Правда і брехня в романі Розі Волш «Сім щасливих днів»
Авторка: Аліна Акуленко
Уявіть, що вам майже сорок, вас звати Сара, за плечима у вас свіженьке розлучення і вщент забита родинними скелетами шафа. Ви їдете у відпустку до батьків і нібито випадково (принаймні, вам так здається) зустрічаєте кохання всього свого життя. Те саме, від якого перестають дихати й думати.
Кохання вашого життя звати Едді, і він настільки крутий, наскільки може бути крутим чоловік, якому майже сорок, який заробляє на життя теслярством, пече зранку свіжий хліб, щоб подавати його вам з маслом, домашнім повидлом і джемом, і закохується у вас настільки ж нестямно, наскільки ви в нього.
І ви, удвох, сорокарічні, щасливі до нестями, сидите на лавочці в його обійсті, смикаєте одне одного за розтягнені гумки на шортах, регочете до безтями, цілуєтеся до втрати пульсу, а світ нехай зачекає і думає, що вам по шістнадцять чи по барабану.
Власне на цьому сюжет книги «Сім щасливих днів» Розі Волш можна було б вважати вичерпаним. Його можна навіть було б вкласти в одне речення: вони любилися і кохалися так довго і так безтямно, як могли. Якби не одне: вони не могли бути разом. Зовсім.
І саме причини, чому Сара й Едді не могли бути разом, Розі Волш і використовує як цеглини, з яких мурує роман.
❗️ Якщо не боїтеся спойлерів, читайте далі.
По-перше, Едді зникає. Після семи розкішних днів кохання в його домі і його ліжку, Сара й Едді мусять на деякий час розстатися, хоча саме Едді цього страшенно не хоче. Обіцяє їй дзвонити, писати, не залишати в спокої ні на мить — і не озивається жодним словом.
Друзі пояснюють Сарі, що це нормальна чоловіча практика — натішитися жінкою й кинути, але Сара впевнена, що ця історія не про них з Едді. З ним щось сталося. І треба його шукати. Що вона й робить. До речі, успішно. Ні, вона не знаходить Едді, але знаходить причину, чому він зник.
По-друге, Сара пережила в минулому жахливу трагедію. Вона їй коштувала сестри й переїзду не просто до іншої країни, а на інший континент. Фактично, Сара втекла, щоб почати нове життя. І повертатися у спогади не хоче.
Едді теж пережив в минулому жахливу трагедію. Вона йому коштувала навчання в університеті і також — сестри. Але на цьому їхнє спільне завершується, бо, на відміну від Сари, яка від свого минулого втекла, Едді не просто в своєму минулому живе, але він за нього обома руками тримається. Тож навіть дивно, як двоє настільки різних людей могли так глибоко порозумітися.
По-третє, страх перемагає. Страх бути собою, не боятися визнавати свої помилки, вірити у свої сили, але при тому не боятися покластися на сторонню допомогу. Страх залишатися поряд з тим, кого любиш і без кого не можеш дихати, попри те, що скажуть про це друзі, знайомі, сусіди, батьки. Останнє — особливо важливо. Бо, як відомо, мама завжди краще знає, що для її дитини ліпше, скільки б років тій дитині не було.
До речі, страх гніздиться не лише в серці Едді та Сари. Він живе у душах і визначає вчинки практично всіх героїв «Семи щасливих днів».
Подруга Сари Джо, наприклад, боїться, що не зможе створити справжню родину, якої в неї самої не було, тому сім років терпить батька своєї дитини — бездарного Шона. Друг Сари, Томмі, боїться, що хтось вважатиме його гомосексуалістом, тому бездумно качає м’язи і живе з нелюбою, але ефектною Зої. А дідусь Сари свого часу побоявся розгнівати батька (на кошти якого вчився на медика) шлюбом із жінкою, яка була коханням всього його життя, але ще до зустрічі з ним мала коханця, від якого народила дитину, котру віддали на всиновлення, але яке це все мало значення, коли йшлося про шлюб (і репутацію) сина.
І хоч зрештою у всіх героїв усе буде добре (окрім дідуся, який помре, але вже в поважному віці, від старості, у колі рідних і близьких), ці життєві драми мимоволі навертають на думку, що речі — не такі, якими здаються насправді, тож у житті кожної людини не просто не бракує скелетів, а бракує шаф, щоб ті скелети вмістити.
Але «Сім щасливих днів» — це аж ніяк не мелодраматичний роман. Тому що Розі Волш не розповідає усі ці історії по черзі, а складає їх одна на одної, наче пазли. Тому роман у неї виходить багатошаровий, сюжет — динамічний, герої — харизматичні, а любовна історія — детективна.
Авторка пише легко, просто, але при тому насичено. Текст повен фарб, звуків, доторків, запахів. Герої часто і зі смаком їдять, але їжа не перетворюється на культ, а стає своєрідним елементом соціалізації.
«Сім щасливих днів» — це роман без надмірностей. Він не обтяжує глибоким психологізмом, але водночас не примітивний. Це ось той «золотий стандарт» відпочинкового читання, коли кортить почитати щось для відпочинку й душі, але водночас не тривіальне і не сльозогінне.
Ви точно переживатимете за героїв, точно намагатиметься розгадати їхні таємниці (і можливо, вам це навіть вдасться), але при тому всьому інтуїтивно знатимете, що все скінчиться добре. Хоча б тому, що не може роман із назвою «Сім щасливих днів» скінчиться трагічно.
У романі Розі Волш — не без смертей і не без життєвих драм, але у всіх героїв, які знайдуть у собі сили вірити, жити і боротися за свою любов, все буде добре.
Схожі статті