«Вибиває дух та перелопачує. Та ще і дрібку літературознавства сіє» — Олександр Михед про «Моя темна Ванесса»

Олександр Михед поділився враженням від книги "Моя темна Ванесса" на своїй сторінці у Facebook:

Одним 8-годинним потягом Франик – Київ проковтнув «Мою темну Ванессу» Кейт Елізабет Рассел.

І тепер хочу зробити все, аби ви теж. Тому:

1. Передісторія
Авторка близько 20 років працювала над книжкою. Отримала 60 відмов. Та одного дня зустріла літагентку, яка в неї повірила. Рукопис продали за 48 годин. За 1 млн $. Книжку готували до друку протягом півтора року. Гріли читачів рекомендаціями Стівена Кінга і Ґілліан Флінн. Аж ось – початок березня, книжка виходить друком. Пандемія кладе всю індустрію. Однак «Ванесса» знаходить своїх читачів по всьому світу. І майже одночасно з анголомовною публікацією «Ванесса» виходить понад 20 мовами. Цього тижня – дебютна книжка Кейт Елізабет Рассел виходить українською у видавництві «Віват».

2. Про що?
Історія закоханості 15-літньої Ванесси Вай у свого шкільного вчителя література Джейкоба Стрейна, розказана з точки зору Ванесси. Джейкоб переконує її, що в них обох є ця «темна сторона».
Оповідь ведеться в двох часових площинах – коротші розділи про 2017 і довші про 2000, 2001, 2003, 2007, показуючи динаміку цього химерного зв’язку. У 2017 одна з колишніх учениць школи, де 30 років викладав Стрейн, робить пост на хвилі #metoo. І на світло виноситься історія Ванесси. 
 

3. Як зроблено?
Блискуче.
Кінематографічно (і тут це саме той випадок, коли йде буквальна посценність та опис картинок, які мають з’являтися на екрані).
Той випадок, коли не відірватись. Оповідачка ніби і надійна, але час від часу трапляються і виходи з тіла, і заскакування в майбутнє, і відключка свідомості.
Книжка змушує згадувати свої досвіди, ставити собі незручні питання і барахтатись в цій системі координат. Коли для Ванесси – це кохання, коли для Ванесси – це не згвалтування, коли для неї – це єдине життя, яке вона має і проживає.

4. Окей. А що з другим дном?
Тут теж усе егегей.
По-перше, авторка – професійна літературознавиця, яка писала роботу про «Лоліту» Набокова. І коли Ванесса та Джейкоб говорять про «Лоліту» - вони знають, про що йдеться. Те саме із «Блідим вогнем». Те саме і з п’єсами Шекспіра. І з поетами, які згадуються в тексті. Фактично в тіло міжнародного бестселера вживлюються чіпи літературної традиції, які виводять розмову в ширшу культурну площину.
По-друге, Ванесса дуже добре схоплює і пропрацьовує масову культуру 2000-х. І, скажімо, доля Брітні Спірз та її впливу на дівчат тут чудово спрацьовує. Не кажучи про кліпи Фіони Еппл.
По-третє, неоднозначність. Неоднозначність всього – від окремих нюансів #metoo (типу недоброчесної поведінки журналістів) до оцінки дій персонажів. І де в цьому авторська позиція? – можуть попитати ширші читацькі маси.
По-четверте, для собачників тут теж захований свій бонус-трек.

5. За що роман критикують?
Зосередимось на головному (минаючи звинувачення у плагіаті від автора, який сам роман не читав, та колективного присилування авторки сказати вже нарешті, що у неї самої був досвід, подібний до зображеного в книжці). Читачі кажуть, що можна було би коротшим зробити роман і навіщо там подвоєння сюжету та відзеркалення (давайте зробимо вигляд, що це в жодному разі не спойлер, бо нараторка це на ранніх сторінках проговорює).
Якраз ось ця робота з тяглістю часом; робота не з окремим епізодом і скандалом, а розтягнутість стосунків; робота над створенням вишуканої композиції і відзеркалення системи персонажів поміж собою – це і не тільки це – переводить «Ванессу» на вищу полицю літератури, ніж черговий хайповий бестселер.

6. А що українське видання?
Хороший український переклад Олени Оксенич лише з поодиноким подивуванням вислову «і квит», яким послуговуються персонажі американської дійності 2000-х років.
Колись у паралельній реальності з’явиться арт-бук, в якому будуть зібрані примітки у виданнях видавництва Віват. Примітки як мистецтво. Де вам пояснять, що таке кейтеринг, бейгл, рецепт тамале і «Буря в пустелі».
Та й найдивніше – оформлення початків розділів і обкладинка, з якою не можу ідентифікувати цей текст.
І якщо вас відвадить ця гра в «дівчачий» стиль, будь ласка, уявіть «Маленьке життя» Янагіхари з обкладинкою хлопчика-ґота. Чи емо. Чи щось типу того.
Коротше, ще раз подивіться на оригінальну обкладинку і не сумнівайтесь.

7. Що в підсумку?
Потужний міжнародний бестселер, вражаючий дебют, який однаково спрацьовує як крутий заміс, типу «Gone Girl» Ґілліан Флінн або «Дівчини в потязі». А з іншого боку і вибиває дух та перелопачує, як згадане «Маленьке життя». Та ще і дрібку літературознавства сіє.