Таємниці міста Межі: чому варто прочитати «Лазарус» Світлани Тараторіної
Авторка тексту: Ольга Боднар
«Лазарус» Світлани Тараторіної — мастрід для прихильників темного фентезі та багатошарових історій. Детективна складова привертає увагу широкої аудиторії, а історичний сеттинг та фентезійність потішать читачів, які шукають якісну українську фантастику. Про численні алюзії та покликання у творі цілком можна написати невелику наукову роботу.
На фото авторка роману «Лазарус» Світлана Тараторіна
Відзнаки, які отримав роман, говорять самі за себе: перемога у видавничому конкурсі від «КМ-Букс», «ЛітАкцент року 2018» у номінації «Проза», «Фентезі року 2018» за версією журналу «Світ Фентезі», Спеціальна відзнака Українського інституту книги на BookForum Best Book Award (2019), Нагорода Chrysalis Award 2019 Європейського товариства наукової фантастики за найкращий дебют. «Лазарус» також перекладений польською мовою.
Місто, яке не відпускає: як давні легенди оживають у серці Києва
Альтернативний Київ XX століття — частина імперії, місто Межі, де разом уживаються люди й нечисть. Останніх тут вважають другим сортом. Хоча саме ці персонажі роблять місто фантастично колоритним: на Трухановому острові живуть водяники, а зваблива відьма мадам Гінда — власниця тамтешнього будинку розпусти. У Дальньому монастирі Києво-Печерської Лаври проживають людиноподібні, серед яких Марко проклятий, трьохсотлітній упир та настоятель гмур.
Таких цікавих місць у ретро-Києві чимало. Але головного героя, чиновника з особливих доручень Олександра Петровича Тюрина, вони не ваблять. У Києві його змушують затриматися обставини. Саме змушують, бо чоловік прагне якомога швидше залишити місто, яке викликає травмуючі дитячі спогади. Ось вбито хлопчика (очевидно, хто із нечисті постарався) і місцева поліція просить Тюрина про допомогу. Кажуть: справа на один день. Але місто його так просто не відпустить.
За внутрішніми і зовнішніми змінами Олександра Петровича надзвичайно цікаво спостерігати. Він — тридцятитрьохрічний мешканець похмурої столиці імперії, який спеціалізується на розкритті злочинів, скоєних нечистю. Приїздить до Києва — свого рідного міста, якого понад двадцять років намагався уникати. З собою має томик «Легенд про Змія», написаного загадковим Лазарусом, книжки, яка залишилася від батька. Згодом Тюрин зустріне підтвердження тому, що історії з книги не вигадані, а давні пророцтва тільки й чекають героя, якому судилося втілити їх у життя. Попереду шість детективних справ, розв’язку яких ми шукатимемо з героєм. І разом пройдемо весь шлях до кінця, аби зібрати всі частинки пазлу докупи.
Підполковник Тюрин на хорошому рахунку в столиці, бо колись врятував від упирів княжну. Зручно бути частиною імперії в людській «шкурі». Але Олександру Петровичу доведеться переродитися заново і подивитися на все очима «відживленого». А ще закохатися, поворушити старі рани та зрозуміти, чому його батько, одержимий боротьбою з нечистю, двадцять років тому перейшов на їхній бік. Які таємниці він залишив розгадувати синові у Києві?
Другорядні персонажі варті уваги не менше за пана Тюрина. Кожен і кожна мають приховані наміри, секрети і мотивацію. Політичні і релігійні діячі, вчені, маги — представники людей і нечисті, які з’являються на сторінках роману, відстоюють свої переконання. Нечисть, наприклад, вірить у легенди про Змія, який одного разу повстане і звільнить їх з-під гніту. Одним з центральних персонажів, за словами самої авторки, є Київ — дуже своєрідний, живий, загадковий і водночас небезпечний.
На сторінках книжки зустрічаємо реальних історичних діячів — Шевченка, Франка, Донцова та інших. Більшість прізвищ, використаних авторкою, належать реальним людям, які жили у Києві на початку XX століття.
Щоб не загубитися у різноманітті персонажів, на початку роману зазначений перелік дійових осіб, до нього можна також звертатися у процесі читання. А словник нечисті та історичні коментарі в кінці допоможуть не пропустити жодної цікавої алюзії на українські чи зарубіжні літературні твори. Або більше зацікавитися подіями минулого століття.
Тематичні листівки за мотивами роману «Лазарус» з видами Києва початку ХХ ст.
Примітно, що історичні особистості, котрі в реальності були налаштовані проукраїнськи, у романі належать до представників нечисті, відповідно, імперці — всіляко утискають «нелюдей». Однак, не варто проводити чітких аналогій протистояння видів «люди — нечисть». Тут передусім йдеться про неповторний Київ, непідвладний ні викликам часу, ні, тим паче, примхам імперського уряду.
Як зазначає у передмові сама авторка:
«Мешканці Межі, люди чи нечисть, завжди були малозрозумілими для представників імперії, що певний час вважала цю землю своєю.
Імперії, що ніяк не зрозуміє, Межа завжди була самобутньою, примхливою, вічною. А той, хто захоче випробувати міць Межі, ризикує розбудити Змія».
Схожі статті