Переможцю не дістається нічого
«Переможцю не дістається нічого» — збірка оповідань Ернеста Гемінґвея, написана 1933 року. Це не історії великих перемог — це історії буденних поразок. Стисло, різко і влучно Гемінґвей описує світ довкола, помічаючи найменші деталі, передаючи ледь вловимі відтінки почуттів і переживань своїх героїв.
Чи то розмова батька з сином, а чи теревені у ресторані на вокзалі, бесіди кельнерів біля шинквасу або пацієнтів у лікарняній палаті — усі ці діалоги спершу видаються простими й буденними, але саме завдяки ним стирається грань між літературою і життям, між персонажами і реальними людьми.
Книга «Переможцю не дістається нічого» — це збірка короткої прози від американського автора Ернеста Гемінґвея. Тексти, опубліковані 1933 року, звертаються до засобів реалізму й модернізму, досліджуючи психологічну глибину повсякденності й, гадалося б, пересічних постатей, які шукають свого щастя й губляться в тривогах.
У розмовах за філіжанкою кави та келихом вина розгортаються особисті трагедії людської гідності та екзистенційних пошуків сенсу. Зморені випробуваннями душі постають пронизливо правдивими й справжніми крізь невблаганні рядки легендарного письменника.
- Рейтинги 4,2 на Amazon і 3,68 на Goodreads із понад 2,7 тисячі оцінок.
- Усі чотирнадцять оповідань є зразками класичного мінімалістичного стилю Гемінґвея, крізь який він опрацьовував особистий складний досвід.
Широкий спектр людського досвіду в повсякденних деталях буття
У своїй третій збірці оповідань «Переможцю не дістається нічого» Ернест Гемінґвей представляє публіці свої найкращі твори, серед яких «Після шторму» та «Гравець у кості, черниця й радіо», що спершу були проігноровані або ж зневажені критиками, однак згодом отримали визнання читачів та культових авторів.
Оповідання «Там, де чисто і світло» Гемінґвей вважав перлиною власної творчості. У тексті класик витворює замальовку з буднів двох офіціантів, які чекають, поки самотній старий доп’є бренді й покине заклад. Ірландський письменник Джеймс Джойс якось навіть зазначив, що цією історією автор втілив мрію кожного митця слова — зняв завісу між літературою і життям.
«"На честь Швейцарії" — це фантастична історія в трьох епізодах, які відбуваються у привокзальному кафе. Її привабливість полягає в теплі кав'ярні, що проникає крізь сторінки. (...) "Про природу мертвих" — у ньому Гемінґвей насмішкувато, але зі стоїчною позицією розповідає про смерті, пов'язані з війною, які залишають важкі вм'ятини на будь-якій вірі. (...) Цю збірку точно не можна пропустити любителям коротких оповідань»,
— із відгуку користувача Налендра Вірапітія на Goodreads
Неосяжна глибина закодованих сенсів і внутрішніх конфліктів
Збірка пропонує повну мозаїку життєвих оказій в усіх їхніх емоційних відтінках: від радості й суму справжньої людської близькості до безпробудного цинізму, виробленого війною, що їй немає кінця. Серед віддалених, а водночас таких знайомих людських портретів з оповідань «Батьки й сини», «Світло для світу» і «Якими вам ніколи не стати» постає герой Нік Адамс. Саме він супроводжував Гемінґвея протягом усього творчого шляху.
Текстами збірки письменник вчергове підтверджує своє звання майстра оповідань. Автору просто немає рівних у тому, як він вміло поводиться з короткою формою і витискає максимум з потенціалу кожного слова. У лаконічності й влучності оповідань Гемінґвея втілюються глибокі філософські дилеми або ж вихоплюються ситуації зі звичайного життя.
Без пафосу: акцент на буденності в талановитих віньєтках
Деякі оповідання автора, як-от «Звеселіться, панове», «Різка зміна» чи «Матір одного з тих», спонукають міркувати про надзвичайно серйозні теми. А інші дозволяють зануритися в щодення пересічного люду. Наприклад, в тексті «Пише читачка» Гемінґвей змальовує портрет наївної жінки, щиро стурбованої сифілісом свого коханого, що тільки-но повернувся зі служби. У різноманітті історій майстру вдається відшукувати голос, який пасує до конкретної оказії, а водночас завжди впізнається поціновувачами автора.
Гемінґвей витворює сюжети, в яких багато авторів ризикують обрати примітивність і даремну пишність стилю. Навіть така знайома батьківська тема, втілена в оповіданні «День чекання», постає у щемких, щирих і надзвичайно справжніх замальовках, де читачам не пропонують усіх відповідей, натомість закликаючи шукати правди в численних підтекстах.
Радимо купити «Переможцю не дістається нічого» та пізнати справжнє мистецтво короткої форми, що особливо розкривається в неперевершених діалогах Гемінґвея. «Вино Вайомінгу» — одна з перлин збірки, що сяє у влучних і глибоких розмовах таких протилежних героїв.
