Там, де живуть книжки

Настав час закенсилити книжкову блогерку 

Книжки завжди були її прихистком. Але тепер, коли коронавірус відрізав Надю Книжицьку від світу, а улюблений блог став тягарем, навіть вони не рятують від самотності. Та все змінюється, коли їй до рук потрапляє загадкова книжка – історія від невідомого автора, що детально описує її особисте життя. Спершу це виглядає як злий жарт, але з кожною сторінкою відчуття страху посилюється: цей автор знає те, чого не міг знати ніхто? 

Погрози змушують дівчину повернутися в Соколяни – рідне містечко зі старими сімейними драмами, байдужими колишніми друзями й безліччю таємниць. Хто ж надіслав їй цю книгу? Чому через стільки років знову відкриваються старі рани і чи зможе Надя поглянути правді у вічі? Чим ближче до розгадки, тим більшою стає загроза, що нависає над її життям…

Чому варто прочитати книжку «Там, де живуть книжки»?

• Химерне містечко, загадкова книжка і темні секрети, які має розгадати книжкова блогерка.
• Абсолютно вигадана історія, що запрошує залаштунки абсолютно реального книжкового блогерства.
• Новий захопливий роман від автора «Маяка», що став топ-продажем КСД на Книжковому Арсеналі (2024).
• Сюжет книжки народився із жарту в книжковому чаті каналу «Запекла книгожерка»: так один коментар переріс у повноцінну історію.

Про автора

Віталій Дуленко — сучасний український письменник, який пише в жанрах містичного трилеру й жахів. Його роман «Маяк» став топ-продажем КСД на Книжковому Арсеналі (2024). Учасник антології сучасної прози «Переступи» від Літосвіти. Короткий список Міжнародної літературної премії імені Василя Портяка (2022); переможець конкурсу «Що відбувається в темряві» від ФанАрк (2021), «Неопалима купина» (2023), «Час звіра» від Бабая (2024). 

Віталій живе в Києві разом із дружиною і кішкою й поєднує роботу дизайнера в IT та волонтерство із письменництвом.

Цитати

Якби Надя опинилася на безлюдному острові, але мала що почитати, вона б вижила, хай і з мінімумом їжі. Залиште її там без жодної книжки, навіть поганенької, навіть якоїсь “Помсти Сліпого 3: Повернення бандитських мусорів”, — і вона сконала б на другий день.

Коли тобі двадцять, то здається, що в тебе повно часу для того, щоб шукати себе й пробувати різні професії. Після тридцяти охоплює панічний жах, що час шалено мчить вперед і ти нічого не встигла, а повинна б мати кар’єру, квартиру, машину, й не забудемо про чоловіка та дітей. В якийсь момент Наді здалося, що вона вже програла. Наче вона на мить заплющила очі й, коли розплющила, опинилася хтозна-де від місця, коли все було добре.

Надя підійшла до свого під’їзду та звернула увагу на щит з об’явами. 

“Робота для активних пенсіонерів”. 

“Тверезий сантехнік”. Неочікувано для Наді, з оголошення на неї дивився Генрі Кавілл у кепсько прифотошопленому синьому комбінезоні. 

“Куплю книги”. 

Вона подумки додала ще одну об’яву від себе. 

“Купую книги, не можу зупинитися. Допоможіть”. 

Мозок працював далі. 

“Нарколог на дому. Виводжу з запійного читуна, лікую книгозалежних”. 

“Від Манна до наркомана — один розділ”. 

Надя посміхнулася.

Надя подумала, що в дечому життя пращурів було кращим: вийшов до річки, а там русалки, в лісі — мавки, а в болоті потерчата пустують. Світ був так само небезпечним і складним, як і зараз, але тоді в ньому були захопливі історії з цікавими персонажами, а ти в них був фентезійним героєм, який боровся з чудовиськами. А зараз що? Кредити та понаднормова робота.

Надя принесла з вітальні ноутбук та ввімкнула серію “Друзів” англійською. Це був її спосіб повернути мир душі й підтримувати знання живої мови. Вона знов піймала себе на тому, що час, зображений у серіалі, здавався їй набагато привабливішим за сучасність. Не було тоді соцмереж та смартфонів, інтернет і той ще не був таким всюдисущим. Надя розуміла, що то лише ілюзії, а проте не могла відкараскатися від думки, що тоді люди менше боялися й були ніби дорослішими. Якби її попросили описати сучасний світ, вона б сказала: “Всі бояться й нічого не розуміють, але всіляко вдають, що це не так”.

Відгук

«Ця історія, що на початку здається легкою та несерйозною, затягне вас так швидко, що ви й незчуєтесь, як почнете тривожно озиратися. Автор настільки добре прописує персонажів, що деяких із них хочеться обійняти та захистити, а інших — люто ненавидіти. Ледь не в кожному з них можна легко впізнати себе, чи своїх знайомих. Та ніколи не знаєш, хто слідкує за тобою, допоки не стане запізно...», 
— Катерина Колесник, письменниця, букблогерка, telegram: «Поговоримо про книжки?»