«Графічних повістей для дітей зовсім мало в Україні»: бліц-інтерв'ю з творчинями мальопису «Безхвоста»
«Безхвоста» — перша українська графічна повість, яка обов’язково сподобається всім, хто любить театр, хто грав або грає у шкільних виставах і хто знає, що таке справжня дружба!
А що ж за лаштунками цієї книжки? Нумо, розпитаймо наших авторок – Оксану Лущевську і Яну Гавриш. Оксана створила цю історію, а Яна оживила її за допомогою олівців.
Чи любите Ви театр і чи грали колись у ньому? Яка була перша роль?
Оксана: Я люблю і постійно відвідую театр. У місті Шарлотт, де я нині живу, є дуже багато театрів, починаючи від великих сцен – і до малих аматорських. Також є і дитячий театр, і театр мюзиклу. Утім, коли я зростала, то ніколи не ходила до театру. В місті Тальному театрів не було. В школі ми розігрували п’єсу Михайла Старицького «За двома зайцями». Хотілося роль Проні, але дали мені роль Химки. Було образливо, бо інші дівчата не вирізнялися талантом. Але так сталося... Пригадую, коли я насмішила аудиторію (в ролі Химки!) – тоді врешті змирилася, що роль, мовляв, не така й погана. Ще ми в класі розігрували «Ріпку» і «Ходить гарбуз по городі…». На мій подив, а я дізналася від своїх 9-тирічних і 10-тирічних учнів, діти в школах досі інсценізують і «Рукавичку», і «Ріпку», і «Ходить гарбуз по городі…». Хотілося б, щоб репертуар мінявся...Коли я вирішила дати в тексті інсценізацію «Рукавичики», я зробила це зумисно. З реалій. Читачі побачать, що діти – персонажі - не щасливі-та-раді. Їм не подобаються ні ролі, ані конфлікти, які повсякчас супроводжують театральну постановку.
Яна: Так. Я люблю театр. З дитячих років для мене відвідування театру –це свято. Мені навіть довелось деякий час попрацювати в театрі художником та бутафором. В шкільних виставах завжди приймала участь, але не як актор, а як художник. Я відповідала за декорації, костюми, освітлення.
Як виникла ідея зі створення саме такої «Безхвостої», яку отримають читачі?
Оксана: Для мене формат цієї книжки – досі несподіванка. Ще чотири роки тому я написала коротку повість для самостійного читання. Тоді я перебувала під враженням від прочитання дилогії «Моє щасливе життя» і «Моє серце б’ється і сміється» Рус Лаґеркранц та Еви Ерікосон. Я всіляко радила книжку для перекладу. Врешті вона є і в Україні. Також я дуже люблю книжку Енн Файн «Щоденник кота вбивці», яку теж перекладено. Ці книжки короткі і лаконічні. В англомовному дитліті такі книжки називаються chapterbooks. Вони дуже популярні серед читачів 7-ми-9-ти років. Такі книжки допомагають дітям розчитуватися. В Україні їх досі дуууужееее мало, а це є читацький «маст», якщо мислити з точки зору теоретичних дитліт засад. І от я задумала книжку «Безхвоста». І, як зазначала, написала короткий текст. Та склалося не так, як я собі думала. Після того, як наша з Яною книжки «Вітер з-під сонця» потрапила в престижний каталог «Білі круки» (The White Ravens), що формується Міжнародною Молодіжною Бібліотекою в Мюнхені (International Youth Library, IYL), Яна написала до мене, чи є в мене ще якийсь текст з якими би вона попрацювала. І я показала їй рукопис. Яна запропонувала подати рукопис візуально. Я вирішила довіритися їй. По суті, ця книжка – це Янина книжка на 85%+. Від мого тексту лишилися деякі фрази та, власне, сама ідея
Яна: Робити просто ілюстрації до текстів мені вже замало. Так захотілося спробувати себе в новому жанрі. Сьогодні, завдяки інтенету, можна спостерігати за роботами відомих майстрів, ознайомитися з новими цікавими проектами. В Україні дуже багато талановитих ілюстраторів, але наш ринок книжкових видань залишається досить одноманітним та обмеженим, хоча певні зрушення в цьому питанні вже є. Я поділилася своїми міркуваннями з Оксаною. Вона підтримала мою ідею створити книжку, в якій поєднати книжкову ілюстрацію з коміксом, та надіслала «Безхвосту». Почитавши цей текст, я зрозуміла, що він ідеально підходить для графічної повісті.
У чому особливість цієї книжки?
Яна: Ця книжка – не просто ілюстрації до повісті. Написаний Оксаною текст, в цьому проекті був, так би мовити, як сценарій для фільму. Я старалась його максимально зберегти, але деякі моменти все ж-таки довелося опустити. Оксана надала мені роль співавтора, та повну свободу дій. За що я їй дуже вдячна. І мені лишилося розповісти цю історію, як я її бачу. Розставити свої акценти. В графічній повісті візуальна частина виходить на перший план, що дозволяє художнику максимально розкритися.
Оксана: У форматі. У подачі. У Яниному художньому стилі. Графічних повістей для дітей зовсім мало в Україні. Було кілька графічних романів. Було кілька перекладів. І навіть, до речі, книжка авторки-ілюстраторки Фанні Брітт «Джейн, лисиця і я». Графічна повістина «Безхвоста» сподобається юним читачам. Звісно, я не чекаю, що всім-усім читачам сподобаються всі-усі елементи. І я чудово розуміюся на форматі графіки (комікси, графічні романи та повісті, гібридні романи та повісті; я викладала такий курс, пишучи і захищаючи дисертацію в Джорджіївському університеті). Тому я наскрізно бачу плюси і деякі мінуси, як критикиня. Та я знаю, що юні читачі, які люблять графіку, однозначно будуть задоволені. Ще у форматі пдф «Безхвосту» читали діти-критики, які два роки навчаються в Joyful Fox Reading Club. Вони дали свої рекомендації та настанови для читачів. Їх можна прочитати на сторінці «Вівату».