Що робить українців українцями — відповідає авторка «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» Марина Стародубська
18 вересня на YouTube-каналі «Києво-Могилянська Бізнес-Школа [kmbs]» відбулась відкрита онлайн-розмова «Сприйняття і впровадження ґрунтовних змін — кроскультурні особливості». Експерти обговорили, що робить нас нами, як змінить нас війна, та що ми маємо змінити самі, щоб швидше знаходити спільну мову з закордонними партнерами.
Спікерами на події виступили:
- журналістка, медіаменеджерка, лауреатка Премії імені Георгія Ґонґадзе-2024 Тетяна Трощинська;
- директор «Інституту фронтиру», член Несторівської групи, лектор Українського католицького університету Євген Глібовицький;
- adjunct-професорка Києво-Могилянської бізнес-школи, консультантка з організаційної психології та кроскультурної взаємодії, авторка виданої у Vivat книги «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» Марина Стародубська.
Для цієї публікації в блозі Vivat ми перевели в текстовий формат розповідь Марини Стародубської про три головні риси, що роблять українців українцями. Також додамо відеозапис зустрічі та відгук Євгена Глібовицького на книгу «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд», яким він поділився в ході розмови.
Основи національної культури українців — Марина Стародубська
На фото Марина Стародубська
Є така штука, називається основи національної культури — якби національна культура була стільцем основи були б її ніжками, це ті особливості, які вкорінені в патерни розвитку країни й які неможливо змінити за період, коротший за століття, або неможливо змінити взагалі.
Наприклад, географія: якби там, де зараз наш агресивний сусід, була б інша країна — ми теж були б іншою країною з точки зору культурних проявів. Якби у нас не було такого природного багатства, такої родючої землі, яка дає можливість харчуватися, підтримувати своє життя, своє здоров’я і свій добробут, у нас би трохи інакше склалося було з інститутами. Тому що коли тобі треба створити благо, щоб не вмерти з голоду, то тобі потрібні сталі системи, які його продукують, а потім ти ретельно дивишся, щоб це благо плюс-мінус раціонально використовувалося.
Декілька істориків, як-от Тімоті Снайдер чи Ярослав Грицак, вживали свого часу в різних контекстах фразу «прокляття ресурсів». Вона означає, що коли в тебе все добре з ресурсами, ти не поспішаєш перейти на якийсь інший розвитковий етап, бо і так все непогано. І це ще не рахуючи травм, які нам просто з цим заважали.
Тому нас нами перш за все роблять три речі.
1. Воля і прагнення до неї
Причому тут воля в особливому сенсі: 73% українців на кінець 2023 року вважали свободу важливішою за рівність. Це означає, що ми хоче собі агентності, діяти, як нам важливо, як нам хочеться. І при цьому ми не сильно задумуємося про те, а чи має наш співгромадянин приблизно таку саму свободу.
Ми дуже сильно трегеримося, коли нам здається, що нашу свободу обмежують. Оскільки її дійсно декілька останніх століть обмежували недружні сили, ми не хочемо, щоб на цю свободу хтось зазіхав: жіноче купе впроваджують, чоловіки страйкують, що їх обмежили, — це жарт, звісно, але все ж.
2. Фронтирність
Що таке фронтирність? У своїй книзі я згадую американську дослідницю Мішель Гельфанд, яка вивчає національні культури з точки зору суспільних норм: що прийнято чи не прийнято, як можна діяти в суспільстві. І от є суспільства щільні за нормами: не те зробив, неочікувано повівся не так, як належно — настають наслідки, ти вигнанець, з тобою не хочуть спілкуватися, бо ти не такий, «що люди скажуть», «це не на часі» і так далі. А є суспільства більш розслаблені — там вища толерантність до інакшості.
І от на щільність або розслабленість, «розхлябаність» суспільних норм впливає наявність загроз: що більше загроз, кліматичних, епідеміологічних, геноцидальних, колоніальних є у країни, то щільнішими стають в ній норми. Але через те що у нас історично є це прагнення волі, у нас ця щільність проявляється дуже цікаво. У моїй книзі наведено діаграму — рейтинг країн за щільністю і розхлябаністю суспільних норм, на ній Україна чітко посередині.
З одного боку у нас велика кількість спільнот, величезне різноманіття думок — плюралізм у нас завжди був, у кожного є своя цінна думка і вона кожному є на праві — але всередині кожної спільноти у нас дуже щільні правила, чітко визначено, як можна і не можна робити, щоб в цій спільноті бути прийнятим.
Тому друга наша особливість це фронтирність. Говорячи кроскультурною мовою, адаптивність, готовність бути гнучким — наша суперсила, яка сусідить зі здатністю перевзуватись в повітрі миттєво, якщо йдеться про щось, що тобі невигідно або якщо йдеться про виконання чогось перед так званими «чужими та людьми» — не з моєї бульбашки.
3. Недовіра до державних інститутів
Я слухала твій виступ, Євгене, (тут письменниця звертається до Євгена Глібовицького, який був також присутній на онлайн-розмові «Сприйняття і впровадження ґрунтовних змін — кроскультурні особливості» — прим. ред.) на медіафорумі у Львові, де ти говорив про травми, колоніальну та тоталітарну, і потім наводив приклади з демографічною ситуацією: чому травма призвела до тої недовіри, яка у нас зараз є в суспільстві. І от третій аспект — це наша, не то, щоб панічна, але дуже гостра недовіра до інститутів і систем. Адже вони нас підводили все життя: вони або були чужі, каральні, хижі й недружні, або недореформовані.
Ти гарно підмітив, що незалежність України, та що дієва, почалася вірогідно в 2014-му році. До того у нас було продовження ще радянського спадку, що призвело до розсинхрону між тим, що декларують інститути, і тим, як живуть громадяни. Цей розсинхрон — третє що робить нас нами.
Українець на інстинктивному рівні при слові держава біжить подалі, щоб не мати з державою справи. Я не кажу, що це добре, я кажу, що це рефлекс.
Отже, якщо взяти три таких найбільш очевидні наші характеристики це прагнення до волі, фронтирність та недовіра до державних інститутів і систем.
Про книжку «Як зрозуміти українців» — відгук Євгена Глібовицького
На фото Євген Глібовицький
Це просто фантастичний поступ вперед — факт того, що ця книжка з’явилася. Вона з’явилася як певна ознака зрілості і спроможності дивитись всередину самих себе. І мені здається, що годі придумати кращу авторку, тому що Марина Стародубська має в собі риси людини, яка є спостережливою учасницею процесів і в той самий час достатньо відсторонена як дослідниця.
Я, чесно кажучи, очікував що це буде достатньо наративний твір, а він дуже аналітичний, дослідницький. Мене страшенно потішили посилання на дослідження, графіки, схеми та діаграми, які я побачив всередині. Мушу сказати, що ця книжка, на мою думку має піти просто «як в суху землю». Принаймні точно знаю, що вона в мене додасться в список обов’язкової літератури.
Вона заповнює дуже важливий вакуум і починає дуже важливу дискусію, тому сподіваюся, що ця книжка спочатку створить певне відчуття ситості та наповненості на якомусь базовому рівні і внесе категорії, в яких ми будемо говорити. Вона може запропонувати спосіб — яким чином ми можемо говорити про свою культуру. А пізніше, думаю, почнуться дискусії, будуть статті, інші книжки. І далі вже більш наративні речі. Тобто мені здається, що ми з вами зараз спостерігаємо народження дискурсу.
Якщо в наукових колах цей дискурс то тут то там жеврів, то сформованого, оформленого публічного дискурсу, як такого, не було. І ця книжка виконує фундаментальну роль в цьому сенсі.
[…] Є ще інша книжка, про яку я міг би сказати, що вона є такою, котра формує дискурс. Це «Український Мультифронтир. Нова схема історії України». Але вона збудована зовсім інакше: це не монографія, це книжка, де автор спочатку формує вступ, а далі практично обрамляє корпус текстів інших авторів, які тривалий період часу їх напрацьовували.
І мені здається що зʼява цих робіт — це ознака зрілості чи початку зрілості, дорослості власне погляду нас самих, на себе. Адже без таких книжок неможлива наша субʼєктність.
Де послухати та почитати більше
Як і обіцяли, додаємо в цю публікацію відеозапис, в якому буде більше про культуру українців, необхідні нам зміни та ті особливості, які варто враховувати, думаючи про майбутнє.
А ще більше цікавинок, зібраних Мариною Стародубською, про те, що робить нас нами, шукайте в нонфікшн-новинці «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд». Книжку можна замовити в інтернет-книгарні Vivat.
Схожі статті