Свобода

Ця книжка присвячена одній з найважливіших концепцій в історії людства — свободі. Упродовж століть свободу осмислюють, про неї сперечаються, за неї борються — і навіть віддають життя. 

Себастьян Юнґер, автор бестселера «Плем’я», написав не академічну працю і не науковий посібник, а радше путівник. Разом з автором ви відправитеся в захопливу подорож рівнинами й горами, автомобільними шляхами та залізничними коліями. Ви дізнаєтеся, як кочові апачі століттями ухилялися від загарбників, й отримаєте поради про те, як меншому перемогти більшого. Змальовуючи власну подорож, автор торкається також найрізноманітніших аспектів життя: стратегії боксу, ролі жінок у рухах опору, економічної нерівності в суспільстві. 

Зараз, коли Україна виборює свою свободу на полі бою наймасштабнішої війни із часів Другої світової, роздуми Себастьяна Юнґера є особливо цінними для всіх причетних до цієї боротьби.

Про автора

Себастьян Юнґер — американський журналіст, письменник і документаліст. Автор бестселера «Ідеальний шторм» (The Perfect Storm), який був екранізований великим кінофільмом і спричинив відродження пригодницької творчої документальної літератури. Живе у Нью-Йорку і на мисі Кейп-Код. Книжку Себастьяна Юнґера «Плем’я», яка вийшла друком у видавництві «Наш Формат», широко використовують на заняттях із психологічної реабілітації військових.

Відгуки

Ця книжка глибоко відгукується в мені. Я перечитуватиму її ще не раз, особливо в часи, коли мені потрібно трохи відійти від власного життя. — Сейра Вілсон, Amazon Book Review

Розповідь Юнґера про свої поневіряння переплітається з філософськими роздумами, ліричними описами природи та спостереження про війну, людську витривалість і заселення американського прикордоння. — Publishers Weekly

Цитати

Свобода, яка походить від того, що вас бояться, є спокусливою для людей, які самі відчували схожий страх, — як, мабуть, відчуло багато однопроцентників. Для людей, що виросли в безпеці, свобода може здаватися розкішшю, як гроші чи міцне здоров’я, але передусім це відсутність загрози. Людина, яку можуть безкарно вбити, не є вільною в найважливішому значенні цього слова; а якщо у вас інші уявлення, це означає, що системи, покликані убезпечувати вас — армія, поліція, закони, — такі ненав’язливі, що ви просто перестали їх помічати. Належність до такої системи має свою ціну, і ця ціна зростає співмірно з рівнем небезпеки. Належність до групи, присвяченої власному виживанню, зазвичай означає, що ви готові віддати за неї життя — це має сенс, оскільки всі інші чинять зі своїм життям так само.

Протягом більшої частини історії людства за свободу доводилось якщо не вмирати, то принаймні страждати, і це підносило її цінність до чогось майже священного. Однак у сучасних демократіях рідко потрібен етос публічної жертви, оскільки свобода і виживання більш-менш гарантовані. Це велике благословення, яке, однак, дає людям право вважати будь-які незручності — обмеження споживання води під час посухи, наприклад — формами урядової тиранії. Вони є не більшою формою тиранії, ніж обмеження споживання води в рятувальному човні. Уявлення, що ми можемо насолоджуватися благами суспільства і від нас нічого не потребуватимуть натомість, у прямому сенсі інфантильне. Нічого не винні лише діти.

Хоча демократія може не зберегтися як широка форма свободи, її головна чеснота, а саме вимога, щоб лідери були підзвітними і готовими йти на жертви, має вирішальне значення для будь-якої групи, яка постає перед труднощами. У цьому аспекті демократія, по суті, відтворила суспільство мисливців-збирачів, де на лідерів накладалися жорсткі обмеження, оскільки корисливі лідери могли в буквальному сенсі спричинити загибель народу. Та й у будь-якому суспільстві лідери, які не бажають іти на жертви, не є лідерами, а радше опортуністами, а опортуністи рідко думають про загальне благо. Їх легко помітити: опортуністи — це безсоромні боягузи, які рефлекторно брешуть і звинувачують інших у невдачах. Багаті народи під таким керівництвом вижити можуть, але бунтівні й повстанські групи, ймовірно, ні: в них просто недостатньо для цього запасу міцності. Необхідною умовою існування будь-якої подібної групи є лідери, які, як і їхні послідовники, готові померти за важливу справу.

Слово freedom («свобода») походить від vridom, яке середньовічною німецькою мовою означало «любий». Вважається, що воно відображає ідею, згідно з якою лише найближчі до вас люди були гідними мати права чи захист. Водночас чужинців можна було катувати, поневолювати або, за бажанням, убивати. Саме так чинили в усьому світі протягом більшої частини людської історії, і ні закон, ні релігія, ні загальні уявлення про порядність цьому не суперечили.

Спокуса ігнорувати реальність, вірячи в божественне милосердя, яке захистить від біди, протягом століть призвела до загибелі багатьох людей. На справжнє милосердя, яке рятуватиме вас знову й знову або покладе за це життя, здатні лише інші люди.

Хоч би яке визначення ми застосовували, свобода частково існує через те, що могутні нації не завжди перемагають у війнах, а кремезні чоловіки не завжди перемагають у боях. Насправді вони зазвичай програють.

Чотирнадцять років по тому Конгрес ухвалив закони, які захищали свободу зібрань для працівників і, зрештою, права профспілок на укладання колективних договорів. Подальші протестні рухи у просуванні власних цілей залежатимуть від тих самих прав, гарантованих Першою поправкою. Демократія перемогла, що означало перемогу певної форми свободи. За це не билися буквально — ця частина боротьби вже відбулася, — але про це думали. Перемоги досягнули через раціональний процес, який дійшов висновку, що всі люди є вільними та рівними і жодна кількість грошей чи влади не може цього змінити. Застосування цього принципу на практиці було вже іншою справою, але принаймні його закарбували на папері для всього світу.