Не відпускай мене

Книга «Не відпускай мене» Кадзуо Ішіґуро — це фантастична антиутопія, на тлі нібито прогресивного світу якої розгортається щемка й чуттєва романтична історія. Твір нобелівського лавреата не подає себе як наукову фантастику, а все ж є однією із найгуманніших антиутопій у новітній літературі.

Спекулятивна фантастика, від якої неможливо відірватись

Кеті зараз 31 рік. Вона — колишня учениця англійського інтернату Гейлшем, закладу для дітей з особливою місією. Діти там росли в ізольованому, але майже ідеальному оточенні, не знаючи батьків, але знаючи, що вони «особливі». Вся освіта цієї школи спрямована на те, аби навчити малих приймати свою долю донора як даність. Після закінчення школи вони живуть разом невеликими групами в котеджах, перш ніж вирушити у світ самостійно. Сюжет книги розгортається наприкінці 1990-х років.

Коли головна героїня готується зробити свою першу пожертву як опікун інших донорів, вона розповідає про життя в Гейлшемі. Також дівчина ділиться історіями про своїх найкращих друзів звідти — Рут і Томмі: читач занурюється в драматичну історію їхнього суперництва, ревнощів і прихильності один до одного. З першої сторінки захопливого сюжету стає ясно й те, що з книжковим світом щось не те. Герої можуть займатися сексом, але ніколи не зможуть мати дітей; після третьої чи четвертої пожертви донор вважається «вичерпаним».

В Гейлшемі відбуваються й інші дивні речі. Школа одержима бажанням заохочувати дітей до живопису, нагороджувати їх і збирати найкращі картини. Твори відправляють до галереї, якої малі ніколи не бачать. Куди потрапляють картини й чим пояснюється мистецька манія? Це лише одна з таємниць, яку розкриє майбутній читач.

«Історія, майже повністю зіткана з рефлексії. Розмірена, але і подій тут вистачає. 
Не дуже лінійна, багато стрибків в часі і змін ракурсу, але відстежити їх досить легко, бо автор не жене і не тисне.
Світ пропрацьовано досконало і дуже переконливо.
Персонажі дуже обʼємні, і багато що в сюжеті мені глибоко відгукнулось.
Книга, що лишить по собі дуже тривалий післясмак». — з відгуку авторки телеґрам-каналу «Запекла книгожерка»

«Не відпускай мене»: моторошність у буденних речах

Британський письменник Кадзуо Ішіґуро шокує читача не жахливими сценами насильства чи безнадійними бунтами головної героїні проти системи, як це часто трапляється в антиутопіях. Він змушує боятись того, з якою покорою і відсутністю прагнення змін персонажі приймають державний лад. В історії Кеті немає надмірно жахливого чи напруженого, але «Не відпускай мене» залишиться з вами надовго.

• Номінація на Букерівську премію у 2005 році.
• Найкращий роман року за версією Time.
• Українське видання виконано в перекладі Софії Андрухович. Після того, як ви побачите ще й майстерні ілюстрації Назара Гайдучика та Оксани Йориш, то купити «Не відпускай мене» захочеться ще більше.
• Книга має екранізацію з зірковим складом: головних героїв у фільмі «Ніколи не відпускай мене» грають Ендрю Гарфілд, Кіра Найтлі й Керрі Малліган.
• Готується нова серіальна адаптація від Hulu.

Запитання для обговорення книги «Не відпускай мене»

⚠️ Обережно, спойлери ⚠️

1. Чи можна вважати життя героїв повноцінним, попри те, що їхня доля наперед визначена? Що саме робить життя «справжнім»?
2. Як у романі поєднуються кохання і приреченість? Чи дає любов героям свободу — чи лише ілюзію вибору?
3. Чому мистецтво в Гейлшемі має таке важливе значення? Що воно намагається довести про «людяність» клонів?
4. Образ «відстрочки» — це надія чи форма самообману? Чому герої так відчайдушно за неї чіпляються?
5. Чи є в цьому світі хтось по-справжньому винний, чи система знімає відповідальність з усіх?
6. У чому трагедія Томмі — у його долі чи в пізньому усвідомленні правди?
7. Чи справедлива логіка суспільства, яке жертвує одними людьми заради порятунку інших?
8. Що в романі страшніше: сама система донорства чи байдужість суспільства до її жертв?
9. Чи можна вважати життя клонів осмисленим, якщо вони повністю приймають нав’язану їм долю і не намагаються її змінити?
10. Що в романі важливіше для сенсу життя: любов і дружба чи здатність робити вибір і боротися за свободу?
11. Яка роль опікунів: чи справді вони допомагають клонам знайти сенс, чи лише виправдовують існування жорстокої системи?
12. Чи справді Кеті й Томмі розлучає саме доля, чи головною перешкодою є їхня нездатність говорити про почуття?
13. Чи можна вважати кохання Рут до Томмі справжнім, якщо воно завдає більше болю, ніж щастя?
14. Чому усвідомлення смерті змінює ставлення Рут до любові, і чи потрібна людині загроза кінця, щоб зрозуміти свої помилки?
15. Чи можна виправдати жертву клонів досягненнями медицини, якщо ці досягнення ґрунтуються на знищенні чиїхось життів?
16. Чи існує межа, за якою прогрес перестає бути виправданим, навіть якщо він рятує життя?