Добірка рецензій на роман «Сицилійський спадок» Джо П’яцци
На передзамовленні у Vivat «Сицилійський спадок» — історична родинна драма з елементами детективу від американської письменниці, журналістки та авторрки подкастів Джо П’яцци, натхненна реальними подіями в Італії минулого століття. Авторка вирушила до Сицилії, щоб дізнатися більше про таємничу смерть своєї прапрабабусі, історію якої переказували в родині давно. Під час цієї мандрівки Джо П’яцца зробила багато відкриттів, які вплинули на сюжет роману.
Щоб розкрити головні ідеї книжки, які спонукають дочекатися виходу українського видання, ми зібрали кілька рецензій від зарубіжних книголюбів.
Рецензія від письменниці Аманди Ворд у The New York Times
Авторка: Аманда Ворд
Я романістка і читачка, усе, що я хочу від світу, — це гаряча кава і час, щоб читати й писати. З підліткового віку, відколи я «ковтала» «Квіти на горищі» і романи про «Кролика» Енґстрома (хто взагалі дозволив мені читати Апдайка в дитинстві?), мене приваблювали недосконалі персонажі, складні світи та стрімкі історії, що переповнюють мене некомфортними емоціями.
Тож я відкрила новий роман Джо П’яцци «Сицилійський спадок» з очікуваннями. П’яцца — авторка бестселерів і досвідчена репортерка; її творчість охоплює широкий діапазон від комедійних романів до нонфікшн-досліджень про шлюб і знаменитостей. У «Сицилійському спадку» вона сміливо, хоча часом і трохи натужно, поєднує романтику, вбивство та історію.
Спочатку в центрі оповіді перебуває Сара, шеф-кухарка та мати з Філадельфії: досвідчена м’ясниця з татуюваннями сікачa на лівому передпліччі й летючої свині на правому. Хоча її шлюб розпався, а ресторан збанкрутував, Сара балакуча й амбітна — персонажка, яка підкорила мене з моменту, коли вдягла яскраво-червоний комбінезон, щоб відвідати «веселий похорон» своєї улюбленої тітки Розі (персоналізована вікторина, караоке з піснями Доллі Партон) у барі. «Комбінезон був затісний і з заглибоким декольте, — зізнається Сара, — але тітці Розі точно б сподобався».
Після цього Сара відкриває листа, де написане «останнє бажання тітки Розі з того світу». У листі тітка пояснює, що забронювала для племінниці поїздку без можливості повернення квитка до батьківщини її предків — вигаданого містечка Кальтабеллесса на Сицилії. Там Сара зможе довідатися правду про смерть своєї бабусі-тезки Серафіни та провести розслідування щодо цінного майна, яке може належати їхній родині, а може й ні. «Я дарую тобі пригоди, люба, — пише Розі. — Тільки спробуй змарнувати нагоду».
Вітайте другу оповідачку від першої особи, Серафіну, молоду дівчину в Італіїї приблизно 1910-х років, яка мріє втекти від «покоління жінок до мене [які] проживали життя, обходили верхівку маленької гори й тільки те й робили, що піклувалися про дітей і чоловіків». Але спроби Серафіни стати вільною — служачи односельцям як лікарка-цілителька і дозволити собі покохати чоловіка поза шлюбом — призводять до того, що її кличуть «відьмою» і, можливо, до її передчасної смерті.
На 53 сторінці я відклала книгу, але ненадовго. Мені просто потрібно було зайти в інтернет і пошукати квитки до Італії (я робила те саме, читаючи «Сиракузи» Делії Ефрон — ще одну п’янку історію, де події відбуваються на найбільшому острові Середземного моря). Тут Сицилія буквально мерехтить на сторінках, надзвичайно заманлива: лазурові води для купання, звабливі італійські шеф-кухарі, моменти на зразок того, що мало не змусив мене витратити кілька тисяч доларів (яких я не маю) на квитки на літак і пором: «Продавець сиру попросив нас обох розтулити рота й заплющити очі, а тоді поклав нам на язики ніжну рикоту».
Мені сподобалася закручена оповідь П’яцци та її складні персонажі, особливо сучасні жінки — сильні й запальні, які не так вже й відрізняються від Апдайківського загубленого, чуттєвого «Кролика».
Було радісно читати про героїнь П’яцци, які палко кохають, добре їдять і посилають собі повітряні поцілунки в дзеркалі.
Проте розділам Серафіни забракувало яскравості історій про Сару, часом перші служать історичній точності на шкоду захопливій прозі.
Все ж, читання змусило мене замислитися (Боже, певно, складно було бути матір’ю в 1913 році), відчути вдячність (особливо за Instacart та за чоловіка й дітей, які вміють готувати) і натхнення (Чи не спробувати написати й про своїх південних предків? У нашій родині є багато дивакуватих персонажів і чудових рецептів креветок!).
У післямові до книги П’яцца розповідає, що в її родині «одну з історій переповідали знов і знов: про вбивство моєї прапрабабусі Лоренци Марсали», і що «крихти із життя прабабусі роками приживалися в моєму мозку». У «Сицилійському спадку» П’яцца дарує таким сицилійським жінкам, як її предки, їхній власний роман.
Джерело: The New York Times
Огляд на «Сицилійський спадок» у блозі The Boundless Bookworm
Авторка: Зої
Щойно на сторінці книги з’явилися фінальні слова, я взялася читати авторську післямову й дізналася, як прабабуся надихнула письменницю на цю історію. З глибини серця прийшло дещо заздрісне бажання поритися в своїй родинній історії за оригінальною оповіддю, яка одного дня спонукала б мене написати основу власного роману. Безсумнівно, книжка стає значно захопливішою й чарівнішою, коли творчість поєднується з історичною достовірністю.
На фото Джо П’яцца
У центрі історії — Сара Марсала, чиє життя, здається, розпадається: збитковий ресторан, безлад з розлученням і боротьба за опіку над дитиною. Коли покійна двоюрідна тітка Сари відправляє її до Сицилії, щоб розкрити правду про прабабусю Серафіну, їй не залишається жодного вибору, крім як виконати це останнє бажання. Однак вона не знає про стан справ у селищі Кальтабеллесса — героїні загрожує небезпека, коли вона починає розкривати правду про вбивство матріархині родини.
У «Сицилійському спадку» історія переплітається з дослідженнями про міграцію сицилійських чоловіків до Америки в 1900-х роках, впливу Коза Ностри, зокрема, на життя пересічних сицилійців, водночас висвітлює стійкість так званих «білих вдів Сицилії».
Те, як авторка поєднує історичні деталі з паралельними часовими лініями та подвійною оповіддю, з майстерним вплетенням яскравих образів, додає роману глибини й кращого розуміння персонажів.
Співставлення прагнення Сари відшукати правду на тлі незнайомої для неї землі, багатої своєю історією, більш ніж достатньо, щоб переконати читачів. Це не просто вигадана оповідь: тут викладені фрагменти з історії Сицилії, які варті поширення. Результатом є потужне свідчення незламності духу жінок Сицилії, які залишалися солідарними одна з одною в боротьбі з соціально-економічними обставинами, що спіткали їх, коли вони опинилися самі.
Історична проза завжди буде жанром, який я продовжую засвоювати заради емоційного зв’язку. «Сицилійський спадок» є необхідним емоційним серотоніном, який гуманізує окремі аспекти історії Сицилії. Включення «загадкової» сюжетної лінії нагадує, що за красивими краєвидами нерідко ховаються темні таємниці.
Безсумнівно, ця книга вшановує жінок у патріархальному суспільстві. Вона викликає гнів, жаль і часом спонукає до моральної оцінки неетичних рішень, але й вони виникають не без виправданих причин.
Загалом, ця книга змінила мої погляди на окремі речі і я сподіваюся, що вона зробить те саме й для вас. Вона спонукала мене усвідомити окремі нюанси й складнощі в культурі, відмінної від моєї, зважити на обставини, з якими стикаються жінки в суспільстві, що схильне до дискримінації. Одна річ стає очевидною з кожною перегорнутою сторінкою: внесок жінок в історію не починається і не закінчується з виконання соціально визнаних ролей; це заклик до змін.
Джерело: The Boundless Bookworm
Рецензія до роману у Kirkus Reviews
У цьому багатопоколінному романі, натхненному власною родиною П’яцци, дві жінки розповідають історію, яка починається на Сицилії сто років тому та повертає до сьогодення.
Перша історія належить Сарі Марсала, шеф-кухарці з Філадельфії, її чоловік щойно подав на розлучення та хоче повну опіку над їхньою донькою; крім цього, її раніше процвітаючий ресторан збанкрутував, а двоюрідна тітка Розі померла. Розі завжди мріяла відвідати свою батьківщину на Сицилії та взяти з собою Сару, та тепер Сара вирушить у самітню подорож — Розі забронювала та оплатила для неї квиток без повернення коштів та номер у готелі. Хоча Сарі здається неможливим їхати просто зараз, Розі накидує ще один несподіваний поворот — залишає Сарі право власності на земельну ділянку, що належала матері Розі, Серафіні. Якщо Сара її продасть, то зможе використати ці гроші, щоб врятувати ресторан і, сподіваємося, свою родину.
Сара мандрує до давнього гірського містечка Кальтабеллесса і там опиняється «під крилом» Джузі, шинкарки та міської пліткарки. У дитинстві Сарі завжди розповідали, що Серафіна померла від грипу до того, як встигла дістатися Америки. Джузі руйнує цю ідею, коли каже, що Серафіну насправді вбили. Коли Сара заглиблюється у столітні таємниці, її присутність починає загрожувати усталеному способу життя селища.
Урізноманітнює подорож Сари інший наратив, що належить Серафіні, занурює в контекст історії Кальтабеллесси та викликів, з якими стикалися жінки на початку XX століття в Сицилії. Історія Серафіни є серцем роману, чесним поглядом на жертву молодої матері: «Ставши матір’ю, я не мала часу бодай згадувати все, чого колись прагнула, те, як хотіла жити, але часом жага поверталася повінню, і я відчувала, ніби помираю». Цей роман сприймається як дві книги в одній, але історії нерозривно пов’язані між собою, передусім через те, як П’яцца пише про універсальний досвід того, що означає бути жінкою і матір’ю.
Шанувальники історичної художньої літератури, жіночої прози та детективних романів будуть однаково вражені книгою.
Джерело: Kirkus Reviews
Сподіваємося, ці огляди зацікавлять прочитати роман та дізнатися всю історію головних героїнь. А «Сицилійський спадок» у період передзамовлення можна придбати зі знижкою 15% 💚
