Найкоротша історія Китаю
Подорож історією Китаю — крізь тисячоліття ранніх інновацій до високотехнологічного майбутнього
Кунґ-фу, тофу, чай, торгові шляхи, древні мудреці та шовк — протягом тисячоліть Китай впливав на світову кухню, торгівлю, військову стратегію, естетику та філософію. Історія Піднебесся сповнена героїв і лиходіїв, квітучих епох і жорстоких повстань, культурного розквіту і цензурних обмежень, дисидентів і дотепників. А історія жінок у Китаї — від перших воїтельок до суфражисток двадцятого століття — залишається майже невідомою.
Історичні примари корупції та роз’єднаності, які зруйнували багато могутніх династій, продовжують переслідувати Китайську Народну Республіку й сьогодні.
Сучасний Китай сприймають по-різному: як економічну потугу, символ урбанізації, пропагандистську та агресивну наддержаву, що прагне світового панування.
Авторка книги «Найкоротша історія Китаю» Лінда Явін перетворює кількатисячолітню історію на коротку читабельну розповідь: від філософських витоків до політичної системи Китаю, від пандемії COVID-19 до гіпотетичної гегемонії КНР у майбутньому.
Чому варто прочитати книжку «Найкоротша історія Китаю»?
- Шлях від племінних витоків Китаю крізь його легендарну імперську епоху до сучасної комуністичної партії під керівництвом Сі Дзіньпіна, включаючи рідкісну історію жінок у Китаї.
- П'ятнадцять відносно коротких розділів, які розкривають тисячі років історії Піднебесної.
- Наскрізний, дещо іронічний екскурс, що пояснює як на тоталітарний режим продовжують впливати тексти мислителів: Конфуція, даосів, Мао, Дао де цзін, І-цзін, Фалунь Гун.
Про авторку:
Лінда Явін — авторка дванадцяти книг, серед яких «Найкоротша історія Китаю». Перекладачка з китайської, драматургиня. У 2014 році стала лауреатом стипендії письменників Нового Південного Вельсу.
Цитати:
Про тиранію династії Цінь
Цінь залишилася символом тиранії. У період наступної династії Хань вираз «спалити книги й закопати вчених» увійшов до мови як метафора деспотичних репресій проти інтелектуальної свободи. Через п’ять століть поет-відлюдник Тао Юаньмін написав відому байку про казкове місце — Джерело персикового цвіту, де мирно й окремо від усього світу жили нащадки людей, що «втекли від Цінь».
Про винаходи епохи Хань
Серед інших винаходів цього періоду — сейсмограф і візки з одометром, у яких механічні фігурки били в барабан або гонг після кожної пройденої милі. Ханьський генерал використав рис, щоб створити першу у світі топографічну карту, а астрономи складали карти зоряного неба. Лікар Хва Тво, якому приписують авторство першої великої праці з фітотерапії, виконував операції, приспавши пацієнта анестетичним напоєм мафейсань 麻沸散 із вина й гашишоподібного складника коноплі. Згідно з «Хронікою Хваяна» IV століття, ханьці навіть навчилися видобувати і транспортувати природний газ за допомогою бамбукових трубок.
Про династію Тан і жінок
У часи, що передували Тан, жінки прикривали обличчя на людях. Однак незабаром після приходу нової династії вони почали експериментувати з головними уборами й зачісками, які підкреслювали їхні риси. Прикраси для волосся ставали дедалі вигадливішими. Макіяж також набував вишуканих і навіть чудернацьких форм у привілейованих придворних колах, яких наслідували заможні жінки. Вони навіть прикрашали лице декоративними наліпками із золотої фольги, слюди, кольорового паперу чи текстилю. Жінки використовували стільки косметики, писав поет Ван Дзянь, що коли змивали її ввечері, «вода в золотому тазі оберталась у червоний мул». Доба, в яку поети-чоловіки ремствують на жіночий безлад у золотому тазі, говорить сама за себе.
Про звичай бинтування ніг
Звідки взялося бинтування ніг — невідомо. Схоже, що наприкінці епохи Тан імператор закохався в танцівницю, яка виступала для нього на двометровому помості у формі золотого лотоса. Хтось каже, що у неї від природи були маленькі стопи, дехто — що вона перев’язувала їх білим шовком, щоб нагадували півмісяці. Ця естетика вийшла за межі двору й набувала дедалі жорсткішого обмежувального характеру. Бинтовані стопи стали об’єктом сексуального фетишизму: давня еротична література описує, як чоловіки облизують їх і п’ють вино з мініатюрних чашечок, розміщених усередині казкового взуття. Лише найбідніші жінки, які працювали в полі, могли дозволити собі сором ігнорувати цю практику, яка вважалася маніфестацією жіночих чеснот, особливо серед ханьців.
Про опіумну залежність
Залежність від опіуму почала роз’їдати полотно китайського суспільства. Нелегальна торгівля сприяла корупції, і срібло витікало з імператорської скарбниці. При дворі Дзяціна та його наступника Даоґвана (1821–1850) точилися суперечки: легалізувати опіум, заохотивши внутрішнє виробництво й обмеживши торговельну корупцію, чи заборонити. У 1838 році Даоґван ухвалив рішення про заборону. У березні 1839-го імператор відправив чиновника Ліня Дзесю (1785–1850) до Ґванджова, центру опіумної торгівлі, впроваджувати заборону. До липня Лінь заарештував тисячі наркоманів і конфіскував майже 23 000 кілограмів опіуму й 70 000 люльок.
