Чому в країнах Заходу не кенселять російську культуру

Персонажі-росіяни або герої, чию ерудованість автор показує через захоплення російською літературою, посилання на російську культуру та «загадочную русскую душу» — окремий біль для українських книголюбів. Особливо тих, хто читає не тільки українські книжки, а іншомовні тексти.

Чому західні письменники та книголюби ніяк не відмовляться від ідеї «вєлікой русской культури»? Чи розуміють читачі там, що сприйняття культури росії окремо від її дій на політичній арені — хибне? І чому заклики українців до кенселінгу не працюють навіть після трьох років повномасштабної війни? Про це нещодавно говорили на стрімі, присвяченому темі «10 хиб сприйняття іноземними аудиторіями росіян та українців в умовах війни», що транслювався на ютуб-каналі видавництва Vivat.

Розмова відбувалася між:

• Мариною Стародубською — ад’юнкт-професоркою KMBS, консультанткою з 15+ років досвіду в організаційній психології та кроскультурній взаємодії, авторкою книги «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд»;
• докторкою Джейд МакГлінн — британською дослідницею King’s College London, яка спеціалізується на війні росії проти України, пропаганді та політиці памʼяті, авторкою книг Memory Makers
  The Politics of the Past in Putin's Russia та Russia's War

Спікерки розбирали 10 хибних уявлень про росію, що досі формують західний погляд. Серед них і міф, що росію просто не розуміють, бо в цієї країни особлива культура і незбагненно глибока душа. Редакція блогу Vivat вибрала для цієї публікації частину бесіди про цей міф і перевела її в текст. Далі цитуємо експерток.

На фото Марина Стародубська

Пані Марина: Серед великих і відомих хиб у сприйнятті росіян за кордоном — те, що росія — це якась містична, незрозуміла, така, знаєте, «веліка незбагненна душа» і до неї не застосовуються звичайні закони моралі і справедливості, тому що це якась особлива цивілізація. […]

Джейд, коли в твоїх колах наукових, фахових говорять про те, що росія така незбагненна, вона така загадкова, з твого досвіду, звідки це береться? Чому є таке переконання — ну невже не видно, що культура в росії не виконує свою гуманітарну функцію? Культура ж мусить штовхати нас, людей, до самопокращення, до гуманізму.

На фото Джейд МакГлінн

Пані Джейд: Я думаю, що проблема трішки більша, ніж просто про культуру. Це про те, що дуже мало людей на Заході розуміють, ну що таке росія взагалі.

Якщо є спеціалісти з росії, то вони, як правило, проводили багато часу там — на Петровці, в Москві, де дуже круто, де, в принципі, так само, як в інших країнах. І вони розмовляють з людьми, які мислять, більш-менш, як і вони самі, мають більш-менш схожі на їхні цінності.

Тобто ці росіяни дуже культурні, вони або люблять, або навіть беруть участь в театральних виставах тощо, вони хочуть демократії і люблять Україну. І коли такі люди починають говорити імперіалістичними наративами, наприклад, щодо українців — «культура не того рівня, що у росії» — то іноземці починають думати, що це нормальна думка і для них також. Це перший момент.

А другий момент — це просто дзеркальне мислення. У нас, наприклад, культура — це щось дуже окреме від політики. Та якщо ви почитаєте стратегію нацбезпеки росії від 2021 року, то зразу ж стає зрозуміло, що для них це не так. Наприклад, там є 10 сторінок про історичну пам’ять і в принципі дуже милітаризований погляд на культуру. В цьому документі 40 посилань на культуру і 18 на історичну пам’ять.

А в британській стратегії щодо нацбезпеки є два посилання на культуру:

• одне на культуру в HR — як створити позитивну культуру для всіх гендерів і так далі;
• інше на те, як користуватися англійською культурою, щоб продавати більше товарів за кордоном.

Це кардинально інше сприйняття культури. І воно в комбінації з тим, що в нас дуже неглибоке розуміння росії, а те розуміння, що є, дуже часто через не зовсім репрезентативні частини російського суспільства, створює цей безлад, чим зараз є в західному суспільстві розуміння того, що таке росія.

Пані Марина: Отже, виходить так, що в розумінні мешканців західних країн культура в сприйнятті винесена за межі політики, культура — це щось завжди хороше. Тобто «прикольний, цікавий, великий роман „Преступлєніє і наказаніє“ — хороший безвідносно того, яка філософія насправді у ньому зашита».

Та якщо подивитися на персонажів флагманських творів російської літератури, вони архетипово або колоніальні (наприклад Лермонтов і його там твір про Кавказ, де герої зневажливо висловлюються про неросійські народи), або виправдовують абсолютне зло оцією загадковістю, «мятущєйся душой» — як в Достоєвського. І при тому це вважається хорошою літературою.

Я слухала низку думок фахових літературознавців про це. І от вони кажуть, що оскільки це література, це фікшн, неправда, вигадка, то часто читачі в інших країнах не міркують про ці твори, як про дзеркало російської культури. «Це просто роман, фантазія. Ну Раскольников когось там убив. Хтось захоплюється цим Раскольниковим — ну і нехай». Тобто нема сприйняття, що росіяни насправді так думають.

І тут мені цікава твоя думка, бо це українські науковці говорили, може, в тебе інша оптика. Чи є в парадигмі твого вивчення, твого досвіду, в цьому якась раціональність?

Пані Джейд: Важко оцінити. Російська література має якийсь статус, це ніби щось круте, що дуже розумні люди читають і на практиці майже ніхто насправді не читав «Преступлєніє і наказаніє» або «Війна і мир».

Про те, чи люди думають, що це фікшн і це не дзеркало російської культури, мені дуже важко сказати. Я вивчала російську культуру та літературу (також іспанську і сербську) і нам це викладали саме як дзеркало російської культури. Ми обговорювали політичні питання через цю призму і досить критично.

Я думаю, це було через те, що я навчалася в Оксфордському університеті, і хоча там теж є деякі моменти, яким я не дуже радію, я би казала, що курс російської літератури був більш-менш адекватним. Це було не «о, вау, ну яка ж класна ця російська література», а просто як призма, через яку ми могли розуміти, що там відбувалося, наприклад, до Жовтневої революції або трішки після Жовтневої революції або в 1850 році до Кримської війни і так далі.

Але я думаю, що це дуже-дуже нерепрезентативний приклад. Я не можу казати, що це релевантно для всіх навчальних закладів.

Якщо люди дійсно люблять там Достоєвського або Тургенєва, хай люблять, ніхто не хоче забрати в них їхні книги. Питання в іншому — в тому, що люди на Заході не розуміють, що є ціна. Що це не Україна канселить російську літературу, а росія сама робить Пушкіна, Достоєвського та інших співучасниками у війні.

Пам’ятник Пушкіну стоїть в Маріуполі на братській могилі, де лежать діти, цивільні. Але чомусь ніхто на Заході не говорить про це. Вони говорять про те, що «от в Харкові знесли пам’ятник Пушкіну».

І це мене дуже бісить, якщо чесно, бо […] пишеться і публікується багато статей щодо того, що в Україні кенселять Пушкіна, але немає жодного контексту: чому був памятник Пушкину в Харкові? він часто бував у Харкові?

російська держава, російська окупаційна влада на тимчасово окупованих територіях використовує такі речі як маркер, як яскравий символ геноциду. Щоб змусити людей або поїхати, або відмовитися від своєї української ідентичності. І без цього контексту в нас дуже неповноцінна розмова про це. […]

Пані Марина: Культура канселінгу, cancel culture, ніде крім деяких країн в Азії і деяких міст у США не вважається позитивним явищем. Французькі академії взагалі культуру канселінгу називають контамінацією науки та ідеології. 

Тому канселінг — це апріорі програшна стратегія, коли говорите з Заходом [про все російське]. Краще говорити про конкретну людину.

От наприклад, Естонська національна опера відмовилася недавно від співпраці з дуже відомим культурним діячем через те, що він гастролює в росії. Але Естонська національна опера не говорила «канселимо всіх російських культурних діячів». Вони заявили: «Конкретно цього ми не пустимо до нас». Це діє. Тобто, не бланкетний кенселінг — він налаштовує проти вас просто по факту застосування.

Більше про хибні уявлення західних суспільств про росіян, зокрема, що росіяни та українці один народ, що росіяни — стражденна нація, зомбована пропагандою і після смерті путіна суспільство та російські ліберали зразу встановлять там демократичний режим, дізнавайтеся з запису стріму Марини Стародубської та Джейд МакГлінн.

Запрошуємо переглянути цю та попередні трансляції на ютуб-каналі Vivat Publishing і замовити книгу Марини Стародубської «Як зрозуміти українців: кроскультурний погляд» в інтернет-книгарні Vivat.