Бомжі Донбасу. Homo Profugos

Роман поєднує реалізм та утопію. До товариства україномовних макіївських безхатченків потрапляє книга з альтернативною історією про державу, яка існувала тисячу років тому. Автор намагається вписати Донбас в контекст української історії з часів Хрещення Русі.

Та чи варто покладатися на очікування очевидного?

Очікування мають здатність не справджуватися. Особливо — очікування очевидного. А цілком очевидним видавалось би, що в період, коли доля цілої країни вирішується на територіях довкола Донецького басейну, книжка автора з Макіївки під назвою «Бомжі Донбасу» виявиться гостросоціальною публіцистикою або ж т. зв. «чорним реалізмом». Певну неоднозначність вносить хіба підзаголовок «Homo Profugos» (людина-вигнанець, бурлака), формально дублюючи назву, а по суті — маркуючи текст латиною, що може слугувати своєрідним фейс-контролем на вході в романний простір. Латина немов застерігає: не все тут так просто, як видається, а отже, не варто надто покладатися на очікування очевидного. — Юрій Іздрик

Є книжки, які мають почитати всі. «Бомжі Донбасу» — серед них. Написана у 2012 році і пророча до дрижаків. — Катерина Зарембо