Розшифровка
У часи Другої світової війни 18-річна Джульєтта Армстронґ вступає до шпигунських лав, узявши до рук потужну зброю — друкарську машинку. Розшифровуючи розмови британських розвідників і фашистських прибічників, головна героїня стає частиною злочинів, державних таємниць і заплутаних обманів. Але й у мирному житті вже зрілу міс Армстронґ переслідує таємниче минуле, де, здавалося б, безперечні істини розбиваються об нові факти, а їй доводиться розплачуватися за необережні вчинки молодості.
Для кого книжка
Для усіх поціновувачів якісної сучасної психологічної прози.
Про авторку
Кейт Аткінсон — британська письменниця, нагороджена Орденом Британської імперії, тричі лауреатка престижної літературної премії Costa Book Awards. Її пepший poмaн «Зa лaштункaми в музeї» булo oцiнeнo вищe, нiж книжку знaмeнитoгo Caлмaнa Pушдi, a cepiю бecтceлepiв пpo пpивaтнoгo дeтeктивa Джeкcoнa Бpoудi Cтiвeн Кiнг нaзвaв «гoлoвним дeтeктивним пpoeктoм дecятилiття». Зa poмaн «Життя за життям» Кeйт Aткiнcoн здoбулa нaгopoду British Book Awards (2013) у нoмiнaцiї «Aвтop poку».
Відгуки
У складній системі роману за допомогою вигадок і фактів, копій та оригіналів Аткінсон показує, що транскрипція може наблизити нас до істини. — Financial Times
Вигадані особи шпигунки повертаються, щоб вистежити головну героїню в мудрому і стрімкому романі ідей. — Guardian
Цитати
Манчестерська студія ВВС стояла просто над вокзалом Пікаділлі. Джульєтту найняли Дикторкою. Саме так, з великої літери. («Жінка!» — казали всі, ніби зроду не чули, щоб жінка говорила). Їй досі снилися жахіття — вона боялася тиші, не встигнути договорити до звукового сигналу часу, просто не знайти слів. Робота не для слабкодухів. Вона почала вчащати в це кафе ще до війни. Назва лишилася старою, хоча власник змінився. Саме кафе було тісне й доволі обшарпане, картаті червоно- білі скатертини ніхто зроду не бачив геть чистими. Офіціанти постійно змінювалися, ніхто мовби й не помічав чи не впізнавав Джульєтту, що, власне, її навіть тішило. Загалом, заклад був паскудний, але вона до нього прикипіла. Це була нитка в лабіринті, яка виводила її у світ до війни, до самої себе до війни. У жирному й затхлому повітрі невинність стикалася з досвідом. Коли вона повернулася в Лондон і виявила, що кав’ярня досі працює, то зітхнула з полегшею. Стільки всього позникало. Джульєтта ціле своє дитинство слухала, як мамині «панянки» крехчуть, піднімаючись трьома прольотами сходів до їхньої квартирки у Кентіш-Тауні, а тоді штивно виструнчуються в корсеті і пишному бюстгалтері, доки мати знімає мірки. Інколи Джульєтта їх підбадьорювала і притримувала, доки вони загрозливо балансували на триногому табуреті, а мама повзала навколо на колінах, підколюючи поділ сукні. Джульєтта за ними скучала — вони плескали її по руці, пригощали льодяниками й цікавилися, як вона вчиться. («Яка у вас кмітлива донька, місіс Армстронґ»).
