«Тисяча речей вела мене до неї» — перекладачка Ангеліна Медведєва про фентезі «Донька диму й кісток»

Минулого року прихильники авторки Лейні Тейлор зраділи появі українського видання «Доньки диму й кісток», першої частини трилогії у жанрі міського фентезі. А для перекладачки Ангеліни Медведєвої книги про Кару мають особливе значення. Про це пані Ангеліна розповідає у нашому блозі — без спойлерів, із перефразами з книги й перекладацькими цікавинками.

Коли тобі як перекладачеві випадає нагода перекласти улюблену книжку — це велике щастя й велика рідкість. І навіть після 2022 року, коли в піджанрі YA-фентезі з’явилося так багато тайтлів, що легко загубитися між всіляких доньок-кісток-шипів-типів, «Донька диму й кісток» лишається самобутньою. Хто читав книгу ще у 2011 згадує її, як сон — неймовірний фентезійний світ химер і ангелів, про який ніхто не говорить — чи він взагалі існує?

Пригадую, як я сама читала її на уроках замість того, щоб слухати вчительку англійської мови (якої мені тоді ледве вистачало, щоб продертися через текст), а потім бігала за нею на перервах і допитувалася, як читається ім’я героїні — «Кару» чи «Кероу». І лише коли сіла перекладати, побачила, що авторка вже в першому розділі залишає читачам підказку устами бісячого колишнього головної героїні, який звертається до неї «Ру-ру-ру, не злись, Кару».

Лейні Тейлор — майстриня розбудовувати свій світ так, щоб читач не нудьгував під завалами фактів, а з кожною дрібкою хотів дізнатися ще. Чому хлопець бісячий ми бачимо вже з перших сторінок, а чому колишній — дізнаємося в наступному розділі, коли героїня помститься йому за скоєне у креативний спосіб, продемонструвавши, якою магією володіє. А магічна система тут неабияка — героїня й сама достоту не знає, яку ціну (а головне — хто) платить за те, щоб вона марнославно фарбувала волосся в блакитний і егоїстично виганяла туристів з улюбленого місця в кафе.

Символічно, що книжка, заради якої я наважилася читати англійською — книжка, заради якої я наважилася перекладати. «Донька» вже пів життя випалена зсередини на моїх повіках, як еталон фентезі-оповіді. Ангелка твердо стояла — хоч і не на землі, але у тверді небесній, розгнівано змахуючи широкими крилами, — так поєднувати витіюватість і простоту, епічність і гумор вміє, певно, тільки Лейні Тейлор.

«Кару заговорила, попри тугий клубок у горлі:

— У тебе все гаразд?

Гаразд було не все, тому він упав».

Щоб виловити всі приховані між рядків відсилання, довелося перелопатити купу статей:

• з історії американської релігії — чому, побачивши Аківу, сектанти пакували валізи й з’їжджалися на зборища, чекаючи, коли полетять до-Ісуса-на-небеса;
• з марокканського побуту — де Кару ховається від Аківи поміж торгових рядів із килимами;
• з празьких топонімів — щоб не сплутати Костел Божої Матері перед Тином із Празьким Градом, на якому герої стрічають світанок.

Та в деяких моментах — особливо у фентезі — знайти однозначні відповіді неможливо. Тоді вже прикладаєш руку до свого перекладацького серця й запевняєш себе: «Є й інші способи. Ми можемо їх віднайти. Можемо їх винайти». Так у тексті з’явилися слова «зуботоргівля» й «високолюд», «метеликоколібрі» й «підлотозбіговисько». Так з’явився «будівничий неможливих перемог», «накивати копитами» та інші неймовірні способи передати красу світу Лейні Тейлор.

***

Мигцем побачивши в березні 2022 року іншу книжку авторки, «Мрійника Стренджа», я зрозуміла, що Лейні Тейлор українською — це реальність. Вона справжня й існує в цьому світі; наче очі тварини, що сяють у нічному лісі, вона десь там, як короткий спалах світла у всеохопній темряві. Тоді я виїжджала з України, але знала: коли повернуся — не вернуся до старої роботи в ІТ, а буду готова перекласти «Доньку» якнайкраще. І практикувалася в перекладацтві весь цей час. Спливло два роки, перш ніж я дізналася, що права таки куплено і що переклад довірять мені — та ідея «Доньки диму й кісток» українською озивалася до мене наче голос що лине в глибокій тиші.

І тиша дійсно була глибокою. Війна поставила на паузу навіть продовження «Мрійника Стренджа», тож і про «Доньку» новин не було. Влітку 2024 року, випадково опинившись в Польщі, дізнавшись про вихід книжки польською й сподіваючись вгамувати свій голод до українського видання хоча б так, я бігала по книгарнях Кракова, питаючи, чи є в них щойно випущена «Цурка диму і кошчі». Я ще не знала що моє майбутнє поспішало до мене на невидимих крилах Тетяни Іванової, перекладачки «Мрійника», а тепер менеджерки Vivat, з пропозицією зробити тестове на «Доньку диму й кісток». Навіть доба не минула, коли я отримала те заповітне повідомлення! 

Я вибрала два уривки — один гумористичний, про не конче необхідних… хлопців. Другий — фентезійний, про локацію, оточену валами, яка могла б бути містом-фортецею у Європі, якби не одне але: два місяці в небі. А точніше, дві місяцівни, бо moon в англійській мові — це суто жіночий образ. Навколо нього авторка вибудувала легенду про двох сестер, що тікаючи небом від Сонця, породили ангелів і химер, одвічних антагоністів у цій історії — «і ворогувати їм до кінця світу».

Не дивно, що польською версією я голод не втамувала. Бо суть перекладу не лише в тому, щоб ознайомитися з сюжетом, який я і так вивчила на пам’ять, а в тому, щоб знати — улюбленій книжці знайшлося місце у твоїй культурі. 

Бо переклад завжди — свідомо чи ні — цитує нашу мовну реальність.

Саме у нашій мовній реальності fortified town химер — це не «укріплене місто», а «місто-фортеця», як Кам’янець-Подільський, оточене bermed defensive walls — не «земляними захисними стінами», а валами, як у Києві. Саме у нашій мовній реальності Кару пропускає заняття через «сімейні обставини», погрожує небезпечним типам у темних провулках «слухай сюди», а коли її за очі називають «коханкою гангстера» відповідає: «Я і є гангстер, до…».

Не можна не згадати й редакторський внесок у цю книгу. Наталія Матвійчук, яка робила літературне редагування «Доньки», вловила, що Лейні Тейлор дуже личить українська, і запропонувала прекрасні фрази: як-от «всеохопність кохання» або «диявольське кодло». Завдяки їй Кару замість того, щоб «гарно вдягтися для Аківи», думає «причепуритися для Аківи».

«Презентація книги «Донька диму й кісток» з Ангеліною Медведєвою у Луцьку. Справа внизу на першому фото та зліва на другому — літературна редакторка Наталія Матвійчук».

Провідна редакторка Ганна Череміс терпляче збирала всі наші виправлення воєдино, а їх було ох багацько. 

Це оманливо проста книга, де ледь не кожне речення змінює значення, залежно від того, вперше ви читаєте книгу чи вдруге. 

Я, звісно, раджу читати щонайменше два рази — спершу наївними очима головної героїні, вдруге — очима героїні, яка тепер усвідомлює весь масштаб подій.

Також Ганна узгодила з правовласниками певні зміни в межах редполітик Vivat. Книжка вийшла давненько і деякі слова в ній що в США, що в Україні нині звучать недоречно. Як-от жартома кинуте «карлики» (midgets) стало «курдуплями».

Також ми дерусифікували кілька дрібничок. Наприклад, петербург перетворився на Пітсбург — місто, де Лейні Тейлор отримала магістерку з творчого письма. Воно теж підходить під маршрут Кару, яка мотається по всьому світу, збираючи у браконьєрів і вбивць зуби, котрі обмінює на чарівні бажання у химери, що править їй за батька.

Моя відповідальність перекладачки — передусім перед українським читачем. І хоч деякі рядки у цьому фентезі про війну вільного народу з імперією просто неможливо згладити, ми з особливою чутливістю поставилися до рядків зі згадками воєнних реалій: побратимів і посестер (які, окрім того, що служать разом, дійсно є одне одному родичами), вцілілих і загиблих у бойових діях. 

Наприклад, «вдовиний мис» — усталена в англосвіті назва трикутної лінії росту волосся, названа на честь капюшонів вдів у скорботі, але абсолютно не відома в Україні й ще більше недоречна в контексті великої війни, стала «дзьобиком». Це набагато точніше пояснює її форму. Коли найліпша приятелька головної героїні вперше бачить Аківу, каже: «Боже. Як сумно, що у нас такий брак „дзьобиків“ у повсякденні. Ми могли б використати твого ангела, як племінного бика, щоб посіяти серед населення „дзьобики“».

***

Здавалося б, я маю бігати по всіх книгарнях і вищати від радості, що на першій сторінці стоїть моє ім’я, але ні. Коли бачу «Доньку» на полицях українських книгарень, то відчуваю якусь правильність — наче ця книжка завжди мала вийти українською і я завжди мала стати її перекладачкою. Наче так і судилося. У всьому, що сталося, було відчуття якоїсь невідворотності й правильності, немов ця книжка — скарбничка без коштовності, яка лише й чекала, поки її знайдуть і наповнять українською.

Сподіваюся, ця історія пробереться до ваших сердець. Вірю, мій переклад в цьому допоможе.

Щиро,

перекладачка Ангеліна

Редакція блогу Vivat дякує пані Ангеліні за цікаву розповідь про свій перекладацький шлях. Дякуємо вам за прочитання і нагадуємо, що перша частина трилогії, «Донька диму й кісток», доступна для замовлення в паперовому та електронному форматах. Ще й з неймовірно естетичним оформленням від художниці дотичної до серіалу Arcane: на обкладинці героїня усвідомлює, що їй не потрібна зброя, вона й сама зброя. А кольоровий зріз — як її волосся, що росте блакитним просто з голови 💙