Ліна Костенко – книги та біографія
Перші книги Ліни Костенко були надруковані в кінці п’ятдесятих: збірки «Проміння землі», «Мандрівки серця» та «Вітрила» привернули увагу публіки. Згодом жінка стала учасницею шістдесятницького руху та перейшла до протестних акцій. Волевиявлення коштувало публікацій. З 1963 року доробки мисткині можна було побачити в газетах «Літературна Україна» й «Дніпро», але про видання збірок і йтися не могло. Авторці дозволили надрукувати книжку «Над берегами вічної ріки» тільки в 1977 році.
Перу Костенко належать вірші, історичні поеми та прозовий роман «Записки українського самашедшого», перший наклад якого був розпроданий за 13 днів.
Книги автора
У дитинстві майбутня авторка мріяла стати льотчицею: навіть спробувала стрибнути з горища, використовуючи парашут, який зробила з парасольки та простирадла. Зростала Ліна Василівна Костенко в Київській Венеції — таку назву отримало селище на Трухановому острові.
Коли місце спалили, дівчинка продовжила навчання на Куренівці, куди одного разу завітав Павло Тичина. Шестикласниця подарувала йому власну декоровану збірку з поетичними творами про бійців і перемогу в Другій світовій війні. Та Ліні судилося більше — вирости й стати письменницею, без якої не уявити українську літературу.
Представниця шістдесятництва й затята протестувальниця
Після школи майбутня мисткиня навчалась у Київському педагогічному інституті, а згодом — у московському вищому навчальному закладі Спілки письменників СРСР. Дівчина почала писати в літературній студії журналу «Дніпро», якою опікувався Андрій Малишко. Поезія Ліни Костенко, видана двома збірками після закінчення літературного інституту в москві, принесла певне визнання: критики пророкували жінці велике майбутнє. Та 1963 року секретар ЦК КПУ з ідеології Андрій Скаба дав сигнал до погрому шістдесятників. Відреагували блискавично: того ж року збірку «Зоряний інтеграл» зняли з друку.
Видавничі обмеження, що не зупинили письменницю
Ім’я Ліни Костенко стало табу в просторі книговидання й преси. Однак авторка не покидала поезії. Вона прагнула більшого, а тому писала короткі вірші, працювала над історичними романами «Маруся Чурай» та «Берестечко». Творчість лишалася непочутою, але письменниця пішла на цю пожертву, щоб не спаплюжити тексти радянською ідеологією.
Поки тривали роки видавничого вигнання, Ліна Костенко підтримувала на судах друзів-дисидентів. Також письменниця їздила на акції проти введення військ у Чехословаччину, лишаючи батькам донечку Оксану. Вона народилась у шлюбі мисткині з одногрупником і польським поетом Єжи Яном Пахльовським — це кохання тривало недовго.
Відкрита промова 1966 року на захист дисидентів стала легендарною в протестній історії авторки. Друзі, задля яких публічно виступала жінка, глибоко поважали її за моральну підтримку. Згодом авторка стала персоною нон ґрата: романи Ліни Костенко збирали пил, перш ніж побачити світ.
Епоха видавничої заборони мала фінал. Секретар ЦК КПУ з ідеології Маланчук, що був відповідальним за внесення авторки в «чорні списки», пішов із посади. Незабаром Ліна Костенко книги, які писала протягом років, побачила на полицях крамниць.
Найвідоміші твори Ліни Костенко: «Маруся Чурай» і «Записки українського самашедшого»
Рецензенти критикували авторку за «Марусю Чурай»: казали, що вона намагається звеличувати постатей, які боролися за українську державність. Однак вірші Ліни Костенко продовжили видаватись. Чотири збірки вийшли друком за часів СРСР, одна з яких була дитячою. У 1994 незалежна Україна побачила романи у віршах авторки: вона писала «Берестечко» понад 30 років. Редактор журналу «Прапор» хотів опублікувати фрагмент напрацювання, але письменниця повідомила, що твір до друку не готовий.
Мисткиня почала писати прозові твори: вона працювала над романом «Записки українського самашедшого» десять років. Доробок став сенсацією, і купити книги Ліни Костенко забажали тисячі читачів. Десятитисячний тираж закінчився за 13 днів після друку.
2014 року авторка приєдналася до гуманітарної акції «Другий фронт АТО», а коли почалося повномасштабне вторгнення, залишилась у Києві та працювала навіть тоді, коли під столицею тривали бої.