Як написати книгу: поради для авторів-початківців
Текст підготувала Катерина Булаєва, редакторка блогу Vivat
Думаємо, не буде перебільшенням сказати, що впродовж свого життя чи не кожна людина задумується «А чи мені, бува, не написати свою книгу?» Звісно, у багатьох далі думки не заходить, та буває, що це стає серйозною метою, щоправда процес не з легких і не одразу зрозуміло, з чого почати.
У цій статті ми розповімо, не тільки як написати книгу, а й як зробити так, щоб вона сподобалася видавцеві, а згодом і читачеві, стала популярною і ви уклали контракт на ще одну. Зацікавили? Тоді вперед до порад 🙂
Пошук ідеї, вибір жанру та думки про читача
Будь-який великий проєкт, звичайно, починається з ідеї. А от до чого ця ідея привʼязана, залежить від вас. Ідеї всюди навколо нас. Наприклад:
- Ви можете писати про когось, кого знаєте особисто, або про свого предка, чи про видатну, відому особистість — саме про них або про натхненних їхніми рисами персонажів.
- Для деяких книжок ідеї виникають з простої думки «а що якби»: а що якби люди вміли читати думки, а що якби влада могла слідкувати за кожним кроком громадян, а що якби динозаври не вимерли й співіснували в сучасному світі з людьми, а що якби… [ваш варіант].
- Іноді ідеї для написання книги зʼявляються після того, як людина дізнається про якусь історичну подію чи дивовижний факт — дивиться документальний фільм, чує новини по радіо чи тб, читає в газетах чи натикається на допис у соцмережах.
- Буває, що ідея зовсім не стосується сюжету, а скоріше форми — письменник вирішує, що цікаво було б створити роман у листах, короткі історії про різних людей, які в кінці книжки обʼєднуються в одну, збірку віршів-головомок тощо.
Перелік того, як виникають ідеї, можна продовжувати без кінця.
Але що робити, коли думка створити книжку є, а міцної ідеї — немає? Невже доведеться відкладати написання, аж допоки вас не «осяє»? Звичайно, ні. Люди креативних професій, для яких ідеї те саме, що паливо, вже придумали різні способи їхнього пошуку. Тож ви можете взяти приклад із професіоналів та провести брейншторм.
Брейншторм або мозковий штурм — це коли ви сідаєте та починаєте фіксувати всі без розбору варіанти ідей, які приходять в голову. В мозковому штурмі зазвичай бере участь команда людей, але бувають і одиночні брейншторми: їх, до речі, рекомендують робити короткими — до 10 хвилин.
Попередньо вам треба налаштуватися на креатив та відкритість — у свій спосіб: хтось вдягає незвичайний капелюх, хтось вмикає музику, хтось йде на прогулянку й таке інше. Потім починайте думати про книжку і записуйте все, що приходить в голову — навіть найбожевільніше: перше правило брейншторму — ніякої критики. Після цього документ закривайте і залишайте. Повертайтеся до нього через кілька днів, виберіть з думок ті, що захоплюють найбільше, і вже тільки після цього оцініть.
Якщо перший мозковий штурм не приніс результатів, повторіть процес спочатку. Рано чи пізно ви знайдете найкращу ідею та зрозумієте, про що написати книгу.
Далі варто визначитися з жанром, в якому все це найкраще розкриється. Адже історію життя вашої бабусі, наприклад, можна написати і в жанрі мемуарів, і в жанрі сентиментального роману; розповідь, де люди вміють читати думки може бути дистопією, просто науковою фантастикою чи фентезі. Подумайте, який жанр вам найближчий та найбільш зрозумілий? Як ви уявляєте майбутній твір? В якому виконанні ідея найкраще розкриється?
Деякі автори пишуть у тому ж жанрі, який читають найбільше, бо знають і його особливості й запити аудиторії. Інші вибирають зовсім незнайомий, бо цього вимагає ідея книги.
Але в другому випадку ознайомитися з особливостями жанру і хоча б кількома творами варто. Чому? Читайте в наступному розділі цієї статті — про дослідження.
Та спочатку маємо додати: якщо вибір жанру вас обтяжує чи гальмує написання, його можна взагалі пропустити й довіритися процесу. Так, наприклад, зробила авторка роману «Біла кімната» Марія Маргуліс.
«Я не спиралася на жанри взагалі. У мене було декілька ідей і я просто почала одну з цих ідей виписувати, поки не зʼявилася книжка. І коли історія була вже готова, я підшукувала, в яку категорію її віднести. За описом підійшов психологічний роман, у видавництві додали, що це трилер. У мене не було такого, що спочатку вибрала жанр, потім під нього шукала ідею. Наскільки я знаю, Макс Кідрук також собі спочатку не вибирає жанрову специфіку, а пише, що склалося в нього в голові, і каже, що читачі або видавці потім самі визначать, який це жанр», — поділилася письменниця.
На цьому етапі поміркуйте також, для кого саме ви писатимете книжку. Цільова аудиторія — дуже важлива, адже ви хочете, щоб ваш твір читали. Уявіть ідеальних читачів свого роману, збірки чи дослідження, які вони, що люблять, які книги читають, які проблеми їх турбують, чому зацікавилися темою вашої книги. Свою історію ви розповідатимете саме цим людям.
Письменник стає дослідником
Дослідження? Здавалося б, яке там дослідження — просто сідай та пиши. Але з таким підходом можна отримати книжку вторинну, яка не зацікавить читача, бо таке вже було, або текст з фактичними помилками, який у кращому разі відправлять на доопрацювання, а в гіршому і зовсім відхилять у видавництві. Тож дослідження.
Починаємо з перевірки вашого задуму. Завдання тут переконатися, що ваша ідея та тема унікальні, що в такому жанрі досі або не було подібних творів, або було дуже мало.
Звичайно, ваша книга може бути і схожа, і спиратися на інші твори, але має містити «родзинку».
Наприклад, «Джулія 1984» спирається на роман Орвелла, але її родзинка — розповідь від коханої головного героя оригінального твору, погляд на події з іншої перспективи, забезпечили тексту увагу читачів. Або книжки серії «Змія і крила ночі» — по суті романи про вампірів, які хоч і користуються популярністю, але не такі вже рідкісні й бувають однотипними, та авторка додала в них ще сюжетну концепцію Battle Royale і розповідь заграла новими фарбами.
Тож великою частиною дослідження, ще до написання, для автора має стати дослідження ніші — пошук подібних творів та оцінка свого, наскільки він оригінальний. Простіше кажучи, хочете написати роман про фейрі — спочатку переконайтеся, що ваші фейрі не такі, як інші фейрі. Хочете створити біографію Елтона Джона — переконайтеся, що Елтон Джон ще не написав її сам. Хочете писати про тайм-менеджмент — переконайтеся, що ваші поради або подача інформації не такі самі, як в інших книжках про це.
Радимо започаткувати власний архів усього, що ви переглядаєте, щоб потім ви могли швидко і легко знайти в ньому інформацію.
Далі в цьому ж архіві відкривайте окремий розділ для зберігання даних, що стосуватимуться саме вашої книги. Дослідження науковців, свідчення очевидців, статті, інтервʼю, інші джерела та, звичайно, ваші нотатки поселяться в ньому. До прикладу, ви вирішили написати ретелінг казки про Котигорошка — не зайвим тоді буде прочитати різні версії цієї казки, подивитися мультфільми про Котигорошка, прочитати статті про казку й персонажів, написані літературними критиками, фольклористами, педагогами. Досліджуючи так тему, ви вбираєте знання, які при написанні зможете використовувати, як вам заманеться — уникнете фактичних помилок або ж підштовхнете фантазію і створите щось зовсім неочікуване й інше.
Як створити персонажів
Гарно прописані персонажі — надважлива частина майбутнього успіху. Тому якщо ви пишете художню книжку, де будуть персонажі, цьому процесові варто приділити достатньо уваги.
Про свій процес створення персонажів, що допомагає зробити їх цікавими та різношаровими розповідав у інтервʼю Vivat письменник Павло Белянський: «Ти просто виписуєш окремо персонажа — береш створюєш сторінку в ворді і пишеш: „Ось це Тигра. В неї отакі риси, характерні зв’язки, особливості. Що вона любить, чого прагне, що їй треба“. Бо чого прагне і що треба — дуже різні речі. Мене навчила цього сценаристика. Коли я працював над сценаріями, дізнався, що якісніше змальований образ героя, то краще він виходить на екрані чи в книзі. Тому що, на мою думку, у героя можуть змінитися мета, мотивація, цінності, але не може змінитися характер».
Багато письменників працюють за таким самим принципом. Вони продумують для кожного персонажа, навіть другорядного, навіть епізодичного, все від зовнішності до короткої біографії.
Дехто навіть власноруч малює портрети героїв чи створює їх за допомогою ШІ.
Коли ви детально описуєте дійових осіб для вашої книжки, це допомагає уникнути логічних помилок у тексті. У вас не буде такого, що тітка стала тещею, в головного героя посеред розповіді ні сіло, ні впало змінився колір очей, а персонаж з «синдромом відмінника» зненацька кинув почате на півшляху.
Процес написання (але спочатку план)
«Ну от, нарешті, — певно, думаєте ви, — можна писати!» Так, можна, але спочатку пропонуємо скласти план. Спокійно, ми пропонуємо, але не наполягаємо. І ось в чім річ.
Вважається, що існує два типи письменників:
- Перші просто сідають і пишуть собі, речення за реченням виплітаючи розповідь. Так працює «король жахів» Стівен Кінг, наприклад.
- Другі — детально виписують схему сюжету, тобто порядок подій, який буде у книжці. Наскільки детально — може варіюватися: як розповідав у своїй лекції видавець Дмитро Стретович, під час написання своїх книжок автор українського нонфікшну про літературу Ростислав Семків деталізовує плани аж до абзаців.
Звичайно, складання планів та схем може вас не надихати, але письменникам-початківцям радять користуватися саме другим способом. Планування допомагає: по-перше, уникнути «страху білого аркуша» та втрати натхнення на тривалій дистанції, якою є написання власної книги; по-друге, не збитися на манівці посеред роботи над текстом і не витратити дні, а може й тижні, роздумуючи, куди тепер має повернути розповідь; по-третє, витратити менше часу на редагування рукопису в майбутньому.
А щоб план не виглядав нудно, можна зробити собі «дошку» або «стіну» — як у детектива, тільки письменницьку. Ось, наприклад, дивіться, як «задекорував» стіну свого кабінету письменник і художник Лукас Харгіс на час написання книжки про вікторіанські «фрік-шоу».
І ще одне, але дуже важливе: перш як почати писати книгу кожен письменник має знати, чим вона закінчиться. Інакше розповідь або герої можуть взяти над автором гору й завести його зовсім не туди, куди хотілося. Це буде не ок, у вашій книжці головні — ви.
А от тепер переходимо до самого написання, озброївшись всіма здобутими раніше даними, портретами персонажів і планом 🙂 Щодо цього процесу маємо кілька важливих порад:
- Сприймайте письменництво як роботу. Якщо чекати на приплив натхнення, книжку можна писати до кінця життя. Досвідчені автори радять писати щодня принаймні по 10 сторінок тексту. Навіть коли зовсім не хочеться і навіть у свята.
- Старайтеся не заглиблюватися у пояснення по тексту. Якщо хочете справити на читача емоційне враження, уникайте детальних пояснень історичних фактів, дат чи статистичних даних. Вони не додають тексту переконливості, лише роблять його більш сухим і відволікають від основної розповіді. Якщо пишете художню книжку, зробіть ставку на емоційне забарвлення, характери героїв, ідею, покладену в основу твору. А якщо науково-популярну — зосередьтеся на головній темі та цінних для читача даних про неї, додаткову інформацію подайте у списку посилань.
- Уникайте складної термінології, а якщо без неї не обійтися, додайте пояснення на початку або зразу збирайте словник, який додасте в книгу. Терміни та поняття, які здаються вам звичними та простими, можуть виявитися абсолютно незрозумілими для широкої аудиторії. Особливо це стосується професійного жаргону. Намагайтеся обмежитися загальновживаною лексикою — нікому не хочеться постійно звертатись до «Вікіпедії», щоб зрозуміти якусь книжку.
- Не заглиблюйтеся в моралізаторство. Завдання автора — створити текст, який спонукає читача замислитись і зробити власні висновки. Роблячи це замість нього, ви автоматично ставите себе на сходинку вище, займаєте позицію вчителя, заперечуєте право людини на власну точку зору. Це дратує, і аж ніяк не робить текст більш цікавим та динамічним.
- Працюйте над формою. У художньому тексті зображальна сила мови автора дуже важлива. Намагайтеся використовувати несподівані асоціації, порівняння, метафори. Заведіть блокнот або окремий документ у вашій базі з дослідженням і записуйте туди все, що спадає на думку. Найбільш вдалі звороти вставляйте у текст. Однак, тут важливо пам’ятати про баланс: не можна втрачати суті у гонитві за формою.
- Слідкуйте за структурою. Візуальне сприйняття тексту залежить від його структури. Щоб твір був простим у сприйнятті та зрозумілим для читача, не забувайте про абзаци, розбивку на розділи. Намагайтесь робити їх коротшими.
А загалом — просто пишіть, віддайтеся процесу творчості та відчуйте задоволення від можливості створити щось нове і поділитися ним у майбутньому. Попереднє дослідження і план вас підстрахують, прискорять та спрямують роботу.
Редагування: скільки кіл потрібно та що таке бетарідинг
«Кінець» — радісно надрукували ви і вже готові бігти у видавництво з рукописом під пахвою. Але стривайте. Лишився ще один, і то дуже важливий, етап — редагування.
Наразі перед вами те, що називають першою чернеткою книги. Рукописом, придатним до подачі у видавництво або зразу в друкарню (якщо хочете самостійно випустити перший тираж книжки), ваша чернетка стане після редагування.
Саморедагування — непросте завдання, в яке не варто кидатися стрімголов. Спочатку досвідчені письменники та редактори радять відкласти текст на кілька днів, тижнів, а то і місяців. Найкраще, коли ви і самі вже точно не памʼятаєте, що саме написали.
Дайте своєму мозку час відпочити й, може, змусьте його перемкнутися на щось інше. Якщо ви продуктивний автор, то можете тим часом навіть почати роботу над новим книжковим проєктом.
Через якийсь час приступайте до редагування своєї чернетки. Скільки читок ви собі дозволите, звичайно ж, залежить лише від вас. Проте, мусимо зазначити, що надто багато кіл редагування можуть в якийсь момент перестати покращувати й почати псувати вашу книжку. Міська легенда розповідає, що десь є автори, які роками редагували свій роман, але так і не видали. Оце жахастик, правда? Ми так не хочемо, тому…
Стаська Падалка, авторка книжки «В очікуванні копірайтера», вивела правило 3 чернеток. Письменниця пропонує редагувати рукопис максимум 3 рази:
- вперше — для себе;
- вдруге — для критиків;
- втретє — для ненависників.
Тобто, один раз ви читаєте текст і покращуєте те, що хочете покращити самі. Вдруге ви відкриваєте рукопис, прикинувшись критиком: що б він назвав страшенним недоліком — просідання сюжету, нудний діалог, непотрібний персонаж? І востаннє спробуйте подивитися на книжку з позиції гейтера — які наймілкіші помилочки змусять ненависників радісно підстрибувати на стільці? Помітили їх? Критика гейтера справедлива? Тоді виправляйте.
Але зважте, коли читаєте текст з прискіпливістю найбільших критиканів — це лише гра, не дозволяйте собі подумати, що так його сприйматиме кожен читач. Страх критики може бути серйозною перепоною успішному письменництву.
«У мене, звісно, був страх критики, він є і досі, але це природно для кожної творчої людини. Як можна з цим боротися: треба раз і назавжди для себе вирішити, що ви робите щось творче тому, що ви хочете розповісти історію, хочете створити те, що цікаво саме вам і надихає саме вас. Те, чого в світі вам самим бракує. Звісно, ви можете створити щось недосконале, але ви завжди в першу чергу робите щось, бо це цінне саме вам, а не іншим. В цьому і є справжня цінність вашого твору. Інші лише можуть висловлювати вам свою думку, і це нормально», — каже українська письменниця, авторка популярної фентезі-трилогії «Замок із кришталю» Ірина Грабовська.
Повертаючись до редактури: після такого трифазного редагування ваш рукопис практично готовий до того, щоб показати професійному редакторові у видавництві. І обмеження в кількості вичиток якраз не дасть вам надто захопитися процесом редагування.
Проте якщо ви взагалі-то хотіли спочатку перевірити текст і на інших живих людях, крім себе, є ще один секрет — бетарідинг.
Що це таке і як працює, чудово пояснили в окремому відео Ірина Грабовська та Дарія Піскозуб, членкині обʼєднання «Фантастичні talk (s)». Подивіться його: насправді, бетарідери можуть допомогти вам не тільки вже з готовим текстом, а й в процесі написання — деякі автори показують довіреним першим читачам розділи по ходу створення книжки, все на розсуд письменника.
«Де я беру бетарідерів: переважно це мої знайомі письменники або читачі, які люблять мої книжки і ставили багато питань до сюжету і персонажів раніше, або у відгуках показували, що здатні проаналізувати текст, а не просто сказати „подобається чи не подобається“. Авторам-початківцям я раджу шукати бета-рідерів у групах для авторів-початківців, на курсах письменницької майстерності або знайти специфічні групи з бетарідингу. Також треба зважати, що бетарідинг не завжди є безкоштовним або за бартером — це важка аналітична робота, яка віднімає час і потребує оплати», — доповнила на наше прохання Ірина Грабовська.
І наостанок: однозначної інструкції чи рецепту, як писати книги правильно — не існує. Ми сподіваємося, поради й думки, наведені в цій статті допоможуть чи вже допомогли вам з роботою над вашим власним твором. При цьому не наполягаємо на дотриманні послідовності чи чіткому слідуванню вимогам. Ваш письменницький процес — лише ваш, нехай він принесе задоволення і нехай результат порадує.
А про те, як переконати видавництво, що перед ними майбутній бестселер, та пройти всі етапи підготовки рукопису до друку, ми напишемо окремо — лишайтеся на звʼязку 🙂
Схожі статті