Book Friends: як українські видавництва колаборуються під час кризи

За запрошенням Анни Похлебаєвої, засновниці видавництва «Артбукс» генеральна директорка Vivat  Юлія Орлова стала гостею Instagram-ефіру Book Friends #10. Видавчині поговорили про бізнес, видавничу спільноту, книги, маркетинг, цифрові формати, життя, вдячність. 

Публікуємо витяг із розмови.

Є книжки, до яких українське суспільство ще не готове

Юлія Орлова, Vivat: «Є багато цікавих книг, які ми не видаємо, тому що читачі до них доки не готові. Наприклад, ми видали книгу Рупі Каур “Молоко і мед”. Ми одразу розуміли, що на цю книгу не буде попиту, але ця вона з категорії “потрібно видати”. А бували ситуації, коли ми видавали книгу за внутрішнім поривом, тому що вважали, що так правильно, і вона досить несподівано “заходила” читачу і мала попит…

Мене бентежить, що іноді слова “ви бізнесмени, маркетологи” звучать, як докір на нашу адресу. Дивно було б, якби я сказала: “Та ні, ну що ви! Ми не такі” (сміється). Але, з іншого боку, скільки б ми не прораховували, як відповідально не підходили б до вибору літератури, але ніколи не передбачиш — “зайде” книга або ні. Я спілкувалася з масою великих видавців за кордоном, і мені, наприклад, досі незрозумілий успіх “50 відтінків сірого”.

У кожному видавництві є хіти, є середня маса, а є позиції, які за умов однаково активних способів просування чомусь не приймаються читачем. У нас так само. Проте ми намагаємося, щоб кількість хітів, переважала».

Анна Похлебаєва, Артбукс: «Ми також зіткнулися з несподіваною ситуацією, коли своїм коштом надрукували 5000 книг про коронавірус.

Така сума зараз в жодному видавництві не зайва, а в маленькому — тим паче, оскільки у нас йде рахунок не на мільйони, а на тисячі. Ми поширюємо цю книгу з кожним замовленням. Це був наш вибір — видати і дарувати цю книгу читачеві.

Україна стала першою країною, в якій її вирішили надрукувати, а не просто викласти в онлайн. Ми бачили, що у Великобританії 1 млн завантажень за 2 тижні. В Instagram книга мала безліч гарних відгуків. А ось в нашому Facebook-товаристві з’явилися питання: чому ви випустили книгу з цієї теми, а не про грип, рак і так далі? Ці питання поставили мене у ступор. Ми чекали вдячності, тому що ні у кого не попросили грошей, а отримали таку несподівану реакцію. І, ви знаєте, я з вами абсолютно згодна щодо того, що наше суспільство морально ще не готове до таких книг».

Видавництво повинне йти за читачем, чи пропонувати нові теми на «подумати»?

Юлія Орлова, Vivat: «У нас була книга про те, як правильно проживати з тяжкохворими їхні останні дні. Тобто книга про смерть. Я її прочитала, вважаю, що вона дуже важлива і потрібна людям. Вона не лише про онкохворих, а торкається будь-яких термінальних стадій. Але ця книга у нас абсолютно не має попиту. І це не питання вартості, справа в тому, що на цю тему в Україні ще не готові говорити.

І тут виникає питання — і на це питання у мене доки немає відповіді — чи ми як видавці повинні випереджати запити наших читачів, пропонувати нашим читачам різні теми на “подумати”, розвивати читача?»

Анна Похлебаєва, Артбукс: «Так, з новими незвичними темами читачі теж ростуть. Це якраз питання до того, чи видавництво — це місія або бізнес? І ми виховуємо смак читача або це читач виховує нас?»

Юлія Орлова, Vivat: «Для себе ми визначили деяку пропорцію. Близько 10% книг ми випускаємо, тому що вважаємо, що в нашому видавництві ці книги мають бути.

Це ті книги, які, як ми заздалегідь розуміємо, не принесуть фінансового успіху. Вони продаються нижче за їхню розрахункову вартість. Але мені здається, що ці книги повинні жити. Бізнес-процеси видавництва сьогодні влаштовані таким чином, що я як директор маю можливість погоджувати свої дії з власником і дозволити собі це».

Зараз — час вдячності

Юлія Орлова, Vivat: «Ви торкнулися теми такого “читерства”. Воно існує, і треба привчити себе не реагувати на нього. Я доки в процесі.

Ми видали 14 млн книг за 7 років. 40 мільйонів людей живе в Україні. Це означає, що практично у кожного третього українця є книга нашого видавництва. Це при тому, що ми не видаємо підручники, не видаємо книги, обов’язкові до купівлі. Абсолютно трейдовий бізнес. Хочеш — купуй, голосуй своєю гривною за книгу, хочеш — не купуй.

Мені здається, що видавництво Vivat зробило свій внесок в культуру України, у формування книжкової спільноти. Але, варто обмовитися в інтерв’ю, висловитися якось неоднозначно — і все те, що ти хорошого зробив, вмить нівелюється, роздувається якась така бульба … і мене дуже засмучує бажання деяких людей поширювати негатив».

Анна Похлебаєва, Артбукс: «Так, зараз ми навіть зі своїми співробітниками під час колективних бесід у Zoom, з родиною, домовилися про терпимість. Бо коли бізнес у кризі, вдома діти у віці 2,7 та 8,5 років, яким потрібний простір та активність, інакше — ніяк.

Зараз — час вдячності. Ми зробили окремий пост: просто поставте лайк вашому улюбленому видавництву та краще напишіть позитивний відгук, ніж виливати бруд. Тому що зараз працювати і видавати книги вкрай складно, особливо маленьким видавництвам».

Видавці — друзі чи конкуренти?

Юлія Орлова, Vivat: «Я дуже люблю конкурентів. Це абсолютно практична любов. У гонці за лідерство ти завжди показуєш кращий час. Тому що крутіші наші конкуренти, то кращими стаємо й ми.

Мені подобається спостерігати за розвитком видавництв. Говорю собі, що я б і цю книжку хотіла в себе у видавничому плані мати, і ось цю… І в мене у бібліотеці багато книг, які я купую в інших видавництв, хоча могла б використати своє становище і ще на етапі продажу авторських прав викупити ці права.

Тож я дуже люблю спілкуватися і дуже вам вдячна за цей діалог. Мені здається, що видавці між собою зовсім не спілкуються і, наскільки я знаю, ви перша, хто подібне організувала. Це геніальна ідея — створювати таку спільноту всередині видавничого бізнесу, в якому слухачі можуть поспілкуватися, з’ясувати, які проблем можуть бути всередині. І, ви знаєте, мені дуже хочеться максимально чесно відповідати на ваші запитання, попри фльор Instagram».

Анна Похлебаєва, Артбукс: «Дякую за ваші слова. Знаєте, із ким би ми не провели інтерв’ю, ми всі добре розуміємо, що це — підтримка одне одного. І мені дуже хочеться, щоб наші підписники познайомилися з вашим видавництвом, вашими книгами, підписалися на ваш профіль, щоб ви розповіли про себе, тому що виявляється: багато хто купує книгу і навіть не знає, яке це видавництво. А потім вже дома роздивляється і відмічає, що так, є видавництво Vivat, є “Артбукс”».

«Книжкові новинки у карантин»

Юлія Орлова, Vivat: «У нас за 2 місяці вийшло близько 35 книг, але це не “карантинні” книги як такі. Ми їх здавали у друк на початку лютого і отримали вже під час карантину. У квітні ми не здали жодної книги і тільки зараз — у травні — плануємо здати в друк вісім».

Анна Похлебаєва, Артбукс: «А нас називають психами. Ми за квітень видали 3 книги, одна з них — книга «Коронавірус».

Знову ж таки, в нас були книги, які ми друкували в Польщі, тому що це co-edition. І ми повинні були їх забрати. І дві книги, які сьогодні отримали з друкарні, ми їх чекали: це "Хроніки Вудсворду" і “Майнкрафт”. Ми дуже щасливі, що нам наш син підказав купити ці ліцензії і ми прислухалися. Але іноді це — лотерейний квиток».

Юлія Орлова, Vivat: «Тут ви витягнули абсолютно виграшний лотерейний квиток з “Майнкрафтом”».

Анна Похлебаєва, Артбукс: «Так, і я бачу, що ігрові книги “Майнкрафт” продовжують продаватися. А ми ексклюзивні представники “Майнкрафту”. І я часто думаю про інші невеликі видавництва: як вони вистоять в цю кризу. У нас хоча б “Майнкрафт” продається. У декого зараз взагалі практично немає продажів. Не можу не думати про це, тому що, повторюся, зараз час взаємопідтримки, терпимості й доброти».

«Правила жіночого бізнесу»

Юлія Орлова, Vivat: «Я не згодна з думкою, що видавничий бізнес в Україні є жіночим. Чоловіків-видавців значно більше. Що ж до “трьох правил жіночого видавничого бізнесу” — я їх не знаю. Я не ділю бізнес на жіночий і чоловічий. Мені здається, що жінки спокійніші та конкуренція між нами не настільки яскрава. Моя, і мені здається, що і ваша, стратегія така — домовлятися, дружити, розповідати щось, ділитися. І мені здається, що це абсолютно правильно.

Днями я писала статтю про Маркетинг 4.0., і в цій моделі стрижневими є поняття ком’юніті та коллаборації. Це майбутнє бізнесу. Конкурентна стратегія втрачає свій сенс. Для мене дуже важливо, що ми разом з вами зараз спілкуємося. Бо так у нашому суспільстві склалося, що чоловік чоловіку зі значно більшим задоволенням і бажанням допоможе, ніж жінка жінці.

Не пам’ятаю, де це почула, але я згодна з фразою про те, що тільки жінка з великим серцем і правильним розумним підходом до життя може допомогти своїй подрузі, витягнути її з якоїсь ситуації й поставити її інтереси поперед своїх. У чоловіків, мені здається, це легше відбувається. Мені не дуже подобаються ці гендерні штуки: “жіноча дружба” й “чоловіча дружба”. Вже щодо питань з жіночої логіки ми перемогли. Тому я дуже люблю жіночі колаборації, коли жінки можуть спокійно спілкуватися, радитися, допомагати одна одній, і це нормально!»