства, нехтуючи національністю, яка робить його пригнобленим в імперії.
Перша п’єса «Бурлака» побачила світ у 1883, коли чоловікові було 38. За ці роки з ним встигло трапитись багато: 1870 року Іван Тобілевич одружився з Надією Тарковською. На землі, отриманій у посаг, побудував маєток. У шлюбі народилось сім дітей, а згодом дружина відійшла у засвіти. Після смерті коханої письменник назвав хутір на її честь.
Рік дебютної п’єси відзначився ще дечим. Митець був звільнений зі служби й невдовзі засланий до Новочеркаська. Пізніше Іван Франко скаже про це, що царський уряд втратив секретаря Тобілевича, яким тоді працював чоловік, а Україна отримала драматурга Івана Карпенка-Карого.
Творчість, що моментально стала феноменом епохи
З 1886 року Іван Карпенко-Карий книги почав писати, які отримували популярність і збирали велику кількість прихильників. Роботи митця дотепно рефлексували на актуальні теми, що відгукуються і зараз. Комедією драматург утверджує важливу національну філософію. Об’ємні образи героїв із живою мовою в п’єсі «Мартин Боруля» допомагають зрозуміти, що стається з людиною, коли вона ігнорує народну мораль. А також захищає себе карикатурно дворянською поведінкою, відмовляючись від національного.
Наступна важлива п’єса в доробку митця — це «Сто тисяч». У ній він переконливо змальовує людину, одержиму збагаченням. Карпенко-Карий не боїться звернутись до трагікомедії, роблячи смерть дещо смішною, сумною та гострою. Купити книги Івана Карпенка-Карого варто поціновувачам багатошарових п’єс, які водночас насичені гумором і тугою.
Останні роки драматурга
П’єса «Хазяїн» 1900 року висміює надмірну людську жадобу в особі багатого землевласника Пузиря, що йде на шахрайство. Вона перегукується з трагікомедією «Сто тисяч». За часів роботи над твором письменник почав створювати образи наступного тексту про скупість та її наслідки. Перші вистави із соціальною комедією «Хазяїн» пройшли майже одразу після друку тексту: головного героя зіграв сам автор.
Драматург до останнього не покидав улюбленого письма та гри на сцені театру. У січні 1907 року його трупа гастролювала в Умані, а митець мав роль у десяти виставах. Це були останні виступи. У вересні того ж року Іван Карпенко-Карий помер від раку селезінки.