Цікаві факти про Миколу Хвильового
Микола Хвильовий — один з найбільш обговорюваних українських інтелектуалів свого часу, людина з трагічною долею та модерними творами європейського зразка. Він вирізнявся складним характером і приковував увагу, захоплював і бентежив сучасників.
У цій статті ми зібрали цікаві факти з життя митця, щоб з різних сторін поглянути на цю непросту особистість, дослідити вплив травматичних подій на тексти, що стали канонічними. Окремі сторінки біографії письменника допомагають розкрити цікаві факти про творчість у контексті культурного життя 20-х років минулого століття.
Родинні труднощі
Майбутній письменник народився у Тростянці Харківської області в родині вчителів. Справжнє ім’я — Фітільов Микола Григорович — носитиме, допоки у його житті не станеться ідеологічний злам. Крім Миколи, у Фітільових було ще четверо дітей, але важка атмосфера в домі вплинула на емоційний стан хлопця. Батько мав схильність до вживання алкоголю, через залежність та насилля з його боку страждала мати. Пізніше вона забрала з собою дітей і пішла від чоловіка, тимчасово переїхавши до сестри. На світогляд Миколи вплинуло спілкування з родичами, родинами Смаковських та Савичів.
Освіта
Для зростання Фітільова як письменника ключовою була самоосвіта, оскільки з навчальними закладами у нього не складалося. Він закінчив школу, у якій вчителювала мати, але з двох гімназій його вигнали через нестримний характер і захоплення соціалістичними ідеями, хлопець не мовчав, коли йому щось не подобалося. Атестат про середню освіту отримав після іспитів, які здав екстерном. При цьому освіту здобув відмінну: завжди був завзятим читачем.
Микола Хвильовий
Внаслідок складних стосунків з батьком сформувався непростий характер Фітільова-молодшого. У своїй «Короткій біографії» Хвильовий називав батька «безалаберною людиною». При цьому через вплив батька він перечитав європейську і російську класику, захопився революційними ідеями. Цікавився творами горького і його так званою філософією «бродячої русі». Тривалий час він провів у подорожах південними областями України, де брався за фізичну роботу, але з іншими працівниками не надто ладнав. Відомо, що у дитинстві письменник любив ходити на полювання разом з батьком, це захоплення залишилося у нього й в дорослому віці.
Участь у Першій світовій війні та шлях до внутрішніх змін
У 1915 році розпочалася служба Миколи Фітільова як добровольця, в 325-му Царевському полку; воювали на Волині, Галичині, в Карпатах, також у Польщі та Румунії. Для нього це було періодом жаху, згодом описував його як «три роки Голгофи в квадраті».
Після перевороту у росії 1917 року Микола Фітільов повертається до України, все ще захоплений революційними ідеями, намагаючись сприяти встановленню радянської влади на Слобожанщині. Зокрема, воював проти УНР, Української держави, став членом комуністичної партії, сподіваючись, що новий політичний порядок сприятиме позитивним змінам.
У той період він вперше одружився з вчителькою Катериною Гащенко, у шлюбі народилася донька Іраїда. Проте ці стосунки не протривали довго: через підозру чоловіка у зраді Катерина розірвала з ним стосунки, була проти спілкування Хвильового з донькою. В особистому житті письменник не мав шалених, яскравих романтичних захоплень, принаймні, про це нічого не відомо. Персонажі його творів схильні орієнтуватися на пристрасть та фізичний потяг, або ж страждають від того, як їхні романтичні мрії розбиваються на друзки. Як, наприклад, Б’янка, героїня «Сентиментальної історії» (новела 1928 року): переїздить до міста з провінції, мріючи про чисте кохання та прекрасне майбутнє, а пізніше розчаровано руйнує все, що мало для неї сакральну цінність.
Другий шлюб письменника склався більш вдало: він одружується з Юлією Уманцевою, ця «чорноока комуністка» раніше його «порятувала від смерті» на суді (ще у період війни чоловік кілька разів був заарештований і засуджений до страти). У Юлії була донька від першого шлюбу, Любов, яку Хвильовий прийняв як рідну. Він називав її Любистком і саме їй передав права на свою творчу спадщину.
Микола Хвильовий з дружиною Улією та її донькою Любов'ю.
Нове прізвище і нове життя
Все змінилося у 20-х роках, коли Фітільов перевівся з Кавказу до Харкова, поступово змінюючи політичні погляди, став частиною формування нового покоління української літератури. Емоційний характер вплинув на появу псевдоніму Хвильовий. Його вірш «Я тепер покохав город» (опублікований 1920 року) став показовим свідченням про зміну поглядів письменника. Він почав з поезій та короткої прози, які активно друкувалися у альманахах. Перші літературні твори Хвильового читачам відкрилися під іменами Юлії Уманець, Стефана Кароля, Дядька Миколи — псевдонімами. Збірки поезій «Молодість» та «Досвітні симфонії» високо оцінили літературознавці. Далі митець продовжував урізноманітнювати своє письмо.
У літературному житті Харкова 1920-х років Хвильовий відіграв одну з провідних ролей. Він працював у редакціях журналів, належав до засновників численних письменницьких організацій, зокрема, ГАРТу та «Урбіно», був віцепрезидентом ВАПЛІТЕ.
У той період він вже активно виступав за українізацію. Коло спілкування складалося з найталановитіших представників харківського літературного авангарду, він гуртував довкола себе талановитих людей різних поколінь. В оточенні ініціативного та харизматичного письменника перебували Остап Вишня, Марк Йогансен, Микола Куліш, Іван Багряний, Лесь Курбас та інші шановані культурні діячі.
Учасники об'єднання ВАПЛІТЕ
У перших повістях та оповіданнях автора, створених до 1924 року, присутні романтичні, ліричні риси, символізм, певна ритмічність, яскраві образи, все це переважає над сюжетом. Наступні твори — більш зрілі, тематика зосереджується довкола болісних тем, що тривожать людей того часу, тексти Хвильового вирізняються глибоким психологізмом. Так, у «Повісті про санаторійну зону», написаній 1924 року, показано сумні наслідки революції: перед читачем постають зламані, скалічені марними мріями про «світле майбутнє», приречені на самотність та забуття мешканці санаторію.
Критики високо оцінювали роботи Хвильового як ті, що сприяють розвитку українського модернізму. Того ж року з’явився один з найвідоміших творів письменника — «Я (Романтика)» — історія про чекіста, котрий вбиває власну матір, віддавшись фанатичним більшовицьким ідеям.
Хвильовий відзначався гарячим темпераментом і жагою полеміки, що сприяло появі низки збірок памфлетів: «Камо грядеши?» 1925 року, «Думки проти течії» та «Апологети писаризму» 1926 року.
У той період він випустив один зі своїх найвідоміших текстів — «Україна чи Малоросія?», наголосивши на переконанні, що Україна повинна відстоювати культурну незалежність від москви, дивитися у напрямку європейської літературної традиції.
Побутує думка, що Хвильовий був автором гасла «Геть від Москви!», проте дослідники зазначають, що цієї фрази він не проголошував прямо: ідея природно проростає з його памфлетів.
Після 1925 року твори митця стали більш зрілими, сатиричними, гострими. І в художніх творах, і в публіцистиці його тексти мали сильний вплив на читачів, однодумців, інтелектуалів, через те радянська влада не забарилася з цензурою. В романі «Вальдшнепи», опублікованому в часописі від ВАПЛІТЕ 1927 року, він намагається розкрити проблематику післяреволюційної дійсності, проте цей твір забороняють, зокрема, другу частину, яка виходить окремо, знищують, конфіскуючи весь тираж номера журналу.
Обставини трагічної смерті Хвильового
В 30-ті роки письменник зазнає постійних утисків з боку комуністичної влади, йому забороняють друкуватися, твори знищують — це все наслідки сталінських репресій, спрямованих на боротьбу з «хвильовізмом». Не допомагають ні покаянні листи, ні відмова від радикальних текстів, емоційний стан письменника погіршується.
Згадуючи цікаві факти про Хвильового, не минають увагою число 13, яке він називав улюбленим. 13 грудня він з’явився на світ і 13 травня пішов із життя.
Називають різні причини, що могли спровокувати письменника натиснути на гачок револьвера в травні 1933 року. Проживаючи в будинку «Слово», він збирає у себе письменників-однодумців, усе виглядає як звичайна зустріч. Пообіцявши гостям продемонструвати останній твір, Хвильовий виходить до кабінету й убиває себе.
Митець страждав від різких перепадів настрою, галюцинацій, у його біографії згадано кілька спроб самогубства, він писав про це у листі до Миколи Зерова, згадував у розмовах. Вплинути на стан Хвильового могла і його поїздка на Полтавщину 1933 року, тоді разом з письменником Аркадієм Любченком вони на власні очі побачили наслідки жахливої трагедії Голодомору. Серед інших причин — арешт друга, Михайла Ялового, про цю подію письменник пише в одній з двох передсмертних записок. Друга записка була адресована пасербиці Любові Уманцевій, з якою Хвильовий ніжно попрощався.
Існує й наступна інтерпретація смерті письменника: самогубство розглядають не як жест відчаю, а як спосіб залишити за собою право розпоряджатися власним тілом (інакше залишався ризик бути закатованим чи вбитим комуністами), його останній перформанс. Тому так чи інакше саме дії радянської влади стали причиною смерті митця, одного з найсильніших представників «Розстріляного відродження».
