І тоді наш будинок став кораблем. Історії про емоційний спадок війни
«Запитувати про пережите і слухати – це мистецтво, яке потребує чутливості й навички. Передати це на папері так, щоб зацікавити читачів, – теж непросто. Катерина Єгорушкіна зробила цю велику роботу талановито і вміло. Попри травматичний воєнний – дуже різноманітний – досвід, яким діляться герої цієї книжки, вона не лишає відчуття болю й безсилля. Навпаки, завдяки тому, ЯК це написано, завдяки міркуванням і висновкам – і авторки, і її співрозмовників – кожна історія зцілює і надихає»,
— Анастасія Левкова
Багато хто з нас тепер не може передати нащадкам свої будинки чи сімейні реліквії, однак ми можемо залишити історії, які формують емоційний спадок цієї війни. А разом з історіями – особисті цінності, сенси і опори, що допомогли вистояти. Такий усвідомлений спадок стає ресурсом, допомагає зростати по-справжньому вільними і діяти відповідно до власних цінностей, а не обмежень міжпоколіннєвих травм.
Що відчуває дитина, змушена проходити фільтрацію? Що відчуває чоловік, якому пропонують стати колаборантом? Що відчуває жінка, будинок якої раптово перетворився на поле бою? Письменниця Катерина Єгорушкіна упродовж трьох років збирала унікальні свідчення українців про війну, осмислювала їх і створила книгу, де переплітаються між собою художні репортажі, есеї і щоденникові записи. Діти і дорослі, цивільні й військові — голоси сотень людей з різних куточків України перетворюються на глибоку, пронизливу оповідь, передаючи нам у спадок не лише пам’ять, а й надію.
