Ким ми були
Ким ми були це книга про людей на війні. Про голоси, імена та позивні. Про Далі і Руту, протестувальників і пацифістів, про живих і загиблих. Оповіді про Авдіївку, Львів, Одесу, Херсон, Чорне море. Роздуми про літературу та живопис у зоні бойових дій, про пам’ять, сни й марення, втому та ілюзорність реальності, запах війни та постійний «день бабака», зміни у свідомості людей, що перебувають між світом мертвих і світом живих. Про повітря, яким дихаєш і ніяк не можеш надихатися, і чисте та ясне небо, де зорі як на долоні.
Валерій Пузік поєднує документальну точність із художньою рефлексією, фіксує спогади, сни, розмови й відчуття, що, як уламки реальності, складають мозаїку досвіду українських воїнів, митців, добровольців. Це історія не тільки про боротьбу, а й про внутрішні метаморфози — від юнацької мрійливості до загартованості війною, від позивних до спроби повернути собі ім’я.
«Я придумую собі мрії, аби хотіти повернутись. Аби повернутись. Аби. Що більше з’являється мрійй — то менше хочеться вмирати.»
Книга «Ким ми були» — це військова мемуаристика, поєднана з автобіографічною психологічною драмою від українського письменника, художника й режисера Валерія Пузіка. Автор презентує публіці експериментальний текст, шлях якого розпочинається ще задовго до початку повномасштабного вторгнення. Переплітаючи художнє зі справжнім, письменник осягає війну як трансформаційний досвід.
У пронизливій мозаїці свого буття, втіленій на сторінках документальної прози, Пузік осмислює усе пережите. Із силою мистецтва автор закарбовує пам’ять про побратимів, що назавжди залишаються в строю. У кожному слові — біль втрат і нездійсненних мрій. У кожному рядку — прагнення стояти за своїх до останнього.
- Видання створене за підтримки Стипендійної програми від Норвезької асоціації авторів і перекладачів нонфікшн-літератури та PEN Ukraine.
- Книгу Пузік присвячує пам’яті Максима «Далі» Кривцова, загиблого 7 січня 2024 року під час бойових дій на Харківщині.
- Нонфікшн містить авторські ілюстрації Валерія Пузіка.
Художня есеїстика часів російсько-української війни
Над книгою «Ким ми були» Валерій Пузік почав працювати ще у 2015, коли перебував у складі Добровольчого українського корпусу. Простягаючись крізь роки й ландшафти, текст фіксує, як війна трансформувала самого письменника й тих, з ким Пузік прокладав собі дорогу крізь армійську буденність. Молоді й відважні, вони обрали рушити на фронт та виборювати свободу.
Поступово реалії військової служби змінили їх. Тих, хто не знав різниці між ім’ям і позивним, хто не ховав загиблих друзів на полі бою. Власні спогади автор обрамлює у художню форму, для старту обираючи події протистояння в Одесі 2 травня 2014 року. Локації та час текстів повсякчас змінюються. Блукаючи між знайомими місцями радощів, втрат і усмішок крізь сльози, письменник повсякчас озирається на улюблене місто моря.
Відновлення ідентичності з підтримкою та вірою
Крізь рядки, що відстукують у ритмі зраненого серця, лунає голос Пузіка, відшукавши який він говорить про буденні проблеми у бойових діях і випробування духу. Посттравматичний синдром стає нав’язливим супутником тих, хто підступився до війни надто близько. Цей шлях — незворотний. Утім, письменник вперто прагне повернути загублене. Найголовніше з усього втраченого — своє ім’я.
Радимо купити «Ким ми були» та відкрити серце болісній, а водночас такій потрібній і правдивій оповіді Валерія Пузіка.
Експериментальна оповідь-виклик читачам
Автор крокує на межі жанрів і форм, витворюючи унікальний текст-свідчення доби, крізь яку довгі роки простує український народ. В оповіді письменник вшановує загиблих, що серед них Максим «Далі» Кривцов та Алла Пушкарчук із позивним «Рута». З цими людьми митець ділив початок свого військового шляху, в дусі братерства й особливого зв’язку пізнаючи життя на фронті.
Не ховаючись за мовчанням, завдяки творчості автор знаходить назву для всього, що переживає і відчуває. Розмови про смерть, страх та екзистенційність буття вплітаються в історії, з яких читачі пізнають війну в різних її проявах і фазах.
