Лірика маріупольських бомбосховищ
«Ми познайомилися колись на виставці в Арсеналі. Згодом Оксана Стоміна з чоловіком Дмитром навідалися до мене у видавництво. А після 24 лютого 2022-го Дмитро, не вагаючись, пішов захищати Україну. Три місяці героїчного спротиву і — полон, з надто туманною інформацією щодо місця його перебування…
Свої вірші і тексти про війну Оксана Стоміна називає репортажними. Більшість із них присвячено подіям в оточеному Маріуполі, ще частина — це невідправлені віршовані листи до чоловіка…
2014 року під час першої окупації вони на місяць виїхали з рідного Маріуполя, а тоді знову повернулися, щоб духовно охороняти місто, і навіть у 2022-му свідомо залишалися там, доки місто намагалося чинити опір…
Душа Оксанина — віддавна українська. А куди душа, туди й мова. Звісно, з мовою трохи складніше — у її віршах іноді ще трапляються дивні новотвори й звороти, притаманні людям, які лише опановують українську, але з часом це вивітриться. Однак ніколи не вивітриться з її чистої і щирої поезії висока нота безмежної любові, страждання та невичерпної надії, притаманної справжнім поетам»,
— Іван Малкович
