Цікаві факти про Івана Багряного

Іван Багряний належить до тих пасіонаріїв української літератури, яких не зламали репресії й табори, він пережив дві війни та еміграцію. При цьому знаходив сили впливати на тогочасні літературні та політичні процеси. За біографією митця можна відстежувати ключові періоди історії першої половини XX століття, бо подій, яких він пережив, вистачить не на один роман. Багато болісних епізодів, поїздок і повернень до рідного краю, важливі тексти, написані попри слабкий фізичний стан та ризик бути убитим. Тож про цікаві факти з життя автора, які показують його стійкість, відданість власним переконання, пишемо у цій статті.

Поглянемо і ключові цікаві факти про творчість Івана Багряного, що спонукають зачитуватися його текстами попри прикре усвідомлення, що вони були створені на основі реального досвіду.

📖 Насильство з боку більшовиків пережив ще дитиною

Іван Багряний відкрито виражав нетерпимість до тоталітаризму. А все почалося з родинної трагедії. Коли Багряний був ще хлопчиком, на його очах чекісти закатували рідних дідуся та дядька. Дідусь був пасічником та заможним селянином, а його син (дядько автора) служив у армії УНР. Іншого дядька пізніше відправили у заслання на Соловки. Письменник згадував у памфлеті «Чому я не хочу вертатись до СРСР?»:

«Я був ще малим 10-річним хлопцем, як більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого народу. Це було 1920 року. Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святих Зосима і Саватія, що були намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки.

Аж ось одного дня надвечір прийшли якість озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та на очах інших онуків, під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина (мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолів і реготались… Вони всі гидко лаялись, і під старою липою посеред пасіки, коли ікони святих Зосима і Саватія, все було забризкане кров’ю. Кров все життя стоятиме мені в очах. Це так починалася «Варфоломіївська ніч» в тім селі. Таких ночей було багато в Україні, й я, маленький, чув, як люди говорили про них з жахом, але не бачив. А тоді побачив. […]

Другого мого дядька, що врятувався тоді від смерті втечею, пізніше заарештували й без суду заслали на Соловки (радянське Дахау) на 10 років, потім добавили ще 10 років, і він там загинув.

Пізніше тими самими шляхами пішов і я, і вся моя родина».

📖 Встиг побувати та пожити у різних регіонах України

Автор походив з Охтирки на Слобожанщині, ще до переїзду в Київ мандрував іншими населеними пунктами, щоб набратися вражень, зокрема, був у Криму, на Поділлі, певний час працював на шахтах у Донецьку. Перші роки життя провів на Полтавщині. У різні періоди проживав у Києві, Харкові, Львові, відвідав Волинь, Карпати і не тільки.

📖 Змінив чимало професій: від шахтаря та вчителя малювання до видавця

Він працював у друкарні, на цукроварні, на шахтах, а також вчителем малювання, окружним політичним інспектором, ілюстратором у газеті. Оскільки Багряний походив з ремісничої родини (батько був мулярем, а Іван навіть допомагав йому робити ремонт у родинному будинку), він не цурався роботи руками, у школі також вивчав малярство та гончарну справу. А за першою освітою взагалі міг би бути слюсарем.

При цьому брав участь у літературному процесі та цікавиться політичними подіями, що відбувалися навколо. Він мав і здібності художника: свою першу прозову збірку 1925 року проілюстрував самостійно. Починаючи з 1926 року (йому тоді було 20), чотири роки провчився в Київському художньому інституті. Проте через нестачу коштів не зміг продовжувати навчання до випуску. Зате познайомився з багатьма відомими українськими митцями, зокрема, Борисом Антоненком-Давидовичем, яким дуже захоплювався, Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником та іншими.

📖 Мав багато псевдонімів

Справжнє ім’я письменника — Іван Лозов’яга. Однак протягом творчого життя він змінив кілька псевдонімів У 1925 році в Охтирці видав дебютну прозову збірку «Чорні силуети. П’ять оповідань» під псевдонімом І. Полярний. Також писав під іменами Дон Кочерга, Сорок сорок, М. Василенко, С. Дорошенко, В. Залуцький, С. Кучер, І. Рябовол, П. Січинський, О. Турчин. А на псевдонім Багряний його надихнув Микола Хвильовий, який любив вживати це слово.

У біографії Іван Багряний писав: «Батьківське моє прізвище — Лозов’яга. Теперішнє ж — це прибране літературне прізвище з 1926 р., але згодом усталене назавжди з волі обставин. Отже, з 1926 р. це і є літературне, і офіційне моє прізвище».

📖 Ніколи не боявся бути в опозиції

• Навіть перший вірш Багряний написав, виразивши таким чином свій опір вчителеві, який бив хлопця по голові лінійкою, бо той не вмів розмовляти російською.
• Працюючи у шахті «Красный Луч» на Донбасі, Багряний приєднався до «робітничої опозиції».
• Пізніше вже у Києві, Іван Багряний був близьким до літературного угрупування «МАРС» (Майстерня революційного слова).
• Кілька разів ставав в’язнем, якого катували та відправляли у заслання, але все одно стояв на своїх принципах.
• Під час Другої світової війни долучався до підпілля: писав пісні, статті, плакати, працював над програмними документами визвольного руху.
• В еміграції, у 1948 році був натхненником та одним із засновників Української революційно-демократичної партії (УРДП), що сприяла боротьбі за свободу України та її визволенню від радянського впливу. Крім того, Багряного призначили головою і заступником президента УНР в екзилі.

📖 Щоб надрукувати поему Ave Maria, довелося вигадати друкарню

Ave Maria — поема Багряного, яку недруги автора вважали не просто провокативною, а й писали про ознаки в ній «порнографічного натуралізму». Вона була опублікована коштом автора у 1929 році в Охтирці, а на обкладинці вказали вигадане видавництво «САМ». Збірку наказали конфіскувати, проте кількасот розісланих автором примірників читачі встигли розкупити у книгарнях різних міст України, тож вилучила цензура вже залишки.

📖 Переконання, які озвучив ще 100 років тому, актуальні для українців і сьогодні

Дослідник творів письменника О. Шугай публікував його свідчення енкавеесівцям у часописі «Літературна Україна» за 1992 рік. Двадцятип’ятирічний Багряний дуже прозоро висловив свою позицію:

1. «Я мушу працювати для української літератури насамперед, і твори мої мусять бути національними не тільки формою, а й змістом. Я український письменник.
2. Національну політику розв’язано не досить вдало, вірніше, в цій справі багато перекручень, як-то: кепсько поставлено справу з українізацією, а коли про це говорити, закинуть в націоналізмі. Потім російській культурі надається перевага і створено для неї кращі умови за рахунок нашої, російська культура домінує. Ми в неї в давній залежності.
3. У своєму культурному розвитку нам треба орієнтуватися на Європу, а не на Москву».

📖 Пережив ув’язнення, тортури, заслання та Другу світову війну

Коли Багряний проживав у харківському будинку «Слово», його затримали та заарештували, а пізніше відправили у заслання на Далекий Схід. Він проживав у спецпоселеннях, тікав, його переслідували та катували, він опинявся під арештом ще двічі, аж поки вкрай фізично знесилений письменник знову опинився в Охтирці. Під час Другої світової війни жив у Галичині, долучався до партизанської боротьби.

Один з найвідоміших романів автора, «Огненне коло», описує бій під Бродами 1944 року. Автор пише про трагічну ситуацію українців, що фактично стали заручниками двох диктаторських режимів й розкидані по різні боки барикад.

📖 Свою першу дружину зустрів на Далекому Сході

Цікаві факти з особистого життя письменника: повернувся із заслання в Охтирку він вже з дружиною — Антоніною Зосимовою. В них народилося двоє дітей — син Борис і донька Наталія. 

Випробування, які переживає українська родина в час війни, Багряний описує в романі «Людина біжить над прірвою». У творі йдеться про молодого архітектора Максима, який після втечі з радянських таборів та ув’язнення намагається потрапити додому. Це відбувається в час хаосу, коли його рідна країна перебуває в лещатах між совєтським та нацистським режимами. Власне, схожий досвід випадає на долю самого письменника і його рідних. 

Вдруге письменник одружився, коли перебував в еміграції. З дружиною Галиною Тригуб у них народилося двоє дітей: Нестор та Роксолана. 

📖 Свій найвідоміший роман написав за два тижні

Автор написав «Тигроловів» за 14 днів, коли переховувався 1943 року у Моршині від гестапо. 

Багряний нічого не вигадував: в рисах головного героя, Григорія Многогрішного, можна впізнати автора. Раніше йому вдалося втекти з потяга НКВС, що віз засуджених ГУЛАГу в Сибір. Іван Багряний майже два роки прожив у тайзі і цей досвід описав у творі, що став одним із перших українських пригодницьких романів.

📖 Був проактивним в еміграції

Митець емігрував до Німеччини після війни, у 1945 році. Жив у місті Новий Ульм, завдяки Багряному українське культурне життя тут активно розвивалося: випускалася газета, а згодом і видавництва, де публікували заборонені в СРСР книжки тощо. Через заборону творів та цькування більшовиків в Україні його не могли публікувати.

Разом з іншими митцями в еміграції, Багряний долучився до створення Мистецького українського руху (МУР) — це організація, члени якої прагнули прокласти українські літературі шлях до світового визнання, мали на меті формування «великої літератури», ставили в пріоритет наявність у творі екзистенційних мотивів. Відкидалася партійна ідеологія. Письменника Уласа Самчука обрали головою МУРу, серед учасників спільноти був Віктор Домонтович, Юрій Косач, Юрій Шевельов, Тодось Осьмачка та інші.

📖 Тоталітаризм для Багряного мав конкретні імена

У «Саду Гетсиманському», що був опублікований 1950 року, Багряний вказав справжні імена в’язнів та слідчих НКВС, щоб люди знали катів та постраждалих від репресій і тортур.

📖 За сприяння Багряного «Колгосп тварин» Орвелла вперше переклали іноземною мовою

Письменник взяв таку ініціативу на себе, коли перебував в еміграції та був там головним редактором газети «Українські вісті». Хотів, щоб ця книга про вплив тоталітаризму на особистість вийшла українською мовою. Він навіть проілюстрував видання самостійно. Крім того, Орвелл погодився написати до українського видання передмову.

📖 Не переставав писати попри хворобу

Тяжко позначився на здоров'ї письменника легеневий туберкульоз, яким він хворів ще в період заслання. Останні роки життя Багряний майже не міг сидіти. Він писав лежачи, зі спеціально виготовленою для нього дошкою на грудях, попри постійний біль. 

📖 Отримав належне визнання в Україні по закінченню радянського періоду

Твори автора друкували та перекладали різними мовами за кордоном. 1963 року українці в Чикаго всіляко сприяли можливості надання письменнику Нобелівської премії, і Багряний мав на це всі шанси, проте його життя раптово обірвалося. Повернення книг Багряного на український видавничий ринок, визнання на державному рівні, присвоєння Шевченківської премії, — усе це сталося вже після його смерті.

Сподіваємося, цей матеріал надихне відшукувати у нонфікшн-літературі ще цікаві факти про Івана Багряного та інших українських митців, які попри складні обставини не переставали боротися, творити мистецтво та постійно шукати шляхи впливу на культурні процеси.