Руда і хитра: «Щастя — це лисичка» Евеліни Дацюте і «Коли я була лисицею» Тані Поставної
Авторка: Оксамитка Блажевська
«Я лисичка, я сестричка» — пам’ятаєте цю дитячу пісню? У дитячому садку на одному зі свят я грала роль казкової лисички, і вона мені запам’яталася на все життя.
У казках, зокрема й в українських народних, лисичка є хитрим і досить загадковим персонажем. Так одразу і не скажеш: позитивний чи негативний це персонаж. Хоча більшість завуальовує в її образі хитрість і підступність.
У китайській міфології є навіть така міфологічна істота — лисиця з 9 хвостами, яка має гострий розум, хитра, підступна, спритна і невловима. А у фольклорі Японії лисиця є мудрою твариною-довгожителем, яка володіє магією, а коли їй виповнюється 50 чи 100 років, може перетворюватися на людину. Лисиця фігурує також у байках Езопа і Леоніда Глібова, які діти вивчають на уроках літератури у школі.
Мені стало цікаво, як сучасні письменники розкривають образ лисиці, зокрема у книжках «Щастя — це лисичка» Евеліни Дацюте і «Коли я була лисицею» Тані Поставної.
«Щастя – це лисичка» — це книжка литовської письменниці Евеліни Дацюте. Власне з назви самої книжки ви зрозумієте, що йдеться в ній про щастя і що щастя — це лисичка.
Це історія дружби хлопчика Павла і лисички, яка любить гойдатися на гойдалці і постійно випрошувати булочку. Лисичка тут досить мудра і хитра.
«Щедрість — це чистий океан… Ти хочеш бути частиною океану?» — саме такою фразою вона випрошує булочку.
А ще лисичка любить розповідати різні історії — часом зрозумілі, часом не дуже: то все залежить від настрою чи від того, як подивитися на ту чи іншу ситуацію.
Взагалі вона вважає: щоб все зрозуміти, треба просто гарненько погойдатися. Думаю, це просто ідеальний варіант. А ще лисиця точно знає, що, якщо захоче опинитися десь в іншому місці, неодмінно так і зробить.
Думаю, багатьом у цій книжці припаде до смаку твердження про те, що щастя полягає у зовсім простих речах — оранжевому апельсині, маминих горщиках, гарбузовому варенні тощо, і для цього не потрібні потужніший вертоліт, більша квартира чи проживання у великому місті. Просто треба мати лисичку за друга.
«Дружити з лисицею — те саме, що гойдатися на гойдалці. Є підйоми, і є спади, одного дня дуже добре, іншого — не обов’язково так уже й добре», — якось каже про неї Павло батькам. Але саме в її існуванні хлопчик вбачає щастя.
Книжку проілюструвала художниця Аушра Кюдулайте з переважанням теплого оранжевого кольору, і тому від неї віє особливим теплом і світлом. Її можна не лише читати, а й довго розглядати — там є написи, які зрозуміє саме український читач (особливо про київські каштани), різні закреслення, виправлення і фрази на малюнках; дітям буде цікаво рахувати хмарки, машини, дерева, горщики, пташок, собак тощо. І ця книжка неодмінно стане приводом для розмови про дружбу і щастя у родині.
Книга «Щастя — це лисичка» здобула чимало нагород: стала найкращою книжкою 2017 року у Литві, отримала відзнаку виставки ілюстрацій Болонського книжкового ярмарку, увійшла до Міжнародного каталогу книжкових рекомендацій White Ravens тощо.
Книжку «Коли я була лисицею» написала українська письменниця Таня Поставна, а проілюструвала художниця Марія Фоя.
У цій книжці лисиця і не зовсім лисиця, як виявляється, бо вона — дівчинка. Дівчинка, яку називають Лисичкою, бо дідусь і бабуся знайшли її колись біля лисячої нори. Та й сама дівчинка трохи схожа на лисицю: така ж руда і має хвіст, який зникає вранці, але вона встигає його помітити.
Після того, як дідусь повідомив їй таємницю про її лисяче походження, дівчинка багато чого розуміє про себе: чому вона чує запах бабусиної юшки знадвору і чому перед сном згортає ковдру так, щоб утворилася нора. І їй подобається бути лисицею. Іноді навіть дуже впертою і принциповою.
У цій книжці насамперед захоплює те, що Лисичка по-особливому сприймає світ, багато чого не розуміє із дорослих справ і проблем, а також намагається налагодити стосунки з дітьми її віку.
Але її подружка їй не вірить, вважає брехухою і називає сиротою. Тож найкращим другом Лисички є пес Меркурій.
А ще дівчинка вірить в дива, з радістю дивиться на цей світ і відкриває в ньому постійно щось нове, має персонального лисячого янгола-охоронця і мріє про червону шапку з вухами.
Книжка Тані Поставної «Коли я була лисицею» теж стала поміченою у спільноті української дитячої літератури — отримала відзнаку «Дебют року у прозі» від Простору української дитячої книги «БараБука» і стала фіналісткою престижної літературної премії «Дитяча книга року BBC»-2019.
Обидві книжки, і «Щастя — це лисичка» Евеліни Дацюте, і «Коли я була лисицею» Тані Поставної, тематично перегукуються з «Маленьким принцом» французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері.
У книжці «Коли я була лисицею» головна героїня Лисичка навіть дивиться мультик за цією книжкою і її персональний ангел-охоронець чимось теж нагадує Маленького принца. А у «Щастя — це лисичка» відображені особливості дружби між хлопчиком Павлом і лисицею, а також їхній план зустрічатися у тому ж самому місці і приблизно в той самий час.
Особлива мова оповіді, образи лисиць, дружні стосунки — усі ці твори пронизані незвичайною мудрістю, яку по-своєму сприймуть діти, а дорослі прочитають там зовсім інші підтексти. Справді, найголовнішого очима не побачиш, його треба відчути саме серцем, як казав Лис Маленькому принцу.
Схожі статті