Коротка історія правил. Чому ми робимо так, а не інакше
Панорамна історія правил
Острівець стабільності та передбачуваності у бурхливому світі, хай яка епоха чи місце дії, — складне і завжди крихке досягнення політичної волі, технологічної інфраструктури та засвоєних норм. Будь-якої миті його може раптом розвалити війна, пандемія, стихійне лихо чи революція. У таких надзвичайних ситуаціях тонкі правила раптом товстішають, жорсткі правила набувають гнучкості, а загальні — конкретики.
Правила впорядковують майже кожен аспект нашого життя. Вони визначають наш робочий час, диктують, як ми водимо машину і накриваємо на стіл, організовують наше життя від народження до смерті. Ми можемо погоджуватися з правилами, боротися проти них чи узгоджувати щось абсолютно нове, але жодна культура не може обійтися без них.
У книзі «Коротка історія правил. Чому ми робимо так, а не інакше» історикиня Лоррейн Дастон описує розвиток та еволюцію правил від давнини до сучасності. Вона яскраво ілюструє, як правила можуть змінюватися — як гнучкі правила стають жорсткішими, або навпаки і як колись надокучливі приписи стають повсякденними нормами. Вона досліджує, коли правила працюють, а коли ні і чому деякі філософські проблеми пов'язані з правилами такі ж давні, як і сама філософія, а інші — такі ж сучасні, як комп’ютери.
Чому варто прочитати книжку «Коротка історія правил. Чому ми робимо так, а не інакше»?
Лоррейн Дастон створила детальну карту обмежень, які керують нашим життям, поєднавши історію, філософію, математику і право.
Книжка написана американською історикинею, яка детально досліджувала історію Америки та Європи.
Яскраве історичне дослідження про правила, які пропонують широкий погляд на історію обмежень, якими ми керуємося — незалежно від того, знаємо ми про це чи ні.
Про авторку:
Лоррейн Дастон — американська історикиня, директорка-емерит Інституту історії науки Товариства Макса Планка в Берліні, запрошена професорка Комітету соціальної думки Чиказького університету, досліджує інтелектуальну історію ранньомодерної Європи.
Цитати:
Про мистецтва, як фабрику виготовлення правил
Саме мистецтва десь із кінця XV до кінця XVIII століття стали жвавою фабрикою з виготовлення правил: практики гордо претендували на інтелектуальний престиж, штампуючи одну книжку інструкцій за іншою. Постулат Арістотеля, що technê потрібно викладати через настанови і максими, хай навіть не вичерпні, надихав так звані Kunstbüchlein («книжечки про мистецтва») упродовж усього Ренесансу і ранньомодерного часу . Чи справді читачі можуть навчитися з цих довідників виплавляти метали, вести облогу міста, обмінювати валюти чи грати у віст — інше питання.
Про правила і досвід
Правила не могли витіснити досвід — лише систематизувати та розширити його. Але й це була вже велика справа: досвід, переломлений крізь лінзу правил мистецтва, був краще впорядкований, різкіше сфокусований, а найголовніше — ширший, ніж досвід більшості ремісників, зайнятих безладними особливостями, що траплялись у їхніх майстернях . Фронтиспіс керівництва 1619 року для «всіх професій, мистецтв, занять, комерцій та ремесел» підсумовував фундамент їх усіх: під віньєтками художників, друкарів, мисливців, теслів, пекарів та інших робітників стоять дві більші алегоричні фігури «Старанності» та «Досвіду» — важливих доповнень усіх правил мистецтва.
Про «жорстокі» і «механічні» правила
Використання фрази «жорстке правило» в англійській мові XVIII століття стосувалося найчастіше моральних заповідей, наприклад «жорсткі правила честі», «суворої пристойності» або «чесності та порядності». Ці правила були жорсткими тому, що їхні порушення були неприйнятними — проступками, що послаблювали моральний порядок. Натомість «механічні правила» зазвичай стосувались ручного чи ремісничого аспекту занять, роботи фактичних машин чи законів природи (разом з «механічною філософією») або, більш принизливо, будь-якої спроби звести до правила літературну композицію: Александр Поуп (1688–1744), наприклад, висміював французьких авторів, що диктували «механічні правила» для епічної поезії. Зневага до «механічних правил» набула найбільшої сили, коли настанови ручної праці перенесли на роботу головою, що передбачало декласифікацію, а також позбавлення навичок. «Механічне» стосувалось не лише машин, але й будь-якого типу праці, який сприймали як бездумний, повторюваний та утилітарний — а також людей, що виконували такі завдання, як-от шекспірівські «прості майстровики» у «Сні літньої ночі» (III.2).
Про закони і положення
Якщо закони демонструють найбільш гідне й піднесене обличчя правил (як-от у фразі «верховенство права»), положення — це правила із засуканими рукавами, що працюють безпосередньо на землі. Закони — це правила з телескопом, далекоглядні й спрямовані до зірок; положення — це правила з мікроскопом, короткозорі й зосереджені на деталях. В ідеалі закони відносно нечисленні і рідко змінні; положення численні і постійно потребують оновлення. Закони прагнуть до універсальності; положення зосереджені на конкретиці. Значення правил визначене обома. Але якщо закони панують з точки зору престижу, положення переважають з точки зору повсякденного досвіду в сучасних суспільствах. Пересічний громадянин рідко стикається із законом; із положеннями ми маємо справу майже щодня.
Про проблеми, що виникають зі змінами правил
Правила досягають успіху найкраще, коли стають зайвими, коли зупинка на червоне світло або стояння в черзі на автобус чи літак стає другою натурою, засвоєним процесом. Як виявили політики, зобов’язані стримати пандемію в динамічних обставинах, що швидше змінюються правила, то слабше дотримання будь-якого правила, хай як нагально його проголошують. Правила взагалі починають розкладатись, що загрожує порядку сильніше, ніж будь-який короткотривалий стан винятку.
