«Навіть якщо ви розплачетеся над долею героїв, то не забудете цей твір», — Ярина Цимбал про укладання «Любовної класики»
Героїня інтервʼю: Ярина Цимбал, українська літературознавиця, кураторка серії Vivat Класика
Авторка: Катерина Булаєва, редакторка блогу Vivat
До вже улюблених читачами й читачками «Різдвяної класики» та «Великодньої класики» від видавництва Vivat нещодавно додалася новенька «святкова» антологія прози українських письменників і письменниць «Любовна класика». Під яскравою обкладинкою на вас чекає більше як два десятки текстів, присвячених коханню, що хронологічно охоплюють ціле століття.
Збірку уклала кураторка серії Vivat Класика, літературознавиця Ярина Цимбал. Редакторка блогу Vivat зустрілася з пані Яриною, щоб поговорити про любовну літературу, тексти, які залишають слід у серці, та про те, чому антологія «Любовна класика» — це не просто ще одна гарненька рожева книжка про кохання.
Далі — пряма мова літературознавиці. Ось що розповіла Ярина Цимбал…
Про кохання й літературу
Літературне кохання і реальне, з одного боку, ніби відрізняються. Адже ми звикли вважати, що літературне — це щось вигадане. Насправді в художніх творах завжди описано реальні ситуації, часто саме ті почуття, що їх переживали автор чи авторка твору. Тому розділення літературного й реального кохання, як на мене, трохи штучне. Любов — універсальне почуття, притаманне всім людям, тому всі про неї пишуть. Мені здається, якби біля певних текстів прибрати ім’я автора чи авторки і не дати жодних вказівок, де й коли це написано, не завжди можна буде вгадати. Є твори, які цілковито про почуття — і більше нічого.
Наша антологія надзвичайно багата на різноманітні любовні ситуації і стосунки. Вона покаже, що літературне кохання — це відтворення в художньому слові кохання реального. Думаю, ми всі в цих текстах знайдемо себе, своїх знайомих, друзів.
Про початок роботи над «Любовною класикою» (і сумніви)
Це третя наша подарункова антологія в серії Vivat Класика. Перші дві було прив’язано до календарних свят — Різдва і Великодня. І коли ми анонсували «Великодню класику», в соцмережах жартували, яке ж свято буде наступним: до Трійці чи до Івана Купала ми зробимо книжку. Думаю, що любовна антологія стала несподіванкою.
Ідея антології належить головному редактору видавництва Артему Літвінцю. Я, щиро кажучи, поставилася до неї прохолодно, бо вже упорядкувала дві любовні антології в серії «Наші 20-ті» (видавництво «Темпора»). Цій серії ось у січні виповнилося десять років. Антологія «Беладонна. Любовний роман 20-х років» вийшла влітку 2016 року, а «Молодість. Любовна проза 20-х років» — влітку 2019-го. Крім того, існують ще антології еротичної прози, починаючи з «Українського Декамерона» 1993 року.
Я побоювалася, щоб при виборі текстів не втрапити в банальщину або вульгарщину. Хотіла не перейти межу любовного й еротичного, втримати цей невидимий баланс. У «Любовній класиці» чимало текстів про тілесну любов, вони з’являються в белетристиці тільки разом із модернізмом. Тобто мені як упорядниці книжки важливо було триматися певних рамок, хай навіть вони існують лише в моїй голові.
Та вже сам процес добору творів виявився дуже цікавим, ба навіть захопливим. Мені здається, саме в цій антології ми найбільше відкриваємо нових імен і нових текстів.
Скажу по секрету, що в ній є зародки наших наступних книжок у серії Vivat Класика. Не розкриватиму імен, хай це залишиться сюрпризом, але ми плануємо кілька книжок, автори чи авторки є в «Любовній класиці».
Про добір текстів для збірки
Антологія розросталася неймовірними темпами. Зазвичай, беручись за нову збірку, я опитую рідних і друзів, чи знають вони якісь твори про Різдво, Великдень, любов. Цього разу всі, не змовляючись, називали мені «Марусю» Квітки-Основ’яненка. Я вирішила, хай вона буде першим твором, від якого я далі буду відштовхуватися.
Це не тільки перша повість в українській літературі, це ще й перший твір, яким автор примусив читацьку аудиторію плакати. Це сентиментальна повість, у якій любов подано в мрійливому, сльозливому, сентиментальному ключі, але це один із перших «серйозних» прозових творів української літератури. Тому книжка починається з «Марусі».
Далі я вже сама добирала, і тексти просто самі йшли мені до рук. Обсяг книжки зростав у геометричній прогресії, з часом навіть довелося дещо прибирати. Коли склала остаточний зміст, виявилося, що антологія буде найбільшою серед наших подарункових книжок Vivat Класики — у ній мільйон знаків.
Коли ми готували «Великодню класику», наш передмовник Богдан Тихолоз назвав нас, мене і редакторок, сектою сакральних чисел. Коли немає певних рамок, тексти можна добирати без кінця, тоді я придумую якесь красиве число, яким обмежую себе, — кількість текстів або кількість імен. У «Любовній класиці» маємо 22 імені і 24 тексти — все парне, бо кохання — це про пару.
Про зміст антології та історичний контекст
Коли ми анонсували антологію, пролунала критика, мовляв, мало письменниць, мало жіночих імен. Справді, у книжці лише чотири авторки, але це нові жіночі імена і дуже майстерні твори. Усе залежить від історичних обставин, теми, яку ми обрали для антології. Я не можу навмисне придумати більше жіночих текстів про кохання.
Спостерегла також, що понад половину текстів — це твори 1920-х років. Вони там теж не тільки тому, що я дослідниця наших 20-х, а й тому, що це пік модернізму, який нарешті узаконив теми кохання, еротики, тілесної любові. Тож у нас із 22 письменників і письменниць десять представляють класичну літературу до 1917 року, а дванадцять представляють наші 20-ті.
Наприклад, у різдвяній і великодній антологіях 20-х років майже не було. Скажімо, у «Різдвяній класиці» тільки один твір із 20-х років, та й то ранній — це оповідання Михайла Івченка 1918 року. А у «Великодній класиці» є діаспорна література, бо коли в підрадянській Україні боролися з релігією, за кордоном берегли традиції. Тому зміст книжок зумовлено не так моїми особистими дослідницькими вподобаннями, як історичними обставинами.
Про найбільші літературні відкриття завдяки «Любовній класиці»
На знімку Ярина Цимбал. Авторка фото — Настя Телікова
Таких текстів, які я знала і неодмінно хотіла додати, було два. Насамперед Валер’ян Підмогильний: хотілося дати оповідання «Військовий літун», але спершу я його перечитала і переконалася, що він підходить для цієї книжки.
Другий твір — це моє недавнє супервідкриття, повість «Марія» Сидонії Гнідий. У письменниці невідмінюване чоловіче прізвище — Гнідий. Була така традиція на початку ХХ століття в Західній Україні — називати жінок чоловічими прізвищами і не відмінювати. Тобто не Сидонія Гніда, а Сидонія Гнідий, не Марійка Донцова, а Марійка Донцов. Нині це дуже збиває з пантелику і звучить екзотично.
І вийшло так, що в антології буде три Марії. Книжку відкриватиме «Маруся» Квітки-Основʼяненка, далі буде «Марія» Сидонії Гнідий і завершуватиме її «Марія радості» Івана Дніпровського. Марія — знакове, символічне ім’я в літературі. Єви у нас немає, зате Марія є.
Коли книжка пішла в типографію, я розпитала всіх, хто працювали з текстами, що їм сподобалося найбільше. У відповідях не раз прозвучали Сидонія Гнідий і Микола Чернявський, а також «Вольне кохання» Нечуя-Левицького, «Мусема» Бориса Тенети й інші твори.
Про любовні тексти, які влучають у саме серце
На презентаціях мене часто питають про нещасливі фінали багатьох творів і чи в «Любовній класиці» буде те саме. Я хочу сказати любим читачам і читачкам, що вибір тексту для читання такий: або солодкава неприродність, або драматична реальність. Іноді хочеться щось тепле, мімішне, затишні історії до кави, різдвяні поцілунки й подарунки. Та вже на другому такому тексті у вас усе всередині зацукрується і читати далі перехочеться. Навіть якщо ви подужаєте цілу книжку таких солодких історій, ви дуже швидко їх забудете.
Натомість драматичний художній твір вас неодмінно вразить і зачепить. Навіть якщо ви розплачетеся над долею героїв і героїнь, ви не забудете його.
Він залишатиметься з вами і спонукатиме до дальшого читання, глибших роздумів. Викликатиме у вас людські почуття: емпатію, співчуття, милосердя. Буде якоюсь мірою повчальним, але не дидактичним. У цьому цінність класичної літератури і взагалі просто хорошої літератури.
І коли люди вкотре зізнаються, що плакали над «Морозенком» Панаса Мирного, це добрий знак. Це означає, що вони вміють читати і співпереживати, а Панас Мирний умів писати. Такі твори спонукають зупинитися й озирнутися: може, довкола нас є люди, які потребують нашої уваги, любові і підтримки. У цьому теж глибокий сенс класичної літератури.
Про свою участь в оформленні видання
Це перша книжка в серії Vivat Класика, до оформлення якої ми запрошували сторонню ілюстраторку. Передивилися з десяток різних портфоліо і вдячні Анастасії Годись, що вона погодилася, знайшла для нас час і створила кілька ілюстрацій-розгортів.
Твори для ілюстрування обирала я, а також визначала, яку сцену можна зобразити. Ми старалися всіляко допомагати художниці, яка мала не так багато часу. Шукали різні референси, адже всі тексти з різних епох і не можна помилитися в деталях: одягу, зачісках тощо. Наприклад, танець Марії і Василя в повісті «Марія» Сидонії Гнідий — це сабаш, і референсом стала сцена з фільму «Білий птах із чорною ознакою», де Богдан Ступка і Лариса Кадочникова танцюють весільний сабаш.
Ілюстрація до антології «Любовна класика». Авторка Анастасія Годись
Для ілюстрування «Синьої Волошки» Бориса Антоненка-Давидовича ми розшукали старі фотографії дівчат і хлопців, щоб знати, як одягалися у 1918–1919 роках. Особливо нас бентежило жіноче пальто: ілюстраторці для композиції треба було воно приталене, підперезане пояском, але тоді був зовсім інший крій. Довелося малювати відповідно до історичної моди, все вдалося, з композицією теж.
Ілюстрація до антології «Любовна класика». Авторка Анастасія Годись
Крім ілюстрацій, є ще загальне оформлення: обкладинка, зріз, вставки перед текстами. І редакція, і худвідділ, і Лада Касьяненко, авторка оформлення, — ми довго не могли обрати центральний символ. Кожен варіант обкладинки нагадував запрошення на весілля: ми жартували, що бракує тільки обручок. При цьому одразу розуміли, що обкладинка буде рожевою, адже це колір, який передусім асоціюється з коханням. Тут небезпека банальності й вульгарності була найвищою, але впоралися, вийшло гарно.
І хоча я нюхала варіанти ароматизатора для обкладинки, вибрали інший — суницю. Треба потерти на обкладинці ключик, замок або флакони, щоб відчути аромат.
Про подарунковий потенціал видання
У «Любовній класиці» зібрана дуже добра література, українська класика, для дорослих читачів. Антологія вийшла якраз напередодні 14 лютого, а це не лише День закоханих, а ще й День книгодарування. Її можна дарувати і коханим людям, і рідним та друзям.
Дякуємо пані Ярині за розмову. Дякуємо нашим читачкам і читачам за інтерес до цього інтервʼю. Нагадуємо, що «Любовну класику» можна замовити на сайті Vivat або придбати в мережі книгарень — для себе чи на подарунок близьким і коханим 🩷
