Чеснота егоїзму

Егоїзм — це чеснота? Айн Ренд свідомо пішла на таку провокацію в назві, щоб подолати багатовікову демонізацію терміна. В її трактуванні егоїзм — не синонім зла і стратегії «йти по головах», а турбота про власні інтереси. 

Цю збірку з дев’ятнадцяти есеїв Ренд написала разом із дослідником психології самооцінки Натаніелем Бренденом. Автори розглядають суперечливі етичні теми, торкаються проблем об’єктивізму, культу моральної сірості, расизму тощо. 

Критикуючи альтруїстичне мислення, Айн Ренд пропонує концепцію раціонального егоїзму, що допомагає розвивати індивідуальність. Людина має право забезпечувати власне виживання, шукати щастя й отримувати користь від результатів своєї діяльності. Без необхідності жертвувати цими принципами проти своєї волі.

Про Айн Ренд

Айн Ренд — американська письменниця, сценаристка, авторка світового бестселера «Атлант розправив плечі», основоположниця об’єктивізму. Народилася в Санкт-Петербурзі в єврейській родині, яка після революції 1917 року переїхала до Криму. Свої перші сценарії Ренд почала писати у вісім років, пригодницьку прозу — в десять. 1926-го авторка емігрувала до Америки, де працювала помічницею режисера в Голлівуді. Пізніше переїхала до Нью-Йорка, щоб цілком присвятити себе філософії та літературній творчості.

Про егоїзм

Оскільки егоїзм — це «турбота про власні інтереси», етика об’єктивізму використовує цю концепцію саме в цьому, чистому значенні. Це не та концепція, яку можна віддати ворогам людини або ж необдуманим хибам, викривленням, упередженням, страхам неосвічених та ірраціональних. Напад на «егоїзм» — це напад на почуття власної гідності людини; відмовитися від одного означає відмовитися й від іншого, — Айн Ренд

Цитати

Коріння егоїзму — право та потреба людини діяти за власними судженнями. Якщо жервуватимуть її судженнями, тоді яка результативність, свобода від конфлікту та безтурботність духу, який контроль має людина?

Конфлікт егоїзму й альтруїзму полягає в їхніх суперечливих відповідях на ці запитання. Егоїзм говорить, що людина — сама собі мета; альтруїзм же каже, що людина є засобом для дій інших. За егоїзмом, морально отримувачем дії має бути той, хто діє; за альтруїзмом, отримувачем дії має бути хтось інший, ніж той, хто діє.

Моральна мета життя людини— досягнути свого щастя. Це не означає, що людина байдужа до всіх інших, немає причин допомагати іншим у надзвичайних ситуаціях чи те, що життя людини не має для неї жодного значення. Але це означає, що вона не підпорядковуватиме своє життя задля блага інших, не жертвуватиме собою задля їхніх потреб, це означає, полегшення їхніх страждань не є її основною турботою, а будь-яка допомога є винятком, а не правилом, актом великодушності, а не моральним обов’язком; що це маргінально й випадково, адже на перебігу людського життя катастрофи є маргінальними та випадковими; і це означає, що цінності, а не лиха є ціллю, першою турботою та рушійною силою життя.

«Жертвувати» означає віддавати більшу цінність заради меншої, або ж заради чогось, що не є цінністю. Так альтруїзм оцінює чесноти людини за ступенем зречення, відмови від своїх цінностей, чи їх зради (оскільки допомога незнайомцю чи ворогу вважається більш доброчесною та менш «егоїстичною», ніж допомога тим, кого любите). Раціональний принцип поведінки є дзеркально протилежним: завжди дійте згідно з ієрархією своїх цінностей і ніколи не жертвуйте більшою цінністю задля меншої.

Натомість одна з характеристик психічного захворювання — це викривлена структура цінностей; невротик не цінує речі за їхніми об’єктивними заслугами, у співвідношенні до його природи та потреб; він часто цінує саме ті речі, що ведуть до самознищення. За об’єктивними стандартами, він перебуває у хронічному процесі самопожертви. Проте якщо самопожертва — це чеснота, то «лікувати» треба не невротика, а раціональну людину. Їй потрібно навчитися насилувати власні раціональні судження, переломити порядок своєї ієрархії цінностей, віддати те, що розум вважає хорошим та повстати проти своєї свідомості й знецінити її.