Бабуся вмирати не любила
Книга «Бабуся вмирати не любила» Павла «Паштета» Белянського — автобіографічний роман, представлений у вигляді збірки чесних, щирих і повністю заснованих на реальних подіях оповідань про мешканців шахтарського селища. Місце дії — селище Шахти №9 поблизу Алчевська Луганської області. Хронологія охоплює час від початку минулого століття до наших днів.
Автор — блогер, режисер та воїн ЗСУ Павло Белянський, є незвичайною і суперечливою фігурою в українській сучасній літературі. Адже він ніколи не ставив перед собою мети стати письменником. Він — автор з народу, який говорить про реалії Донеччини сміливо, подекуди дуже відверто й грубо, але із щемкою ніжністю, яка обов’язково сповнить серце кожного читача. Усі оповідання збірки є самостійними творами, які разом складаються у мозаїку живої атмосфери, і утворюють карту не так Донеччини, як її особливого менталітету — душ людей, які тут живуть.
Сімейна сага, де навіть Земля є дієвою особою
Сюжети оповідань у книзі «Бабуся вмирати не любила» Павло Белянський об’єднав навколо трьох поколінь однієї родини, з якої походить сам автор. Відтак книга є міксом із сімейної саги та автобіографічного роману. Настрої також змінюються від оповідання до оповідання — тут є смішні та іронічні, є трагічні та філософські, героїчні й шахтарські, прості народні оповідки про людей та про їхній побут між війнами.
Назва книги повторює назву одного з оповідань. Бабуся Аня відчула, що їй скоро помирати, але не змогла, «бо вмирати не любила». Так з доброю усмішкою на вустах автор оповідає про силу й витривалість людей Донеччини. Про людяність, яка сильніша за війну і обов’язково переможе смерть.
Сам регіон у книзі є також дієвою особою, зізнавався Паштет у своєму інтерв’ю для каналу Дім. Це місце живе своїм життям, сповнене своєрідної, хай і дещо приземленої, магії, віддзеркаленої у стосунках між поколіннями, у традиціях, у звичаях триматися одне одного попри розходження й локальні чвари.
«У збірці насправді багато ЛЮБОВІ, яку герої не вміють висловлювати, бо «врем'я таке було», але вона пробивається між рядків — тендітна і вперта, як квітка, що проростає крізь асфальт»,
— з відгуку авторки інстаграм-блогу romenska_nv
«Бабуся вмирати не любила» — талановита й майстерна робота, книжка, в якій читач може впізнати якщо не себе, то когось зі своїх рідних. Роман не про війну, але про передумови її виникнення, глибоко заховані в людях та їхніх внутрішніх суперечностях»,
— Анастасія Герасимова, критикиня ресурсу «Читомо»
Незручна книга, сповнена любові
Критики назвали книгу «Бабуся вмирати не любила» незручною. Павло Белянський, коментуючи це, сказав:
«Можу припустити, що це через відвертість. Я пишу завжди правдиво. Я вважаю, що не можна скривдити самого себе. Не можна розповідати того, що чого не було. Не можна вигадувати там, де ти можеш відверто розповісти про себе, про свої переживання та обставини в яких опинився. Саме через відвертість, мабуть, її назвали незручною. Бо Донбас, як ми колись вважали, був нашим минулим. Зараз ми розуміємо, що він став майбутнім».
