Василь Симоненко – книги та біографія
Василь Симоненко — це український поет, журналіст, представник руху опору й шістдесятник. Народився 8 січня 1935 у Біївцях, що на Полтавщині. З шостого класу долав 18 кілометрів пішки дорогою у школу і назад додому. Книги Василя Симоненка виховували змалечку: випустився із золотою медаллю, вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Шевченка, а після рушив жити до Черкас і писати для місцевих видань. Парубку хотілося нести у світ правду: простором для його прагнень стала поезія, що завоювала серця молоді з перших публікацій.
Створювати римовані тексти хлопець почав ще за років навчання в університеті. В умовах радянської цензури таку творчість публікували неохоче, але поет швидко набув популярності у самвидаві: вірші Василя Симоненка входили до нелегальних збірок, а за його життя офіційно вийшла лише казка «Цар Плаксій та Лоскотон» і книжка «Тиша і грім».
За свій короткий шлях поет став одним із головних діячів шістдесятництва, а його словами говорила свідома молодь нації. Він здобув Шевченківську премію лише у 1995 році, за часів незалежної України.
Книги автора
Зростав майбутній поет без батька. У повоєнний час тато в родинах був такою рідкістю, що Василь вважав: «так і має бути». Із золотою медаллю Симоненко вступив на факультет до найпрестижнішого університету столиці. Тоді, для випускника провінційної школи, це було дуже складним завданням, з яким парубок впорався з першої спроби. Автор почав розвивати свої уміння в літературній творчості, а також в галузі журналістики.
Невдовзі Симоненко Василь Андрійович повернувся до Києва, де вступив до Клубу творчої молоді. До мистецької спільноти входили Ліна Костенко, Алла Горська, Іван Світличний та інші постаті, що стали творцями шістдесятництва, непересічної української поезії та модернізму.
Симоненко в журналістиці
Час, проведений митцем у публіцистиці й журналістиці, став важливим формувальним фактором для його збірок віршів. Після закінчення університету випускник поїхав працювати за розподілом в обласну партійну газету «Черкаська правда», а згодом очолив відділ пропаганди у виданні «Молодь Черкащини».
На початку 1963 року він обійняв нову посаду — кореспондента у штаті загальноукраїнської «Робітничої газети». Тоді Василь Симоненко книги вже встиг видати: збірка «Тиша і грім» завоювала для поета славу вільнодумця. Молодь за це його шанувала, а от влада дивилась із насторогою.
Редактору довелося особисто ручатись за такого письменника-бунтаря, щоб той залишився з роботою. Журналіста призначили відповідальним за висвітлення теми будівництва об’єктів хімічної індустрії: там простору для волевиявлення було дуже мало. Парубку вдавалося вводив новації в такому положенні теж: він проводив конкурс на найкращу книгу серед збірок поезії. Згодом Василь Симоненко вірші зробив своєю розрадою та рупором правди.
Поет, що оспівував людину та Україну
Поезія Василя Симоненка була потужною сатирою на радянський лад, а тому коли зрідка потрапляла до офіційного друку, то ретельно коригувалась. Одначе свої тексти митець не підпорядковував вимогам соціалістичного реалізму, а також не відповідав на претензії щодо своїх віршів про самостійну Україну.
Його поетичні твори як «Ти знаєш, що ти — людина?», «Задивляюсь у твої зіниці…», «Де зараз ви, кати мого народу?» й віршовані казки стали скарбами української літератури. Тепер збірки Василя Симоненка — це не лише тема дискусій малого кола інтелектуалів, а поєднання ідей, які розділяє ціла нація.
Симоненко-бунтар, що поплатився за волю життям
Митець розумів правду про сутність радянського режиму. Саме з ініціативи Клубу творчої молоді, учасником якого він був, розпочався пошук місць поховання жертв сталінських репресій. Поет із колегами шукав свідків. Одного разу Василь із друзями на галявині Биківнянського лісу побачив хлопців, які грали у футбол черепом із отвором в потилиці. Тоді КТМ склав меморандум із проханням вшанування пам’яті, головним ініціатором якого був Симоненко. Такого йому пробачити не могли.
Влітку 1962 року Симоненка заарештували після суперечки з продавчинею. Міліціонери затримали поета, повезли до відділку й жорстоко побили. Невдовзі письменник почав скаржитися на біль в органах, який виявився раком нирок. Хвороба загострювалася — і взимку 1963 року митець відійшов у засвіти.
Купити книги Василя Симоненка варто тим, хто шукає творчості людини, що тонко відчувала всю трагедію своєї епохи й попри все зберігала любов до України.