Мої спомини. Сповідь інтерсекс-людини

У Парижі 1868 р. чоловік заподіяв собі смерть, лишивши по собі автобіографічний рукопис. Це «Історія Алексіни Б.», яку 1874 р. опублікує судовий медик Амбруаз Тардьє. На його думку, йдеться про «спогади та враження особи, стать якої визначено помилково», словом, про «псевдогермафродита». Трохи старшою за двадцять один рік Еркюлін Аделаїда Барбен, прозвана Алексіною, стала Абелем, змінивши стать в акті про цивільний стан. Із-під пристрасного пера цієї людини виринає розповідь про муки та хвилювання дівчини, а закінчується оповідь гірким розчаруванням чоловіка.

М. Фуко 1978 р. публікує цей документ та історичну довідку до нього. На медичний припис «справжньої статі» він відповідає у передмові до американського видання 1980 р., розповідаючи про «насолоди» життя «без визначеної статі». 

Українське видання містить також повість «Скандальний випадок» німецького лікаря О. Паніцци і післямову Е. Фассена, який підкреслює, як сильно розвиток гендерних студій і руху інтерсекс-людей нині впливають на прочитання цієї оповіді, де Еркюлін / Абель Барбен винаходить собі «справжню стать».

Книга «Мої спомини. Сповідь інтерсекс-людини» — це мемуари Еркюлін Барбен про наслідки примусового вписування в бінарну систему та ґендерну інакшість. Відвертий щоденник занурює у хроніки трагічного життя людини, що мала чоловічі й жіночі статеві органи водночас і була приречена на одвічну екзистенційну самотність. Еркюлін зростала жінкою, однак у підлітковому віці лікарі визначили її стать чоловічою.

Розгубленість і відчай полонили Еркюлін. Змушена жити в ролі, яку не обирала, вона захлинається від нещастя й втрати ідентичності. Складні почуття Барбен виливає на сторінках, фіксуючи найвразливіші моменти життя, що його автор/авторка щоденника обриває у тридцять років.

• Класичний текст гендерних і квір-студій, що повсякчас осмислюється дослідниками теми.
• Упорядник і автор передмови Мішель Фуко, який відшукав ці мемуари в архівах.
• Видання містить медичні звіти та судово-медичні описи про автора/авторку щоденника, а також новелізацію історії Еркюлін Барбен від німецького лікаря О. Паніцци.

Відчуження від власного минулого: маргіналізація через нетипове тіло

Особистий і болісний текст Барбен відображає, яким у минулому ставало життя для тих, хто не вписувався у звичні стандарти тілесності. Гермафродити, що потребували простого прийняття, натомість перетворювались на жертв примусових механізмів влади. Їхні тіла позбавляли суб’єктності й робили лише важливим судовим, медичним кейсом, забираючи в невинних людей право на гідне ставлення. Історія «Мої спомини. Сповідь інтерсекс-людини» Еркюлін Барбен є трагічним прикладом того, якою була каральною реакція суспільства на небінарні та неконформні тіла, а подеколи залишається й досі.

Зарубіжна проза, пронизана увагою до тілесності, емоцій, чуттєвості

До втручання церкви та держави буття Еркюлін було відносно безтурботним. Люди навколо не помічали її відмінностей, відтак Барбен жила, кохала й тішилась дослідженням власної тілесності крізь різні почуття. Та пройшовши обстеження, лікарі назвали Барбен особою чоловічої статі. З відчаєм автор/авторка намагається вписатися у нову роль, проходить відчуження від власного минулого та поступово усвідомлює неможливість самореалізації через особливості свого тіла. Безвихідь поглинала Еркюлін день за днем і врешті перетворила існування на важку битву, для якої не знайшлося щасливого фіналу.

Усі ці переживання та дослідження власної тілесності втілюються у трагічній оповіді в декораціях Франції XIX століття, що й дотепер продовжує приголомшувати публіку пронизливістю спостережень. Перед читачами постає Еркюлін — складна особистість, бентежна у своїх переживаннях і відкриттях. Рекомендуємо купити «Мої спомини. Сповідь інтерсекс-людини» й пізнати складну, важливу історію.