30 сучасних українських книг, які стали культовими

Які тексти вплинули на літературний та культурний процес в незалежній Україні, продалися багатьма накладами та стали відомі навіть тим, хто не часто береться до читання? Це питання зацікавило і нас, тож редакція блогу Vivat взялася створити добірку, в якій будуть культові українські книги сучасності.

У цій публікації на вас чекає сучасна українська класика, лонґселери та видані відносно недавно, проте вже продані багатотисячними тиражами видання, котрі вплинули й продовжують впливати на літературний процес. Ми не претендуємо на вичерпність цього списку й застерігаємо вас зважати при читанні на те, що деякі тексти написано понад 20 років тому. Проте можемо гарантувати, що наведені книги варто читати, коли хочеться зрозуміти, як розвивалася наша література й що нового в неї привносили українські письменники й письменниці в роки після отримання незалежності.

«Маруся Чурай», «Записки українського самашедшого», Ліна Костенко

Постать Ліни Костенко давно вписана до канону української літератури. Мисткиня належала до дисидентського руху, а за часів незалежної України стала однією з найвпливовіших представниць нашої культури. Номінувалася на Нобелівську премію, є лавреаткою Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), кавалеркою Ордену Почесного легіону (2022) та інших численних нагород.

📖 Згадаємо детальніше роман у віршах «Маруся Чурай», за який авторка отримала Шевченківську премію. Юнці Марусі Чурай винесено смертний вирок за те, що отруїла свого коханого. На серце героїні лягає чимало переживань і спогадів, поки вона жива. На тлі цієї драми розгортаються події української історії часів Гетьманщини. Згодом завдяки проханню козака Івана Іскри, що закоханий у Марусю, Богдан Хмельницький наказує скасувати вирок. Адже покійний батько Марусі належав до борців за майбутнє країни, а сама вона є однією з тих людей, які творять українську пісню, зачаровує всіх своїм голосом. Проте навіть захист гетьмана не рятує дівчину від душевних страждань та хвороби.

📖Ще одна важлива робота Ліни Василівни — «Записки українського самашедшого», роман який письменниця випустила наприкінці 2010 року, після 20 років творчого мовчання. Цей текст поєднує художню літературу з особистим щоденником і публіцистикою. Роман написано, як замітики 35-річного комп’ютерного програміста про особисті переживання та думки про події в Україні та світі. Описано період з 2001 до 2004 року, наш головний герой і оповідач пильно стежить за новинами, а що вони, як ведеться, часто негативні, ділиться з читачами відчуттям тривоги та безвиході. Чоловіку здається, що чи то чи він збожеволів (хоча психіатр каже, що все в порядку), чи то світ навколо.

Після публікації «Записки українського самашедшого» отримали змішані оцінки та відгуки, героя твору критикували, що він мислить не як програміст або надто по-жіночому, або не відповідно своєму віку, а як шістдесятник. Також були зауваження щодо мови в романі. Однак, наразі багато хто погодиться, що цей текст став цінним художнім свідченням подій початку 2000-х і дійсно прислужиться теперішньому молодому поколінню в розумінні того, хто такі ми, українці, за що і з чим боремося.

«Московіада» і «Дванадцять обручів», Юрій Андрухович

Юрій Андрухович — один з найвідоміших авторів українського постмодернізму, представник «станіславського феномену», засновник угрупування «Бу-Ба-Бу». В його доробку: романи й коротка проза, публіцистичні тексти, поезії, переклади. А ще тексти Юрія Андруховича ставали натхненням для музичних виконавців і театральних режисерів. Тут ми згадуємо два його романи — «Московіада» і «Дванадцять обручів».

📖 «Московіаду» сам автор називає романом жахів, вона трохи автобіографічна, адже Андрухович, як і головний герой, свого часу навчався в москві. Через постмодерність роману, широке використання засобів бурлеску, балагану та блазнювання, його не всі прийняли на час виходу у 1993 році, та він все одно став одним з важливих творів сучасної української літератури. Читаючи його зараз, можна здивуватися, наскільки в сусідній країні все незмінно просякнуте духом імперіалізму. Разом з головним героєм «Московіади», українським поетом Отто фон Ф., студентом Літературного інституту в москві, читач проводить один день, сповнений химерності, хаосу та бажання хлопця повернутися нарешті до рідного Києва.

📖 Ще один з культових романів Андруховича нещодавно перевидано, йдеться про «Дванадцять обручів». Вперше книга побачила світ 2003 року, трохи згодом була нагороджена Літературною премією Центральної Європи Angelus. В центрі оповіді — восьмеро дуже самобутніх персонажів, яким випало стати гостями готелю в Карпатах. На тому місці колись була метеостанція. Чи прибуде господар цієї дивної будівлі? Які колізії чекають на персонажів і чи може бути щось химерніше за мандрівку в глибини людської свідомості?

«Воццек & воццекургія», Юрій Іздрик

Ще до виходу у 1997 році свого дебютного роману «Воццек» Юрій Іздрик був відомою та значимою фігурою. Його знали як музиканта, поета, засновника і головного редактора концептуального журналу «Четвер», який мав неабиякий вплив на літературний процес. «Воццек» позначив злет письменницької карʼєри Іздрика, наразі його визнають одним із засадничих текстів українського постмодернізму 1990-х. Цей текст — фактично класика незалежності, адже за ним можна простежити, як письменники, позбавившись вимог та обмежень радянської дійсності, вдаються до експериментів і пробують «заново винайти» літературу.

«Воццек & воццекургія» — це сповідь-марення (або сон) чоловіка Воццека, який намагається зрозуміти себе, зібрати власне «я» зі спогадів та сновидінь. Читач дізнається про важливий для головного героя романтичний звʼязок із жінкою на ім’я А. Про його лихоманкові прагнення захистити власну родину, що він реалізує дивним способом тощо.

Однак сюжет в цьому романі — далеко не головне, адже його природа є глибоко постмодерністською: за застереженням письменника та видавця Романа Малиновського, навіть попри багатошаровість твору в ньому важко намацати перший, всім зрозумілий, шар, як наприклад детективна історія в «Імені троянди». Зате в тексті буде вдосталь потоку свідомості, фрагментарності, інтертекстуальності, пародії. «Воццека» друкували кілька разів у різних видавництвах, найсвіжіше видання — збірка від ВСЛ, що також містить повість «Острів КРК» і роман у новелах «АМтм».

«Польові дослідження з українського сексу», Оксана Забужко

«Ці сто з чимось сторінок болю спроможна сприйняти і зіндентифікуватися з ними тільки людина з дуже низьким больовим порогом, з підвищеною чутливістю і здатністю до емпатії. Воно психологічне, дуже на любителя», — розповідала Оксана Забужко в одному зі своїх інтервʼю про власний роман «Польові дослідження з українського сексу».

Цей текст, як кажуть, авторка почала писати після того, як завершила програму Фулбрайта у США, спочатку був есей, який пізніше розрісся до повноцінного роману. Видали його у 1996 році, і дана робота сколихнула українське літературне життя — у книзі були відверті еротичні сцени та сміливі міркування про українську та жіночу ідентичність, не останню роль для сенсаційності зіграла й провокативна назва. При цьому найбільше роман зосереджується на національній історії, ідентичності та особистих блуканнях героїв, жіночих досвідах, а еротична нарація — засіб, покликаний розкрити ці теми.

«Польові дослідження» привнесли нове в нашу літературу і досі мають неабиякий вплив на культуру. Саме за цим текстом Оксану Забужко найбільше знають як в Україні, так і за кордоном.

У романі розповідається про стосунки оповідачки на імʼя Оксана та художника Миколи К.; події мають місце в Україні й Америці кінця ХХ століття.

Забужко неодноразово нагадувала, що роман не автобіографічний і головна героїня — це не вона сама. Хоча й визнавала: «Я їй, звичайно, дала цілий ряд таких автобіографічних збігів. Але шукати якогось стовідсоткового портретного „сходства“ не варто».

«Ґудзик», Ірен Роздобудько

Ще одна українська письменниця, імʼя якої знайоме навіть тим, хто не читав її книги, — Ірен Роздобудько. Авторка має в доробку поетичні та прозові твори, не обмежується одним жанром, може похвалитися переліком нагород, серед яких премії імені Дмитра Нитченка за пропаганду українського слова та імені Івана Огієнка у галузі літератури.

Однією з найвідоміших книжок Роздобудько є роман «Ґудзик», що вийшов друком в 2005 році і того ж року отримав перемогу на конкурсі «Коронація слова». 2008-го за мотивами книги зняли фільм, Ірен Роздобудько виступала сценаристкою. А в 2014 році вийшло продовження — книга «Ґудзик-2. Десять років по тому».

Сама авторка визначає жанр свого «Ґудзика» як психологічну драму. У тексті велику увагу приділено почуттям і переживанням героїв, що повʼязані не лише з заплутаною любовною історією, а й з життєвими проблемами загалом.

Книга починається з того, що на відпочинку в Карпатах майбутній студент кінофакультету Денис, який вирішив відсвядкувати вступ до вишу турпоїздкою, знайомиться з Єлизаветою. У них завʼязується роман, однак жінка рішуче налаштована, що на тому стосунки й закінчаться. А от Денис закохався і, коли після початку навчання виявляється, що кохана є його викладачкою, намагається продовжити стосунки. Це лише завʼязка історії, надалі читач пройде з героями через роки випробувань та неочікуваних поворотів долі.

«Ворошиловград», «Інтернат», Сергій Жадан

Сергій Жадан — це одна з найпомітніших фігур сучасної української літератури та й культури загалом. Він письменник, музикант і громадський діяч. Жадан пише прозу та вірші, його часто найпершим згадують, коли говорять про сучасну українську поезію. Однак в цій добірці ми розкажемо про відомі романи письменника — «Ворошиловград» та «Інтернат». Ці книги обʼєднує важлива в творчості автора тема життя на сході України.

📖 «Ворошиловград» — це історія Германа Корольова, який змушений вирушити з Харкова, де давно вже живе, на малу Батьківщину на Луганщині після того, як його брат без пояснень виїхав за кордон. Практично без нагляду лишився родинний бізнес — автозаправка. І дуже швидко ним зацікавилися місцеві бандити. Герману доведеться захистити сімейну справу, а у процесі на чоловіка очікують зустрічі з рідними місцями та старими друзями, ностальгія та рефлексії про долю цього регіону. Роман вийшов до вторгнення росії в Україну, у 2010 році. Він отримав премію «Книга року BBC», а пізніше був обраний «Книгою десятиліття BBC», також текст нагородили швейцарською літературною премією Jan Michalski Prize. У 2013-му зʼявився фільм за мотивами — «Дике поле».

📖 У книзі «Інтернат» 2017 року оповідається про вчителя на імʼя Паша. Герой повинен забрати додому племінника, який перебуває в інтернаті. Події мають місце у 2015 році на Донбасі, вірогідно, інтернат розташований в місті Дебальцеве, яке на той час оточили російські війська й звідки виходила українська армія. «Інтернат» багато оглядачів описують, як тяжкий до сприйняття (особливо в умовах війни з росією), однак важливий твір. Прочитавши його, кожен українець може приміряти на себе та зрозуміти заплутані почуття людей на Донбасі на початку війни та окупації, які ще довгий час навіть такими словами не називатимуть.

«НепрОсті», Тарас Прохасько

Роман «НепрОсті», який вийшов 2002 року і згодом декілька разів перевидавався, зокрема, і в форматі атрбуку, це щось нове і незвичайне, можна сказати, літературне явище. По-перше, він фрагментарний, складається з 20 розділів, у кожному є пронумеровані частини по кілька абзаців, розташовані не у хронологічній послідовності подій. По-друге, сюжет присвячено «альтернативній» міфології Карпат (непростими гуцули називали «земляних богів» — людей з паранормальними здібностями), а події описано химерно. Це галюциногенний текст: в ньому автор вдається до експериментів зі свідомістю власних героїв.

«НепрОстих» часто включають до переліку обовʼязкових для прочитання книг сучасної української літератури. При цьому масовий читач не завжди розуміє цей текст, а от колеги-літератори позитивно відгукуються про книгу Тараса Прохаська. Літературознавець Євген Баран казав, що роман розпочинає нову добу сучасної української прози. На думку Оксани Забужко, йому сам Бог велів стати «візитною карткою» нашої літератури. А Серій Жадан зазначав: «Україна вже зараз має письменника, якого хоч сьогодні можна висувати на Нобелевську премію в області літератури. І цей письменник — Тарас Прохасько».

«Культ», Любко Дереш

На початку 2000-х років «Культ» теж став новаторською книжкою, що вплинула на багатьох представників сучасної української літератури, запропонувавши щось нове молодій спільноті книголюбів. Перекладена низкою мов. Любко Дереш написав її у 16-річному віці, відтворивши впізнавані елементи життя своєї епохи, наповнивши текст елементами магічного реалізму, численними покликаннями та алюзіями.

На рівні фабули йдеться про гурт школярів з маленького містечка Мідні Буки, які захоплені своїм новим загадковим вчителем Юрієм Банзаєм. Тим часом він захоплюється однією з учениць, Дарією Борхес. Молодь, що завжди прагне спробувати і пізнати трохи більше, активно проводить з учителем експерименти зі зміною свідомості. Щоправда, від вживання заборонених речовин і ритуалів до появи химерних істот з потойбіччя — один крок.

«БЖД», Олександр Ушкалов

«Якби мене попросили назвати п’ять книжок, необхідних, щоб скласти портрет покоління, яке нині опановує свою „школу виживання“ в країні атакуючого соціал-дарвінізму, „БЖД“ була б у цьому списку першою», — ділилась Оксана Забужко.

«БЖД» Сашка Ушкалова — це історія молодого хлопця, який намагається зрозуміти, як жити це життя. Баз, як звуть головного героя, працює в редакції та шукає додаткового підробітку, втрапляє в несподівані пригоди завдяки другу, з яким разом знімає квартиру, має розібратися, що робити з котом, щоб той не лишився без нагляду, а ще знайомиться з дівчиною і це неабияк впливає на його життя. А над всією цією метушнею нависає потреба скласти залік з БЖД, і Базові це дуже складно, адже йому не близьке поняття виживання, герой вибирає жити, а не виживати, хоч і має справу з різними викликами.

Книга вийшла друком в 2000-х і представляє портрет тогочасної молодої людини, яка стикається з невизначеністю та новими соціальними сценаріями. Це текст сповнений опису комічних ситуацій і водночас сумний. Курс безпеки життєдіяльності у романі символізує теоретичні правила, що не завжди можна примінити в реальних умовах. І, до речі, Олександра Ушкалова на написання роману надихнув власний досвід неуспішного складання БЖД — отримати залік письменнику вдалося лише з сьомої спроби.

«Солодка Даруся, або Драма на три життя», Марія Матіос

На 2025 рік приблизний загальний тираж роману «Солодка Даруся» з моменту першої публікації у 2004 році склав 236 000 примірників. Різні джерела називають книгу однією з найпопулярніших українських, а письменницю відносять до пʼятірки найвідоміших авторок в країні. У 2004 році Марія Матіос з цим романом перемогла у конкурсі «Книжка року», у 2005-му стала лауреаткою літературної премії України імені Тараса Шевченка. Також визнання отримала театральна постановка Івано-Франківського драмтеатру — 78 вистав відзначилися аншлагом, зокрема, і під час закордонних гастролей, спектаклю присудили 4 нагороди на міжнародному театральному фестивалі Homo Ludens.

У «Солодкій Дарусі» читач переноситься у 1970-ті роки, в гірське село (натхненне справжнім селом Черемошна, що на Івано-Франківщині), де самотою в домі своїх батьків живе жінка. Односельчани вважають її німою та несповна розуму й називають Солодкою Дарусею. З тексту читач дізнається про долю Дарусі та її батьків — у якийсь момент Матіос переносить оповідь на 30-40 років назад та ділиться драматичною історією кохання Михайла та Мотронки, розкриває подальшу долю родини і роль у ній Дарусі.

Та цей текст — не просто трагічна оповідка. У ньому письменниця звертається до історичного контексту того часу, розкриває страшні злочини, що чинила радянська влада в Україні, й те, як страждали від окупантів люди. «Солодку Дарусю» після публікації назвали «трагедією, адекватною історії ХХ сторіччя», а головну героїню — «образом майже біблійним».

Словами Марії Матіос: «Якби моя воля, я засмолила б роти політикам і організувала б їм перегляд „Солодкої Дарусі“, бо немає такої історичної правди, яку людина не може зрозуміти».

«Фелікс Австрія», «Амадока», Софія Андрухович

Одна з найяскравіших постатей сучасної української літератури — письменниця, есеїстка та перекладачка Софія Андрухович. Звиклим для прихильників стало те, що кожен наступний роман авторки вирізнятиметься впізнаваним стилем з вкрапленнями магічного реалізму, проникливим зображенням душевних переживань та прожитого досвіду своїх героїв, яскравим відтворенням елементів епохи, про які вона пише. З-під пера авторки вийшло наразі 8 книжок. Зупинимося на романах, які здобули найбільшу кількість літературних нагород та згадуються найчастіше:

📖 Роман «Фелікс Австрія» вийшов у «Видавництві Старого Лева» у 2014 році. Серед відзнак: «Книга року BBC», «ЛітАкцент року», Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Книга перекладена багатьма мовами та отримала кіноадаптацію — фільм «Віддана» у 2020 році.

Персонажі живуть у Станіславові (сучасному Івано-Франківську) ХІХ століття, коли місто перебувало в складі Австро-Угорщини. В центрі сюжету — покоївка Стефа, що служить у домі доктора Анґера. Колись під час пожежі йому вдалося врятувати життя двох дівчаток — своєї доньки Аделі та малої Стефи, батьки якої не вижили в полум’ї. Навіть після смерті доктора Стефа ревно служить Аделі, вважаючи це своїм обов’язком за порятунок життя. Бурхливе, яскраве життя у Станіславові впливає на зміни та дорослішання жінок, але їхній зв’язок не обривається, здається, вони не можуть одна без одної, навіть попри непорозуміння. І самі не здатні до кінця зрозуміти природи цього зв’язку.

📖 Роман «Амадока» також отримав визнання, відзначений літературними преміями та перекладається іноземними мовами. Герой роману — військовий, втрачає пам’ять під час подій російсько-української війни. Але у його житті з’являється жінка, Романа, яка називає його Богданом, своїм чоловіком, і намагається «збудувати» його пам’ять наново. Й це лише один шар роману про пам’ять і забуття. Разом з тим перед читачем розгортаються події минулого, зокрема, трагедія Голокосту, фрагменти з життя української інтелігенції, що зазнає переслідувань радянської влади.

«Доця», Тамара Горіха Зерня

Роман української письменниці, перекладачки, волонтерки Тамари Дуди, яка пише під псевдонімом Тамара Горіха Зерня, став одним з перших прикладів української воєнної літератури про російську агресію. «Доцю» після публікації у 2019 році нагородили премією «Книга року BBC», її адаптували для театру в Україні та закордоном, перекладали кількома мовами і в 2025-му нагородили престижною німецькою відзнакою Hotlist (перекладена німецькою книга посіла перше місце).

«Я почала писати цю книгу, коли побачила, що наш ворог штампує книги про війну на Донбасі, виставляючи українців загарбниками, а себе — визволителями. Я зрозуміла, що ми повинні щось робити, ми не можемо чекати вічність, доки народиться новий український Ремарк. Ми повинні написати самі тут і зараз», — сказала письменниця журналістам після церемонії нагородження «Книги року BBC-2019».

У романі «Доця» події розгортаються в Донецьку, у 2014 році. Головна героїня, Доця, переїхала до Донецька з Рівного, коли їй було 17 років. На час події це тридцятирічна жінка, яка має бізнес з виготовлення вітражів, мозаїк і люстр. Після початку російської окупації Доця зі своїми друзями допомагає українським військовим, людям, які виїжджають з Донецька, рятується від переслідувань.

Роман захопливий, з ознаками детективу, психологічного роману — адже авторка приділяє увагу темам життєвого вибору, турботи про інших, любові до своєї землі — а також репортажу про життя в окупації.

«Танґо смерті», Юрій Винничук

Проминути в такій добірці постать Юрія Винничука, письменника, журналіста, перекладача, інтелектуала, знаного містифікатора та скандальної особистості, доволі складно. Він відомий своїми неоднозначними висловлюванням, прихильністю до Львова й вигадок, а також впізнаваним авторським голосом. Винничук є автором знакового для літератури України історичного роману «Танґо смерті».

Ця книга веде читача двома сюжетними лініями, які наприкінці, звичайно, зіллються. Перша з них — події у довоєнному Львові та в часи Другої світової війни. Ми знайомимося з чотирма друзями — українцем, поляком, німцем і євреєм, чиї батьки були бійцями армії УНР і загинули, захищаючи Україну. Друга сюжетна лінія переносить у сучасність: науковець, дослідник давніх текстів Мирко Ярош натрапляє на давній манускрипт і прагне розгадати його таємницю.

Після виходу книги у 2012-му вона отримала нагороду «Книга року BBC», було багато позитивних оцінок читачів, критиків та колег-письменників. Наприклад, Андрій Любка, який прочитав роман ще на етапі рукопису, ділився: «…маємо тепер українського Умберто Еко та ще й з нотками Борхеса. У тканині твору і трагізм, і гумор, і любовна та детективна інтрига, і цілі сторінки енциклопедичних знань та переказів, описати довоєнний Львів так живо, так смачно — для цього треба було оволодіти неабиякою майстерністю і неабиякими знаннями».

«Залишенець. Чорний Ворон», Василь Шкляр

«Роман „Залишенець“ або ж „Чорний Ворон“ Василя Шкляра — це та книга, з якої, по суті, відбулася українська масова література 2010-х років», — починав свій огляд на цю книжку літературознавець Євгеній Стасіневич. А наприкінці пояснював неоднозначний прийом книги критиками: «По суті, ми бачимо виворіт соцреалізму, перед нами той жанр, який сьогодні вже можна назвати нацреалізмом — національним реалізмом. Тобто перед нами чорно-білий світ, просто полюси помінялися. […] До того ж там є ксенофобські інтенції, до того ж там є шовіністичні оберти на рівні ідеологічному…» Тут варто зазначити, що даній рецензії вже 7 років, вона може бути не повністю актуальною, однак цитати показують і значимість роману для нашої літератури, і основні зауваження до нього.

З цією книгою повʼязаний також скандал: Василю Шкляру в 2011 році присудили Шевченківську премію в галузі літератури, та письменник відмовився її приймати — звернувся до тодішнього президента Віктора Януковича з проханням врахувати «прохання про перенесення нагородження мене Шевченківською премією на той час, коли при владі в Україні не буде українофоба Дмитра Табачника». Натомість, з ініціативи Юрія Андруховича, автору вручили Народну Шевченківську премію. І так висока популярність книги у масового читача після цього сягнула неймовірних масштабів.

Детальніше про це: після одночасного виходу видань «Залишенець» у КСД і «Чорний Ворон» у видавництві «Ярославів Вал» у 2009 році повідомляли, що перший тираж книги, 18 000 екземплярів, розкупили за тиждень. Після згаданого скандалу зацікавленість книгою ще зросла, восени 2011 загальний тираж складав уже 110 000. Останні зафіксовані дані про кількість проданих книг — за 2017 рік, і це 300 000 примірників.

Василь Шкляр писав роман «Залишенець. Чорний Ворон» близько 13 років, досліджував та включив у текст архівні документи, консультувався з істориками. За основу для роману взято події 1920-х років: боротьба українських повстанців проти окупаційної комуністичної влади у Холодному Яру. Головний герой — холодноярський отаман на прізвисько Чорний Ворон, який бореться з більшовиками на українській землі.

У 2019 році книгу екранізували — фільм вийшов під назвою «Чорний ворон».

«Століття Якова», Володимир Лис

Володимир Лис є автором численних романів та короткої прози, п’єс. Однак найвідомішою книгою в доробку письменника стала родинна сага «Століття Якова», видана 2010 року, на основі якої знято однойменний мінісеріал.

Головним героєм роману є літній чоловік Яків, який живе у селищі на Поліссі. Герою от-от виповниться 100 років, у його серці закарбувалися душевні рани, спогади та щемливі моменти минулого. Якову і його близьким випало жити в період історичних зламів, коли звичній буденності стає на заваді війна, полон та зміна державного устрою. Та історія героя на цьому не закінчується: його чекає особлива зустріч.

Твори письменника не раз отримували літературні відзнаки. Зокрема, «Століття Якова» має «Гран-прі» на конкурсі «Коронації слова» у 2010 році, де твір назвали найкращим романом десятиліття.

«Гамлєт, або Феномен датського кацапізма», Лесь Подерв’янський

«Він уже в історії української літератури, він той, кого варто називати живим класиком. Він той, хто зробив те, чого не робили дуже давно, тобто показав справжні, смішний український гумор, українське комічне, дуже талановито це зробивши, а не випадково. І навіть в філологічному середовищі ходили такі штуки, які є напівіронічними тільки, а насправді досить серйозні: що в українців є три „священні“ тексти — і це гімн, „Заповіт“ Шевченка і „Гамлєт“ Подерв’янського. Такі опорні для ідентичності тексти, і з цим цілком можна погодитися», — казав літературний критик Євгеній Олександрович у випуску подкасту «Запах Слова», присвяченому Лесю Подерв’янському.

Творчість Подерв’янського охоплює широку авдиторію, адже твори доступні до сприйняття, дослідження та розбирання на цитати, як людьми, котрі зовсім не читають книжок, так і професійними літературознавцями. Його гостро іронічні, сатиричні твори в формі коротких пʼєс для читання (на кшталт драматургії Лесі Українки) наповнені обсценною лексикою та впізнаваними дійовими особами, серед яких і персонажі з класичної літератури, і герої радянської пропаганди, і гіперболізовані збірні, анекдотичні образи, що легко впізнаються тими, хто застав пізній радянський та пострадянський періоди історії.

Лесь Подервʼянський — дуже популярний письменник, чиї тексти видавалися мінімально: навіть сьогодні багато прихильників творчості автора скажуть, що вперше його пʼєси почули, а не прочитали — аудіозаписи виходили на касетах, згодом аудіо та відео читання автором зʼявилися в соцмережах. І лише у 2006 році видавництво «Фоліо» надрукувало книги, зокрема і збірник, що включав сатиричну пʼєсу «Гамлєт».

«Гамлєт, або Феномен датського кацапізма» — одна з тих пʼєс Подерв’янського, що пішли в народ. Тож поки літературознавці вивчають її як прояви соцарту в сучасній українській літературі та сатири на російський шовінізм, більшість українців зі сміхом цитують: «Купатись чи не купатись…», «Входить Клавдій, хтивий дядько принца» та інше.

«Село не люди», Люко Дашвар

129 000 примірників роману було продано за даними на весну цього року, з моменту виходу книги у 2007-му було надруковано 25 накладів. Якби ми взялися за рейтинг, де були б найпродаваніші в Україні сучасні книги, то «Село не люди» точно опинилася б не на останніх сходинках. Дебютну книгу Люко Дашвар можуть хвалити чи критикувати, називати дзеркалом соціальних проблем чи тригерною літературою, однак її однозначно прочитали та, вірогідно, переказали друзям той самий момент із воском досить багато українців. «Село не люди» також нагороджено літературною премією «Коронація слова — 2007».

У романі в доволі депресивному, трагічному стилі описується повсякденне життя українського села, викривається, якої форми там можуть набувати людські пороки. Головна героїня Катерина, 13-річна дівчина, має «роман» із одруженим чоловіком. У неї також закоханий син цього чоловіка, що стає передумовою трагедії, викриття дорослого «коханця» і Катерини та загрози сільського самосуду.

Військовослужбовець, тік-ток-блогер AndrSen влучно порівнює книги Дашвар з питтям міцної самогонки на весіллі, а публікацію «Село не люди» називає «ударом у сонячне сплетіння української літератури».

🖋️ Ще з відгуків читачів:

• «Цікавий сучасний твір про реалії українського села, у якому переплетені елементи містики, постмодерністської відрази до реальності, людської біди та типової Дашварівської сексуальної манери. Село з людьми; й місто, у якому село — не люди; нетрадиційний зв’язок між малолітньою героїнею та сільським дядьком у центрі сюжету, трагедія общини та пошуки власної долі».
• «"Село не люди» Люко Дашвар яскравий приклад трешової літератури, яка не залишає байдужим. Історія про життя в українському селі, де панують хаос і абсурд, сповнена незвичних персонажів і ситуацій. Автор майстерно поєднує чорний гумор з соціальною критикою, що змушує задуматися про наше суспільство. Незважаючи на відвертість і шокуючі моменти, книга має захопливий стиль і динамічний сюжет».

«Буйвітер», Костянтин Сулима

Не можемо обділити увагою й українські мальописи: у цій добірці вирішили підсвітити перший наш комікс за авторством Костянтина Сулими — «Буйвітер», що був створений у 1993 році й вийшов друком у 1995-му. Тоді мальопис видала «Робітнича газета», цей випуск став предметом колекціонування. Новіші видання зʼявилися на початку 2000-х і у 2022 році, коли в «А-ба-ба-га-ла-ма-га» надрукували оновлену версію «Буйвітра» в твердій обкладинці.

Розповідь у творі оформлено, як оповідку дідуся своїм онукам. Він розповідає їм про часи, коли козаки захищали нашу землю, а найславнішим з них був молодик на імʼя Буйвітер. Історія ведеться з того моменту, як козак влаштовує засідку на загін османського ватажка Хіз-Гірея й рятує полонених людей. Підлий Хіз-Гірей вдається до чаклунства, щоб подужати сміливого козака та не повторити свою ганьбу.

«Буйвітер став супергероєм українського епосу. Оповідання стало дійсно популярним, адже в країні до того не було культу героя-визволителя. Зрозумілий і чіткий образ українського козака був перетворений на супергероя», — сказано у статті про історію українських коміксів на ґік-порталі про фантастику та мальописи UAGeek.

«Максим Оса», Ігор Баранько

А в 2000-х вийшов інший «козацький» графічний роман «Максим Оса» Ігоря Баранька. Історія видання цього коміксу цікава, оскільки вперше, у 2008 році, його було опубліковано не українською, а французькою мовою у бельгійському видавництві. (Автор багато працював за кордоном, зокрема, і над популярними тайтлами разом з відомими коміксистами.) Згодом двотомник про козака Максима виходив іншими мовами і лише у 2011 році зʼявився українською — причому існують різні варіанти видання, з перекладом самого автора та перекладачки Олени Лісевич. У 2022 році за мотивами графічного роману зняли фільм «Максим Оса та золото Песиголовця» — перший український кінокомікс.

То про що ж ця історія? Головним героєм, як вже зрозуміло з назви, є Максим Оса — козак Корсунського полку, який, повернувшися з походу проти турків, виявив, що його вважають мертвим. Максим з такого шоку почав пиячити на власній могилі, де його змогли схопити та увʼязнити у замку князя Зенона Кричевського. Князь ділиться з козаком, що в замку бояться нападу вовкулаки, та доручає йому позбутися тварюки. 

«„Максим Оса“ — повністю європейський мальопис, такі у Франції називаються банд-десіне і є різновидом мистецтва на рівні з кінематографом та літературою. Кардинальна різниця між американськими коміксами і їх європейським аналогом полягає в надзвичайно відповідальному ставленні до рисунку і сюжету», — сказано в відгуку на мальопис на UAGeek.

Також автор даної рецензії відзначає увагу Ігоря Баранька до деталей, різноманіття персонажів, увагу до описаного історичного часу, гумор та інше: «Робота віртуозна у всіх сенсах, можна годинами розглядати графіку, перспективи, бойові сцени, прекрасну міміку, але й з сюжетного плану — всі рушниці вистрілюють в слушний час».

«Я бачу, вас цікавить пітьма», Ілларіон Павлюк

Якщо говорити про вже недавніші, популярні книги, зразу на думку спадає Ілларіон Павлюк. Він став однією з найпомітніших фігур нашої літератури передовсім завдяки інтелектуальному трилеру «Я бачу, вас цікавить пітьма». Роман вийшов 2020 року у «Видавництві Старого Лева», отримав схвалення публіки та потрапив до короткого списку «Книги року ВВС». На період травня 2024 року продажі перевищували 100 000 примірників — рекордну кількість серед дорослої літератури видавництва. Наразі театральна постановка за мотивами роману збирає повні зали глядачів, а книжку продовжують активно купувати.

«Я бачу, вас цікавить пітьма» — багатошаровий роман. Сюжет обертається довкола кримінального психолога та колишнього військового Андрія Гайстера, який веде справу про зникнення дівчинки, жительки дивного селища під назвою Буськів Сад. Вже з прибуття на місце подій герой помічає, що тут коїться щось незрозуміле, а місцеві не бажають, щоб хтось ворушив усталені порядки й розшукував злочинця, якого нарекли Звіром. Попри холод і байдужість мешканців Андрій залишається у вкритому снігом Буськовому Саду, щоб розкрити правду.

У цій книжці сплелися детективна та містична складові: відокремити реальність від вигадки майже неможливо. Літературознавці й критики викладають свої трактування сюжету, аналізують філософський та психологічний аспекти роману, досліджують текст, що повниться алюзіями та символами. Ці та інші книги Ілларіона Павлюка читачі обговорюють на літературних подіях, книжкових клубах, у соцмережах та медіа.

«Колонія», Макс Кідрук

Макс Кідрук захоплює увагу читацької спільноти завдяки актуальним і нетиповим темам, авторському стилю, стратегічному підходу до написання та видання книг, активній публічній присутності. На підтримку своїх книжок автор організовує тури містами і робить яскраві презентації, де збирає величезні зали слухачів. Вирізняються книги Макса Кідрука науково обгрунтованою базою сюжетів, при написанні він ретельно досліджує вибрані теми. Письменник багато подорожував і ділився враженнями у публікаціях журналів, його першими книжками були тревелоги. Кідрук є автором першого українського технотрилера — «Бот», а згодом низки бестселерів, де поєднував трилер, містику жахи.

Наразі наймасштабнішою працею автора є науково-фантастичний цикл «Нові темні віки» (видано два романи, планується третій). Все розпочинається з «Колонії», де читачі занурюються в події 2141 року, на Землі та Марсі. Земляни не встигли прийти до тями після жахливої пандемії клодису (хвороби), як виник новий вірус, що вражає винятково вагітних. Тим часом економічна ситуація в Колоніях стає катастрофічною, покоління молодих людей що народилися й виросли на Марсі, незадоволені цим явищем.

«Нова темні віки. Колонія» — перший роман, який вийшов у видавництві «Бородатий Тамарин», заснованому подружжям — Тетяною та Максом Кідруками. На період вересня 2025 року було продано понад 62 000 примірників роману.

«Танці з кістками», Андрій Сем’янків

Медичний трилер «Танці з кістками» є ще одним більш недавнім феноменом сучасної літератури, проданим лише за кілька років після виходу у кількості порядка 100 000 примірників. Це перша художня книга Андрія Сем’янківа, відомого ще як блогер MED Goblin та автор нонфіку «Медицина доказова і не дуже». За «Танці з кістками» Семʼянківу присудили нагороду «Книга року BBC-2022», а він дізнався про це, коли був на службі, бо після початку повномасштабного вторгнення записався добровольцем до лав Збройних сил України.

Про своє сприйняття комерційного успіху та загалом популярності книги автор розповідав уже після повернення з війська у 2026 році, в інтервʼю для «Телебачення Торонто»: «Я трохи не уявляв собі, що це таке, коли велика кількість людей читає твою книжку. Я в курсі накладів, але мабуть мозок він не дуже добре оперує статистикою, тобто ти цифру розумієш, але що це означає — не розумієш. І от зараз, за останні два тижні я побачив, що є дуже багато людей, які прочитали книжку. І мені тільки зараз приходить якесь усвідомлення, що вона дійсно популярна».

«Танці з кістками» — це історія патологоанатома Северина, який вважає себе невдахою та загалом живе похмуре, одноманітне життя. Дружина його покинула та позбавила спілкування з сином, нова подруга в чоловіка лише для комфорту, він мало заробляє і заздрить своїм колегам, бо думає, що їхні життя склалися краще. І коли в Севи зʼявляється можливість підзаробити, не виходячи з моргу, він за неї хапається. Нехай заробіток не дуже законний, та забирати щось він має у мертвих людей, яким воно вже не знадобиться, розмірковує головний герой.

Северин — це не позитивний герой, по ходу розвитку сюжету він скочується в усе більшу аморальність, а його злочини викликають у читача все сильніший жах і огиду. У згаданому інтервʼю Семʼянків також ділився, що бачить причину успішності книги в такому собі зворотному ескапізмі, коли, щоб порятуватися від реальності, читають не комфортне та позитивне, а дуже похмуре, таке, що думаєш «Фух, це не зі мною» і стає легше.

«За Перекопом є земля», Анастасія Левкова

Своїм романом «За Перекопом є земля» письменниця Анастасія Левкова закрила помітний пробіл не лише у нашій літературі, а й загалом у суспільній свідомості — розуміння Криму. Часто в творах навіть українських авторів півострів поставав лише як курортна зона, місце, куди люди втікають від проблем і де шукають пригод.

Сама Левкова в розмові з викладачкою Українського католицького університету Іриною Старовойт пояснювала: «Мені здається, нам бракувало взагалі розуміння того, що там є люди. Завжди, коли пояснюю назву „За Перекопом є земля“, то кажу, що з нашого боку Перекопу, на материку, думали, що в Криму є лиш гори, море і пісок. Ми не бачили там людей, конфліктів, суспільного життя».

Головна героїня роману — жителька Криму, яка має російське коріння (і навіть діда — підполковника КГБ), однак дорослішаючи визначається з ідентичністю на користь української. Події охоплюють 1990-ті та 2000-і роки, читач спостерігає зростання головної героїні, її національним самоусвідомленням.

Для написання «За Перекопом є земля» авторка поспілкувалася з більш як 50 жителями півострова, взяла понад 200 інтерв’ю. У романі велика увага приділяється кримськотатарській культурі. Історичні події органічно вплетено в сюжет.

Книжка вийшла у травні 2023 року, та вже стала впізнаваною й цінованою українцями. Вона потрапила у фінал «Книги року BBC-2023», часто входить до різних рейтингів найпопулярніших чи найкращих книг, продається великими накладами — за даними на 2023-2024 рік, купили майже 63 000 примірників.

«Справа Василя Стуса», Вахтанг Кіпіані

У 2019 році світ побачила книга «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР». Це історичний нонфікшн, який став можливий, коли нарешті зробили доступними до ознайомлення матеріали раніше засекреченої кримінальної справи Стуса.

Український журналіст, публіцист, історик Вахтанг Кіпіані написав цю книгу на основі матеріалів сфабрикованої справи 1980 року. Автор використав документацію та доповнив її висновками про життя, ув’язнення і смерть поета.

Незабаром після виходу видання Віктор Медведчук, який у 1980 році був адвокатом Василя Стуса, подав у суд на Вахтанга Кіпіані, видавництва Vivat та друкарню «Юнісофт». Суд частково задовільнив позов і книгу заборонили розповсюджувати. У 2021 році апеляційний суд Києва скасував це рішення.

Такі події навколо видання ще раз підсвітили важливість розкриття та розповсюдження інформації про наших митців, замордованих радянською владою, і важливість наполегливого відстоювання права оприлюднювати такі роботи. Ми включили «Справу Василя Стуса» до списку знакових книг сучасної України, бо вважаємо, що вона мала вплив не лише на літературне, а й на культурне і політичне життя в нашій державі.

«Брама Європи», Сергій Плохій

Сергій Плохій — один із найвідоміших світових дослідників історії України та країн Східної Європи, Холодної війни. На даний час викладає у Гарварді українську історію, популяризує її у публічному просторі. Є автором низки авторитетних праць, відзначених нагородами в Україні та за її межами, перекладених багатьма мовами.

До них належить і «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до Незалежності», за яку Сергій Плохій отримав Шевченківську премію у 2018 році. Праця, що охоплює історію України від Античності до нашого часу, отримує захоплені рецензії від широкої аудиторії українських та зарубіжних читачів. Високо оцінена в академічних колах, як і інші книги історика.

🖋️  З відгуків читачів:

• «Це була досить важка робота для мене, читача. Але яке ж завдання для автора: приблизно 1500 років історії на трохи більше ніж 350 сторінках! І яка історія – багата, складна, багатогранна, з ДНК, яка, ймовірно, десь пов’язує більшість із нас з Україною.
  Після читання книги я не дивуюся, що українці є хоробрими борцями. Їм доводилося робити це протягом усієї своєї історії. За країну, або принаймні за один її регіон, майже постійно точилася боротьба. Сукупність регіонів, кожен з яких має свою власну історію та ідентичність».
• «Це не науково-популярна робота. Це справжній підручник з історії, який не просто нанизує низку подій та постатей, а допомагає зрозуміти явища».
• «Манера викладу книги, відсутність ідеологічного „фреймворку“ в автора робить „Браму Європи“ мастрідом для кожного, хто вважає себе свідомим українцем нового покоління, або ж свідомо перебуває у пошуках власної ідентичності».

«Україна. Історія з грифом „Секретно“», Володимир В’ятрович

Коли ми говоримо про важливу українську нонфікшн-літературу, не можна не згадати роботи Володимира В’ятровича. Він — один з найвідоміших публічних українських істориків, політик та письменник, громадський діяч. У своїх працях В’ятрович відкриває загалу призабуті та заховані сторінки української історії, допомагає переосмислити окремі епізоди, спотворені радянською пропагандою. Є автором низки історичних науково-популярних праць, перекладених різними мовами.

Серед них «Україна. Історія з грифом „Секретно“» — книга, написана на основі розсекречених архівних документів. Автор представляє ретельне дослідження, що охопило період радянських репресій: діяльність ОУН та УПА, Голодомор, вибух на Чорнобильській АЕС та інші значимі події минулого століття. Книга виросла з циклу статей, написаних після затримання 2010 року дослідника Руслана Забілого, який працював з текстами радянського періоду. У 2012 році за нонфікшн «Україна. Історія з грифом „Секретно“» Володимир В’ятрович отримав премію Василя Стуса.

Ще принагідно згадаємо тут нещодавно видану книгу «Генерал Кук», яку нагородили премією «Книга року-2025» в категорії нонфікшну. На тлі біографії останнього командира УПА, Василя Кука, автор подає історію визвольної боротьби українського народу минулого століття. Володимир В’ятрович був особисто знайомий з Куком, у книжці він використовує його щоденникові записи, листи, та інші важливі матеріали, що так багато говорять про минулу епоху.

Нехай у цій добірці знайдуться книги українських авторів й авторок, які допоможуть вам прослідкувати розвиток літератури, культурні процеси в незалежній Україні. Та подарують багато цікавих годин читання.

У статті виконано фото інтерʼєру Національної бібліотеки України для дітей. Джерело фото: сайт бібліотеки