Буфонада
Slapstick by Kurt Vonnegut Jr.
Книга «Буфонада» — це фантастичний роман постапокаліптики й фірмового фарсу американського автора Курта Воннеґута. У недалекому майбутньому Сполучені Штати Америки розпались, ба більше, на цілій Землі постала знищена цивілізація, а катастрофи накривають планету одна за одною. Втім, люди не втрачають доброти. Письменник зі своїми чудернацько-геніальними ідеями й гостротою стилю пропонує поглянути на те, що може очікувати на нас. Абсурдистські перебільшення, витвори уяви, до яких міг додуматись тільки Воннеґут і особисті одкровення — це та інше пропонує книжка, сповнена іронії і бурлеску.
Безглуздя зруйнованого суспільства й комедія на попелищі
У романі «Буфонада» Курт Воннеґут пропонує, певно, найбільш біографічний текст. Хоча вся його творчість певним чином резонує з пережитим бомбардуванням союзними військами Дрездена, поки письменник, як американський військовий, перебував у полоні, однак ця книжка повниться особливою відвертістю також і про інший досвід.
Серцевину тексту складають роздуми про відчуженість і самотність. У пролозі Воннеґут розмірковує про те, як йому важко було пережити смерть сестри, про бажання зберегти пам’ять про неї. Він відкривається, описуючи, яким досвідом апокаліпсиса стала загибель сестри: почуття від її смерті є чимось таким, як для його героїв знищення цивілізації.
Сюжет також стане ще одним цікавим відкриттям постапокаліптичної творчості Воннеґута. Книжка являє собою автобіографію Доктора Вілбура Нарциса-11 Свейна — останнього президента США, що був обраний до того, як стався пік нафти, енергетична криза, зміна гравітації та чума.
Роман пропонує мандрівку роздумами Свейна про життя на антиутопічному Мангеттені й спогадами про минуле, сконцентроване на дитинстві з сестрою-близнючкою Елізою. Поки батьки вважали їх соромом родини за непривабливу зовнішність з масивними щелепами й ховали від усіх у велетенському будинку, брат і сестра відточували власну геніальність до рівня провідних вчених, пропонуючи світові два винаходи, що назавжди зруйнують його.
Що ж врятує світ за версією Воннеґута?
Хоча з «Slapstick, or Lonesome No More» Курта Воннеґута ми знову переконуємось, яким безнадійним цей автор вважає людство, однак як би все погано не було, він сподівається на гуманізм, трансформаційну силу любові й мистецтва, що здатна змінити світ.
«Книжки Воннеґута дивні, прекрасні і чесні. Важко второпати, смішно і боляче від чорного гумору, сумно через події, але відірватися неможливо. Це добра і чутлива історія, хоч і з еволюцією людства щось пішло не так. (...) мені подобається, як легко ллється фантазія Воннеґута. Здається, що автор вже виклав всі карти на стіл, а насправді читаєш і дивуєшся, яким чином так гарно сюди приплелося ще й це. Ефект до всього посилюється через те, що розповідь йде від першої особи Короля канделябрів. Воннеґут любить на початку книжок розповідати, що саме привело його до майбутньої історії. Тому і виходить тонка грань між реальним і особистим життям автора та його вигаданим майбутнім»,
— з відгуку авторки інстаграм-сторінки olhashets
Запитання для обговорення книги «Буфонада»
⚠️ Обережно, спойлери ⚠️
- Чи сприймали ви текст «Буфонади» більше як фантастику чи як особисту сповідь автора?
- Чи є зображений кінець цивілізації в романі катастрофою — чи лише фоном для глибших тем?
- Як ви сприйняли антиутопічний Мангеттен: як сатиру, метафору чи реалістичне попередження?
- Чи здається вам, що світ «Буфонади» вже частково існує сьогодні?
- Що викликає Вілбур співчуття, насмішку чи відчуження? Наскільки важливою для вашого сприйняття була його фізична «інакшість»?
- Чи можна вважати Вілбура моральним центром роману? Як змінюється ваше ставлення до нього протягом оповіді?
- Як можна інтерпретувати зв’язок між Вілбуром та Елізою? Чи здається вам їхня близькість символічною, тривожною чи природною?
- Що саме Вілбур втрачає разом зі смертю Елізи — людину, частину себе чи ідею?
- Чи може «призначена» родина стати справжньою?
- Чи є самотність у романі особистою проблемою чи суспільною хворобою? Наскільки ця тема резонує з сучасним світом?
- Чи погоджуєтеся ви з думкою, що любов може бути токсичною?
- Як ви розумієте протиставлення любові та звичайної людської порядності?
- Чи можна розглядати гумор у «Буфонаді» як механізм виживання — між опором світові, внутрішнім захистом і примиренням з неминучим?
- Чи можна назвати «Буфонаду» романом про гуманізм?
- Чи змінила книга ваше уявлення про родину, любов або самотність?
- Чи дає роман надію — і якщо так, то на що саме?
