Ми — з УНСО

«Ми — з УНСО» — найбільш захоплюючий літопис одіозної групи політичних корсарів кипучих 1990-их. У той час під стягами цієї організації об’єдналися рекордно виразні фракції українських пасіонаріїв. Штурвал лідерства почергово опинявся в руках найколоритніших джокерів доби — таких як Анатолій Лупиніс, Дмитро Корчинський, Валерій Бобрович, Сашко Білий та Олег Вітович.
Значна частина їхніх ідеологічних шукань зазнала кисневої недостатності у міжпартійній візантійщині кволої епохи Кравчука-Кучми, котра не виходила за периметр урядового кварталу на Печерських пагорбах. Відтак провідним поприщем для маніфестації панукраїністичних засад УНСО стає геополітика і локації пострадянських збройних конфліктів. Придністров’я, Абхазія, Карабах, Чечня, Югославія і навіть Крим — для УНСО не лише пульсуючі зони криз, де здійснюється збройний опір кремлівському колоніалізму, але й майданчики, на яких обкатується романтична претензія виражена гаслом «Україна має право на імперію!»
Художній виклад історії УНА-УНСО у виконанні Геннадія Ключікова містить частку авторського домислу, але при цьому опертий на ґрунт реальних подій. І це пояснює, чому свого часу вона стала лідером цитувань пропагандистських ЗМІ РФ, а у наші дні не втратила історичної цінності.