Завіса підіймається: цікаві факти про український театр та найвідоміші драматичні твори
Від народних вертепів та містерій і до наших днів — український театр завжди був голосом епохи. Він переживав піднесення й занепади, заборони й відродження, але ніколи не втрачав своєї самобутності. А українська драматургія багата визначними творами, які цікаво відкривати для себе у будь-якому віці.
У цій статті ділимося цікавинками, пов’язаними з історією українського театрального мистецтва та пропонуємо добірку найвідоміших класичних п’єс для натхненного читання / перечитування / споглядання на сцені.
Український театр: від містерій до модерну
Український театр має тривалий період розвитку. Цікаві факти, які доводять, що це дійсно так:
- Ще в античні часи на території сучасної України існував амфітеатр. У грецькому полісі Херсонес (тепер це місто Севастополь, Крим) таврійці та греки насолоджувалися виставами. Тут ставили трагедії Есхіла, Софокла й Еврипіда, комедії Менадра та Аристофана. Це один із найдавніших театрів на території України, на місцях цієї споруди також є залишки християнського храму пізнішого періоду — цікаве поєднання. На території Київської Русі можна було помітити ознаки театралізації через народні обряди та містерії, наприклад, співання веснянок, стрибки через вогонь на Івана Купала, «водіння кози» взимку тощо.
- Після появи християнства на теренах Русі ознаки театральності можна спостерігати й в релігійних обрядах, про це можна послухати детальніше у циклі лекцій театрального режисера Максима Новотарського. Зокрема, йдеться й про скоморохів, яких на територію Русі завезла княгиня Ольга. Осілі на одному місці скоморохи розважали найбагатшу публіку. Інші створювали вуличні виступи, пізніше сформували мандрівний театр.
- В період Гетьманщини мандрівні театральні трупи виступали в містах і на ярмарках. Вони поєднували комедію, сатиру й фольклорні мотиви.
- Окремо слід згадати про вертеп — український мандрівний театр маріонеток, що виник за доби бароко (XVII-XVIII століття). Досліджував виникнення вертепу Іван Франко; письменник доводив, що це явище бере початок з народної творчості і з’явилося саме на теренах України, а пізніше розповсюдилось на сусідні території. Також у цей період виникали шкільні театри (живі вертепи). Існували навіть кріпацькі театри на Полтавщині, Чернігівщині, Волині.
- Перший стаціонарний театр відкрився у Львові в 1795 році. Далі театральні будівлі засновували у Києві (1806), Одесі (1809), Полтаві (1810).
- Перший професійний постійний український театр з’явився у Харкові в 1812 році, активно був у ньому задіяний Григорій Квітка-Основ’яненко.
- 1887 року в Одесі було відкрито оперний театр (сучасний Одеський національний академічний театр опери та балету). А 1901 року відбулося відкриття Київського оперного театру (сучасний Національний академічний театр опери і балету України ім. Т. Г. Шевченка).
- У 1922 році Лесь Курбас заснував експериментальний театр «Березіль», який випереджав свій час, демонструючи глядачеві мистецтво, що відображало тодішні актуальні й болючі теми. Радянська влада сприйняла його творчість як загрозу. Лесь Курбас спочатку перебував в ув’язненні, пізніше у концентраційному таборі. У 1937 році був розстріляний в урочищі Сандармох.
- Перша половина XX століття ознаменована появою театрів, які успішно збирають глядачів і донині: наприклад, Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Київський національний академічний театр оперети. У другій половині минулого століття з’явилися Театр драми і комедії, Молодіжний театр, Театр естради.
Видатні драматичні твори української літератури: наші рекомендації
До цієї невеликої добірки увійшли класичні п’єси, відомі кожному українцю. Тож надихаємо читачів, які мають настрій долучитися до театрального мистецтва, запланувати собі похід на постановку або ж прочитати п’єсу, вибравши з добірки ту, сюжет якої найбільше припадає до душі.
«Сто тисяч», Іван Карпенко-Карий
Завдяки Івану Карпенку-Карому (справжнє прізвище — Тобілевич) в українській драматургії утвердився жанр комедії. Митець прагнув вивести побутовий театр на новий рівень, змусивши глядача і сміятися, і плакати, співпереживаючи персонажам на сцені. Про його п’єси «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Хазяїн» чули мабуть всі, навіть якщо й не читали / не бачили на сцені.
Отож, трагікомедія «Сто тисяч» і головний герой Герасим Никодимович Калитка. Він належить до заможних селян, має хорошу родину, але цього недостатньо — чоловік краще помре, ніж втратить можливість заробити ще більше. Калитка дослухається до шахраїв, які пропонують йому різноманітні фінансові махінації, готовий ризикувати всім, аби отримати такий бажаний прибуток. Герой не прагне зробити щасливими близьких, які знаходяться поруч, жахливо поводиться з ними, але жадібність зіграє з Калиткою злий жарт.
«Украдене щастя», Іван Франко
П’єса «Украдене щастя» видатного українського митця користувалася неабиякою популярністю: вже після другої вистави у Львові глядачі зустріли автора бурхливими оваціями й лавровим вінком, який вручили Франку просто на сцені.
«Украдене щастя» тричі екранізували. За п’єсою також створили оперні постановки — у 1924 році оперу за твором написав чеський композитор Владімір Амброс, а у 1960 році на оперній сцені з’явилася й версія українського композитора Юлія Мейтуса.
Сюжет п’єси складає трагічна історія кохання, натхненна народною піснею, яку Франко почув від фольклористки Михайлини Рошкевич. Анна — молода жінка, яка втратила батька та вимушена жити з жадібними братами. Через спадщину вони вирішують позбутися Анни в домі — влаштовують все таким чином, щоб її коханого Михайла відправили на війну. А тоді брешуть дівчині, що той загинув і видають її за нелюба Миколу з іншого села.
Чоловік Анни старший за неї вдвічі, щиро кохає дівчину, проте ці почуття невзаємні. Пізніше з війни повертається Михайло, який тепер працює жандармом. З’ясувавши, що його кохана жінка вже одружена, він готовий робити все, щоб знову бути з нею. Його почуття взаємні, але на заваді стоїть Микола.
«Лісова пісня» Леся Українка
Сюжет драми-феєрії «Лісова пісня» надихає митців десятиліттями. Крім численних театральних постановок твір адаптували для оперної та балетної сцени, існує мюзикл та рок-опера, натхненні драматичним твором. Митці пропонують різний погляд на історію про Мавку й Лукаша — існує дві кіноекранізації та два анімаційних фільми. За мотивами твору «Лісова пісня» створено однойменну комп’ютерну гру.
У «Лісовій пісні» зустрічаються дивовижні істоти українського фольклору — русалки, Той, що греблю рве, Той, що в скалі сидить, Перелесник тощо. Юний Лукаш одного разу зустрічає у лісі Мавку, її краса полонить, хлопець закохується. Мавка відповідає йому взаємністю, хоча мудрий Лісовик і попереджав її, що люди приносять лихо і їх варто оминати. Закохані починають жити разом, але Мавка не може пристосуватися до людського життя, впоратися з побутовими справами. Це злить свекруху, матір Лукаша повсякчас принижує Мавку. Непорозуміння між Лукашем і Мавкою призводять до невиправного горя, люди й лісові істоти не в змозі співіснувати в злагоді.
«Блакитна троянда», Леся Українка
«Блакитна троянда» — ще одна праця Лесі Українки, яка глибше розкриває творчість мисткині. П’єса вийшла у світ 1908 року, є першою українською психологічною драмою. Для правдивого відтворення метальних проблем персонажів твору авторка зверталася із запитаннями до свого дядька Олександра Драгоманова, який мав фах психіатра. Навіть заночувала у психіатричній лікарні у м. Творки (територія сучасної Польщі), де той працював.
Головна героїня Любов Гощинська — панна, яка живе в інтелектуальному середовищі, захоплена модерним мистецтвом. Це проявляється у розмовах та оточенні жінки. Але вона має спадкову психічну хворобу і не сподівається на щасливий шлюб. В героїню закохується чоловік, Орест, який готовий створити з нею родину. Проти шлюбу виступає його мати, бо знає, що Любов має спадкову недугу.
Весілля зривається. Любовна драма негативно впливає на самопочуття героїні і вона починає божеволіти. Мине багато років і пара зустрінеться знову в зовсім інших обставинах, але чи здатні будуть вони побудувати щасливі стосунки?
«Мина Мазайло», Микола Куліш
«Мина Мазайло» — трагікомедія, написана Миколою Кулішем, в основі якої лежить політичний підтекст. Події відбуваються у 20-х роках XX століття. Головний герой, Мина Мазайло, є дрібним харківським чиновником, який соромиться свого українського прізвища й розмірковує над тим, аби змінити його на російське. Така меншовартісна позиція українців підтримується більшовицькою владою, тож чоловік сподівається отримати ще й підвищення на роботі.
Поки Мазайло шукає вчительку російської мови й роздумує, які варіанти прізвища звучать благородніше — «Мазєнін», «Сірєнєв» чи «Алмазов», його син Мокій слідує протилежним ідеям і хоче змінити прізвище на українське «Михайло-Квач». До суперечок долучаються і інші родичі, серед них — ексцентрична тьотя Мотя з Курська, це все виглядає з одного боку гротексно і комічно, з іншого — печально.
«За двома зайцями», Михайло Старицький
П’єса «За двома зайцями» Михайла Старицького відома багатьом глядачам за однойменною екранізацією 1961 року. Блискуча комедія про гонитву ловеласа Голохвостого існувала ще з 1875 року, тільки тоді мала інших персонажів — називалася «На Кожум’яках» і була написана Іваном-Нечуєм Левицьким. Старицький з дозволу попереднього автора переробив її і поставив на сцені у 1883 році. Роль Голохвостого виконав талановитий актор Панас Саксаганський, Проню зіграла відома співачка та акторка Марія Садовська, її батька Прокопа Сірка — драматург Іван Карпенко-Карий.
Збанкрутілий цирульник Голохвостий залицяється до двох дівчат — скромної Галі з небагатої родини та пихатої Проні з заможної родини Сірків. Він прагне справити враження та скористатися всім, що може отримати від стосунків з дівчатами. Галя не вважає свого прихильника симпатичним, він доволі нахабний, але її мати переконана, що той має гроші й наполягає на заручинах. В той час Голохвостий заручається з Пронею, всіляко демонструючи її батькам свої світські манери і приховуючи плачевне фінансове становище. Авантюра не обернеться цьому хлопцеві нічим хорошим. Твір також висміює русифікованих міщан та порушує тогочасні соціальні проблеми.
«Сватання на Гончарівці», Григорій Квітка-Основ’яненко
«Сватання на Гончарівці» — соціально-побутова комедійна п’єса Григорія Квітки-Основ’яненка, одна з найвідоміших праць автора. Вродлива дівчина Уляна, що живе з батьками у селі Гончарівка, закохана в бідного коваля Олексія. Тим часом героїню хочуть видати заміж за Стецька — батьки погодили цей шлюб, бо він багатий. Але Стецько також грубий і неотесаний. Як Уляні та Олексію вийти з ситуації і таки поженитися?
П’єса вирізняється живими діалогами, народною харківською говіркою, автор іронізує, тішить читача народним гумором. Ну а образ Стецька — яскравий зразок «міщанського дурня», що змушує глядача і сміятися, і співчувати бідолашній Уляні.
«Наталка Полтавка», Іван Котляревський
«Наталка Полтавка» — класичний український драматичний твір, що вийшов 1819 року. Івана Котляревського надихали обрядові народні пісні. Також поштовхом до створення п’єси став невдалий твір, написаний російським драматургом Шаховським. П’єса мала назву «Козак-стихотворец», де автор неправдиво зобразив моменти життя українських селян того часу. Котляревський натомість створив драму про українських селян, у якій майстерно передав національний колорит, доповнивши її елементами сентименталізму. Так з’явилася «Наталка-Полтавка» — зворушлива історія кохання, де головна героїня змушена боротися за своє щастя. Наталка закохана у наймита Петра, посвареного з її батьками. Мати хоче видати дівчину заміж за возного Тетерваковського, незважаючи на почуття своєї доньки.
Сюжет твору на перший погляд видається доволі простим, але при детальнішому ознайомленні з ним ми спостерігаємо за внутрішньою боротьбою Наталки, якій доводиться вибирати між внутрішніми переконаннями, тиском середовища, у якому вона живе та матеріальними обставинами. Тож п’єса викликає багато емоцій як у читачів, так і у театралів. Хоча твір завершується щасливо, можемо обговорювати роль молодої жінки у цей період та труднощі, з якими вона стикається.
Особливою окрасою твору є пісні, які стали народними: «Віють вітри, віють буйні», «Ой, під вишнею, під черешнею». Вони не лише доповнюють сюжет, а й відображають внутрішній світ персонажів. Ну і глядачам дуже полюбилася телеопера 1978 року, де роль головної героїні виконала акторка Наталія Сумська. Фільм був знятий на основі однойменної п’єси, яку Микола Лисенко створив за твором Котляревського.
«Назар Стодоля», Тарас Шевченко
«Назар Стодоля» — знакова п’єса української літератури, написана 1843 року, за якою досі з’являються театральні постановки. У дослідників виникають запитання стосовно окремих моментів твору, що породжує дискусії. До прикладу, невідомо, якою мовою був написаний твір — українською чи російською. Також дослідники не дійшли одностайного рішення, до якого жанру віднести п’єсу: сприймати її як історично-побутову драму чи сентиментально-побутовий твір.
Події відбуваються неподалік міста Чигирин у період Козацької держави. Заможний сотник Хома Кичатий вважає, що має право розпоряджатися життям своєї доньки Галі і хоче обманом посватати її з заможним, але старим полковником Молочаєм. Дівчина ж закохана у молодого хорунжого Назара Стодолю. Парі доведеться пройти чимало випробувань на шляху до спільного щастя.
За мотивами першоджерела було створено три фільми 1936, 1953 та 1989 років.
Є твори, які залишаються цікавими аудиторії і після численних адаптацій. Адже дійство на сцені кожного разу неповторне. Українські п’єси повні історичних цікавинок, несподіваних експериментів і пристрасних пошуків культових митців. Ніколи не пізно зануритися у цей надзвичайний світ!
Більше цікавих статей