Сповідь книгаря (Щоденник книгаря #2)

Якби цю книжку писав оптиміст, він розповів би ідилічну історію про мальовничий закуток Шотландії, кожна сторінка якої — мов картинка з пінтересту. Ось автор сплавляється на каное, гортає стародруки в георгіанських маєтках, а отут знімає різдвяне відео у книгарні або частує друзів місцевими стравами. Але Шон Байзелл не оптиміст і навіть не романтик. Він невиправний реаліст з особливим почуттям гумору й надмірною чесністю. Тож його історія — відверта сповідь про те, як виживають маленькі книгарні, Amazon смертельно дихає у спину, відвідувачі зазирають згаяти час, а не щось придбати.

Для кого книжка

Для широкого кола читачів, всіх, хто обожнює книжки, британський гумор і хоч раз в житті мріяв попрацювати в книгарні.

Чому варто прочитати

Автор оновлює кіндл до моделі Kindle Fire (спойлер: потрібно два літри бензину й сірники), садовить перед каміном скелет із книжкою в руках, тримає у крамниці відділ теології і «Антологію індійської коноплі», готує для італійки «хріновий суп» і ледь не поповнює періодичну таблицю новим елементом — байзелліумом. Це оповідь про дивовижне терпіння, незбагненну любов до книжок і ексцентричний гумор.

Про автора

Шон Байзелл — власник однієї з найбільших букіністичних крамниць Шотландії. У 2010 році почав вести фейсбучну сторінку й без прикрас розповідати про будні книгарні, а згодом написав мемуари.

Відгуки

У цій книжці є всі складники для незлобної людської комедії, що заспокоює, як пакет карамельок, і вабить зануритися в читання. — Адам Дуґлас, Literary Review

Роздуми Байзелла про торгівлю уживаними виданнями, стосунки, життя у Віґтауні почасти забавні та смішні. Це тип справжнього гумору, який відточували роки нестерпно тісного контакту із широким загалом покупців книжок. — Guardian

Цитати

У 2001 році, незабаром по тому, як придбав книгарню, я купив скелет у натуральний розмір (поняття не маю, навіщо він мені, але я його досі не викинув — тепер сидить у книгарні зі скрипочкою в руках). Я збирався підвісити його зі стелі, але тимчасово вмостив у крісло перед каміном іі вклав у кістляві пальці «Ілюзію Бога» Річарда Докінза. Саме тоді у книгарню зайшов священник.. Я почув із надр крамниці гучний регіт, а тоді він з’явився і заявив: — Коли настане мій час, хочу, щоб мене знайшли саме так.

У ранкових новинах передавали, що у книгарні в Гонконгу затримали чотирьох чоловіків за розповсюдження літератури з критикою китайського режиму. Книготоргівля буває небезпечною, але, на щастя, у Віґтауні загроза суто економічна.

Старша пані попросила: 
— Знімете мені той томик місіс Бітон з полиці? Скажете ціну й рік видання? 
Я виконав прохання, на що почув: 
— У мене вдома є таке саме видання. Тепер знаю, скільки воно коштує. 
Скоро введу податок для тих, хто гає мій час.