Міфи Ктулху: чому і чим лякають читача Говард Лавкрафт та послідовники
Антропоїд, істота з ногами та руками, як у людей чи інших приматів, з лускою на голові та тілі, крилами й обличчям, схожим на восьминога або каракатицю. Зріст Ктулху становить сотні метрів. Він настільки гротескний, що один погляд на нього зводить людей з розуму.
Саме історія Говарда Лавкрафта про монстробожество, що спить в морських глибинах і спілкується телепатично, поклала початок великому пласту літератури жаху та спільному вигаданому світу, який базується на так званих Міфах Ктулху.
Творець косможахів Говард Філіпс Лавкрафт
На фото Говард Лавкрафт
На початку XX століття у Провіденсі Говард Лавкрафт гарячково описував жахливі видіння, які заполонили його свідомість. Не дивно, що вона видавала жорстокі та навіть несказанні речі: життя письменника було боротьбою — психологічно та фінансово.
Батька, Вінфілда, Лавкрафт втратив ще у дитинстві. Чоловік страждав від виснажливого божевілля і був госпіталізований у психіатричну лікарню. У 1898 році, коли Говарду було 7 років, Вінфілд помер від сифілісу.
Ранній етап життя Лавкрафта включав відвідування лікарні та слухання безглуздого лепету свого батька. Згодом притулки та божевілля стануть постійною зʼявлятися у творчості Лавкрафта.
Після госпіталізації батька Говард з матірʼю переїхали до її батьків. Хлопець дуже зблизився зі своїм дідом, який заохочував його читати й писати, а також сам любив читати і розповідати онукові історії жахів. Також Говард захопився астрономією.
За словами самого письменника, його мати була вражена горем і так і не оговталася повністю. Стосунки з матірʼю були токсичними, жінка, здавалося, полюбляла говорити синові, який він негарний, а ще розповідати сусідам, що хлопець рідко виходить з дому через своє потворне лице.
Насправді ж Говард був хворобливою дитиною та мав діагноз, який заважав соціалізуватися, проте якою була хвороба, сьогодні невідомо. Сам письменник писав про неї як про «нервовий колапс» і «свого роду нервовий зрив». У результаті домашнє навчання становило значну частину його освіти. До школи Говард став ходити регулярно тільки після смерті дідуся й вимушеного переїзду — вони з матірʼю потерпали фінансово. Але навчання так і не закінчив через новий напад своєї хвороби.
Лавкрафт описав час після смерті діда, як найпохмуріший, що його охопили думки про самогубство. Прагнення до знань ледве втримало його від цього.
Під час навчання в школі Лавкрафт почав писати страшні оповідання, які покладуть початок Міфам Ктулху. Але й після закінчення освіти, у дорослому житті, на письменника чекало ще багато випробувань.
Його мати пережила нервовий зрив. Хоча її медичні записи були знищені під час пожежі, відомо, що вона страждала від галюцинацій: бачила дивних істот, які кидалися на неї з-за будівель.
Карʼєра Лавкрафта, незважаючи на його наполегливу працю, завершилася достроково — заняття наукою, зокрема потреба заглибитися в математику, викликала у нього такі головні болі, що він залишався непрацездатним до кінця днів.
Шлюб Говарда розпався. А коли його квартиру пограбували, чоловік лишився повністю розореним. Лавкрафт продовжував час від часу страждати від нападів депресії, а помер у доволі молодому віці 46 років — від пізно діагностованого раку.
За своє життя письменник ніколи не визнавав свою творчість якісною. Його історії також залишаються суперечливими сьогодні, тому що багато з них базуються на расизмі та ксенофобії. Але попри це, Лавкрафт справив величезний культурний вплив, те, що він написав, набуло статусу культового надбання та було визнано основоположними творами жахів, які досі надихають наступні покоління.
Такі автори, як Ніл Гейман та Стівен Кінг, називають Лавкрафта тим, хто неймовірно вплинув на них. І недарма: те, з чим познайомив читачів Лавкрафт, не було звичним горором. Це був новий тип жахів, які виникли в космосі та поза межами людського розуміння. Його жанром були «космічні жахи», а створені ним монстри були настільки лякаючими, що ті персонажі, кому не пощастило зустрітися з ними, практично завжди втрачали розум.
Жах від Лавкрафта — це завжди невідоме, неосягненне для людського мозку та уяви, і від того воно стає ще більш моторошним.
Ктулху та інші істоти, створені уявою Лавкрафта
Ктулху — ця гігантська вигадана істота, створена Лавкрафтом, вперше з’явилася в його оповіданні «Поклик Ктулху» (The Call of Cthulhu), написаному в 1926 році.
Історія включає відкриття міста-острова Р’льєх, де моряки випадково пробудили згадану істоту. ЇЇ називають Ктулху, хоча це лише спрощений варіант вимови, справжнє імʼя людині недоступне, бо вона не може ні почути, на вимовити таке слово. Сам Лавкрафт писав, що найближче, проте досі неточне звучання — Кхлул’Хлуу.
Говард Філіпс Лавкрафт описав Ктулху як такого, що має риси восьминога, дракона та карикатурну людську фігуру. Його обличчя було настільки страшним, що двоє матросів одразу впали мертві від страху, побачивши його.
Малюнок Ктулху, зроблений самим Лавкрафтом
Ктулху — «Великий Древній», член вільного пантеону космічних істот, які колись правили Землею, а потім заснули глибоким сном. Хоча Ктулху зараз спить під Тихим океаном у затопленому місті Р’льєх, він усе ще може впливати на сновидіння та дії психічно та енергетично чутливих людей.
Також у вигаданих світах Лавкрафта існують культи та послідовники, пов’язані з чудовиськом Ктулху. «Ф’нґлуї мґлв’нафг Ктулху Р’льєх вґах’наґл фхтаґн», — кажуть культисти. Що приблизно перекладається як: «У своєму домі, в місті Р’льєсі, мертвий Ктулху спить в очікуванні свого часу».
Зображення Ктулху. Автор Andrée Wallin, джерело — сайт megapencil.co
До речі, в Україні «Поклик Ктулху» продовжують видавати та передавати. Сьогодні читачі можуть вибрати:
- Ілюстроване видання від Varvar Publishing, малюнки до якого створив ілюстратор Франсуа Баранже, шанований у всьому світі за свої талановиті роботи для кіно та відеоігор.
- «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів» — 3-томник від «Видавництва Жупанського». «Поклик ктулху» вміщено у другому томі.
- Збірку від «Фоліо», що включно з «Покликом» містить 12 оповідань Лавкрафта.
Лавкрафт був плідним автором оповідань, і кожна історія знайомить аудиторію з новим богом, монстром або інопланетним видом. Наприклад, він придумав сімох «Великих Древніх» або «Стародавніх» — Ктулху, Азатота, Йоґ-Сотота, Гатоноа, Шуб-Ніґґурата, Ньярлатотепа та Йіґа.
«Древні були, Древні є і Древні будуть. Не у тих світах, що ми знаємо, але поміж них Вони ступають, супокійні та первозданні, незміримі та незримі для нас», — писав Лавкрафт в «Жахітті Данвіча».
В інших історіях Лавкрафта ми зустрічаємося з цілими расами. «Морок над Інсмутом» (The Shadow Over Innsmouth, 1931), наприклад, розповідає про безсмертних мешканців моря — людиноподібних риб, відомих як Глибоководні. Це історія про журналіста, який зупиняється в місті Інсмут, де знаходить групу дивних людей, які намагаються вбити його, щоб захистити свою таємницю. Секрет, який зберігають ці люди, полягає в тому, що вони є гібридами Глибоководних — результатом поєднання батька-людини та матері з Глибоководних. У результаті виходить істота, яка при народженні виглядає повністю людиною, але з віком стає більш схожою на рибу, зрештою повертаючись у море після завершення процесу трансформації.
Мешканець Інсмута, скульптура. Автор — Russ Lukich
Повість «У горах божевілля» або «На стрімчаках божевілля» (At the Mountains of Madness, 1931) описує істот, що називаються Древні, расу прибульців, які колонізували Землю мільярд років тому. Вони мають висоту приблизно вісім футів і видовжені бочкоподібні тіла з відростками у формі морської зірки на обох кінцях. Верхній відросток має п’ять очей і п’ять харчових трубок, нижній — п’ять кінцівок. Вони також мають п’ять шкірястих крил, які втягуються через щілини в тіло.
Древні відомі тим, що створили расу слуг, шоґґотів, які є безформними купами плоті, прикрашеними численними щупальцями, ротами та очима.
Зображення шоґґота з фандому Лавкарафта
Під час перебування на Землі Древні воювали з Ктулху та іншою расою інопланетян під назвою Мі-ґо, які описуються як грибні форми життя, що мають різноманітні форми. Мі-ґо, які з’являються в оповіданні «Той, хто шепоче в пітьмі» (The Whisperer in Darkness, 1930), описані як краби з крилами зростом з людину.
Існує багато історій з іншими монстрами та богами:
- У «Жахітті Данвіча» (Dunwich Horror, 1929) є монстр, породжений божеством Йог-Сотот — істота, яка виглядає як конгломерат сяючих сфер.
- У творі «Щури в стінах» (The Rats in the Walls, 1924) розповідається про людину, яка досліджує минуле своєї сім’ї. І це історія сходження до канібального божевілля.
- «За пеленою часу» (The Shadow Out of Time, 1936) — це історія раси створінь, що мандрують у часі та просторі, міняючись тілами з іншими істотами, включаючи людей.
Твори Говарда Лавкрафта пережили свого автора. Вони були підхоплені іншими письменниками, які додали барв до спільного всесвіту, побудувавши у процесі, масивне тло, яке стало відомим як Міфи Ктулху.
На чому базується всесвіт Ктулху
В основоположника Міфів Ктулху Говарда Лавкрафта було безліч страхів перед багатьма речами та надзвичайно активна уява, і те, й інше він застосував, пишучи свої оповідання. Цікаво, що страх у ньому поєднувався з любовʼю до всього жахливого. Лавкрафт любив читати жахастики раніших авторів і сучасників.
Літературний вплив на нього справили: класик літератури жахів Едгар Алан По, валійський письменник та містик Артур Мекен, ірландськи автор, один з основоположників фентезі Лорд Дансейні, один з провідних письменників-містиків Елджернон Блеквуд, автор фантастичних романів та оповідань Роберт Вільям Чéмберс та інші.
Про збірку оповідань Чемберса Говарда «Король у Жовтому» Лавкрафт писав: «З криком, сповненим жаху (або задоволення, настільки болючого й гострого, що я відчував його кожним нервом), я вихопив примірник з вогню та судомно поповз до спальні, де читав і перечитував книжку, де ридав, сміявся і тремтів від несамовитого жаху, що іноді сповнює мене і тепер. […] Я молю Бога, щоб він прокляв автора тієї книжки, як автор прокляв світ своїм прекрасним, величним створінням, моторошним у своїй простоті, незаперечним у своїй правдивості — світ, що тремтить перед ликом Короля у Жовтому».
Загалом же базою Міфів Ктулху можна назвати кілька речей, повʼязаних з життям, інтересами та поглядами Говарда Лавкрафта.
✍️ Космос і астрономія
Оскільки у дитячому та підлітковому віці він страждав від таємничих захворювань і не ходив до школи, Лавкрафт використовував цей відлюдний період для навчання з кількох предметів і розвинув гострий інтерес до науки, зокрема астрономії. У віці дев’яти років хлопець почав видавати власну «Наукову газету», потім «Журнал астрономії Род-Айленда» і публікував астрономічні статті в місцевих виданнях. Перший телескоп у Говарда зʼявився у 13 років.
Захоплення космосом та замилування його безмежністю сформувало тло для створеного особливого типу дивних жахів, у якому простори населені незрозумілими істотами, які, як і самі зірки, є чужими та байдужими до турбот людей.
✍️ Міфи та минуле
Глибокий інтерес Лавкрафта до минулого став контрапунктом його захоплення космосом і астрономією. У дитинстві Лавкрафт багато читав, захоплюючись давньогрецькими міфами та історією, розвинув прихильність до епохи бароко.
Ще Лавкрафт захоплювався Англією XVIII століття, епохою війни за незалежність й хотів, щоб англійці тоді перемогли. Він також прийняв орфографію XVIII століття, тому мова його оповідань була ніби з минулого навіть для сучасників.
✍️ Страх втратити розум і контроль
Персонажі оповідань Лавкрафта завжди балансують на межі божевілля. Незалежно від того, починають вони історію, щойно втекли з психіатричної лікарні чи божеволіють у кінці, коли розкриття заборонених знань змушує їх розгубити клепки. Можливо, він боявся такої ж долі для себе, враховуючи, що в молодості був схильний до психосоматичних захворювань і надзвичайно яскравих снів.
Звичайно, на творчість Лавкрафта великий вплив справило й минуле його родини: безумство батька, нервовий зрив матері, власні депресивні епізоди закріпили мотиви втрати контролю над свідомістю в текстах автора.
До цього додалися теми втрати контролю над життям зокрема. Адже в житті письменника була втрата сімейного маєтку, фінансові проблеми.
✍️ Морепродукти
Лавкрафт любив науку та історію, але була ціла низка дивних речей, до яких він відчував огиду. Серед них: морепродукти. Одного разу, коли друг спробував взяти його на вечерю з молюсками, Лавкрафт, який рідко лаявся, заявив: «Поки ти їстимеш цю прокляту штуку, я піду через вулицю за бутербродом».
Якою б не була причина надзвичайної зневаги Лавкрафта до крабів, скумбрії та кальмарів, це стало джерелом натхнення для багатьох його жахливих творінь — від людей-риб до бога з головою восьминога Ктулху.
✍️ Окультизм
Історії Лавкрафта сповнені окультистів усіх мастей: від шанувальників Ктулху у «Поклику Ктулху» до демонічних прихильників в творі «Жах у Ред Гука» та авторів жахливого «Некрономікону».
Хоча деякі шанувальники люблять сперечатися, чи був Лавкрафт окультистом, насправді він був затятим атеїстом. Проте явно був зачарований окультизмом, головним чином тому, що це поглиблювало почуття страху в його оповіданнях.
При цьому попри колорит, який окультні обстановки надають оповіданням Лавкрафта, магія там часто виявляється продуктом якоїсь форми науки, яку людство не розуміє.
Його концепція космізму відкидає зручності релігії, натомість представляючи холодний, байдужий космос, у якому немає Бога.
✍️ Ксенофобія
Расизм Лавкрафта є великою проблемою для багатьох шанувальників жахів і фентезі. Лякаючи читача, зображуючи невідоме, дивне, чужорідне, автор переходить у ксенофобію. Тобто його створіння не обовʼязково злі, а просто інші, що вже, як подавав письменник, має лякати і відштовхувати, бути мерзенним.
Кажуть, до кінця життя Лавкрафт помʼякшив свої погляди, почав приймати людей, які відрізнялися від нього, але він ніколи не перетворювався на того, кого ми сьогодні можемо назвати прогресивним.
Багатьом сучасним фанатам важко поєднати свою повагу до його генія з відразою до проблематичних поглядів.
Розвиток Міфів послідовниками
Розвиток міфології Ктулху можна чітко розділити на кілька хронологічних етапів.
Перший етап розвитку характеризував сам Лавкрафт, коли він був живий і писав. У другій частині його життя міфи значно розширилися, оскільки невелика група авторів, з якими письменник листувався, запозичувала теми та елементи у Лавкрафта, а також одне в одного. Спілкуючись про всесвіт, де зʼявився Ктулху, разом вони будували пантеон жахливих сутностей та придумували таємничі місця, такі як, наприклад, місто Аркгем у Новій Англії.
Найвідомішим із цих співавторів був Роберт Е. Говард, який включив багато елементів космічного хоррору у свої історії про Конана Варвара. Лавкрафт і Говард підтримували регулярний контакт і віддавали належне роботам один одного, згадуючи їх у власних історіях. Хоча вони не створювали історії, зосереджені навколо персонажів один одного, вони створили міф, який став каноном як елемент спільного всесвіту.
Після смерті Лавкрафта почався другий етап. Його друг Август Дерлет перебрав на себе турботи з розвитку всесвіту, створеного письменником. Спочатку разом із Дональдом Вандреєм вони зібрали низку оповідань в одну книжку, бажаючи видати їх. Коли жодне видавництво не пристало на пропозицію, вони вирішили відкрити власне — Arkham House, за назвою міста Аркгем з оповідань Лавкрафта.
Також до рук Дерлету потрапили нотатки та фрагменти, залишені Лавкрафтом. Обробивши їх, письменник опублікував серію оповідань, представивши, як написані у співавторстві. На це багато критиків відреагували негативно, заявивши, що Дерлет використовував славу Лавкрафта для публікації того, що було його власними творами.
На фото Август Дерлет
При цьому саме Дерлету приписують створення терміну «Міфи Ктулху». А ще він додав у всесвіт власну дихотомію добра проти зла, якої не було у творчості Лавкрафта. Це являє собою величезний відхід від темних і нігілістичних бачень оригінальних творів і є предметом запеклих дебатів. Багато шанувальників відкидають ідею додавання елемента добра до творів Лавкрафта, стверджуючи, що це відволікає від депресивного жаху, який мав на меті автор.
Попри все це, протягом багатьох десятиліть після смерті Лавкрафта саме Дерлет підтримував Міф Ктулху і додав до нього незмірну кількість літератури через власне видавництво.
Третім і останнім етапом розвитку було подальше написання творів, привʼязаних до всесвіту, рядом авторів. Послідовниками Лавкрафта називають таких авторів, як Френк Лон, Роберт Блох, Фріц Лайбер, Колін Вілсон, Браєн Ламлі, Генрі Каттнер та інших.
Великим був вклад Ліна Картера, який намагався кодифікувати та класифікувати всі теми та твори Міфів Ктулху. Це було підтримано в 1981 році запуском настільної рольової гри Call of Cthulhu, яка також вимагала класифікації Міфів Ктулху в енциклопедичній формі для зручності використання.
Незважаючи на популярність Міфів Ктулху, вони ніколи не мали на меті стати центральною історією в жодному з творів згаданих авторів. Натомість всесвіт служить тлом для інших історій і, як такий, створює зловісну обстановку, абсолютної байдужості до долі жалюгідного та нікчемного людського роду.
Жахи Ктулху в сучасній культурі
Навіть якщо ви ніколи не читали творів Лавкрафта та послідовників, ви точно хоч раз чули про монстра Ктулху або бачили в кіно чи іграх істот, натхненних Міфами. Не вірите? Деві Джонс із «Піратів Карибського моря», Ловець розуму з «Дивних див» — тількі найочевидніші приклади.
Вплив на кіно
Хоча до 80-х років твори Лавкрафта були адаптовані на телебаченні та в кіно, це десятиліття ознаменувало вихід двох найвпливовіших фільмів, у яких об’єднано аспекти міфів або космічних жахів:
- У «Зловісних мерцях» Сема Реймі (The Evil Dead, 1981) та його продовженнях був «Некрономікон», книга про темну магію, яку Лавкрафт придумав для одного зі своїх оповідань.
- «Щось» Джона Карпентера (The Thing, 1982), початок трилогії «Апокаліпсис», була екранізацією космічної історії жахів Джона В. Кемпбелла-молодшого «Хто йде?» 1938 року.
Ці фільми стали культовими, а в поєднанні з настільними іграми на тему космічних жахів надихнули нове покоління історій.
Звичайно, твори Лавкрафта також були екранізовані. Прикладами таких фільмів є: «Поклик Ктулху» Ендрю Лемана, «Колір з інших світів» Річарда Стенлі, «Дагон» Стюарта Гордона, «Данвічський жах» Даніеля Халлера тощо.
І звісно, кінороби створили низку стрічок, натхненних лавкрафтівською атмосферою жаху. Якщо вам близькі некомфортні, неосягненні космічні хорори, перегляньте добірку з 150 фільмів на IMDb.
Космічний жах в іграх
Й так само у 80-ті роки минулого століття космічний жах набув популярності в настільних іграх: Cthulhu Mythos був включений у публікацію додатка настільної гри D&D Deities & Demigods у 1980 році та стався випуск першого видання настільної гри Chaosium’s Call of Cthulhu. На відміну від D&D, ця гра передбачала, що персонажі гравців помруть або збожеволіють у своїх пошуках темних культів і заборонених знань, а чистий розум стане в грі характеристикою, яку дуже легко втратити.
У 1987 році зʼявилась гра Arkham Horror, де гравці працювали разом як дослідники, намагаючись зупинити жахи, які заполонили місто.
Також космічний жах не обійшов відеоігри: ктулхівські мотиви зʼявляються найчастіше в містичних детективах, горор-виживалках, трапляються ігри з елементами шутера.
Приклади відеоігор з атмосферою Міфів Ктулху: Call of Cthulhu та Call of Cthulhu: dark corners of the earth, The Sinking City, The Vanishing of Ethan Carter та Penumbra: Overture.
Культовий статус космічного жаху походить від його здатності з’єднуватися майже з чим завгодно. «Ктулхівщина» може проникнути в історію звичайних людей, які стикаються з дивними силами та жахливими правдами, прирікаючи їх на божевілля та відчай. І так само органічно в науково-фантастичній чи фентезійній розповіді лавкрафтівські монстробожества стають жахливими антагоністами. Теми ізоляції, невідомої небезпеки, самотності та недовіри, на яких базується жах Міфів Ктулху, навряд чи колись покинуть людську свідомість.
Схожі статті