22 книги про тоталітарні режими, які варто прочитати
Авторка: Яна Кубишкіна, копірайтерка в інтернет-книгарні Vivat
Влада й боротьба за неї супроводжують людство протягом усієї його історії. Ті, хто здобувають перемогу у цьому протистоянні, часто виявляють сильне бажання бути чи не одноосібним власником повного впливу на життя держави. Допоки цивілізація існуватиме й буде клаптик землі, за який можна воювати, загроза тиранії завжди нависатиме над нами.
Тож вивчати диктатури та життя звичайних людей при них — це важливо. Досліджувати тему можна зокрема і крізь книги про тоталітаризм. Редакція блогу Vivat підготувала добірку видань про те, як утворюються та діють диктатури у різних країнах з перспективи звичайних громадян. Книги про тоталітарні режими у цьому матеріалі представлені у повноті розмаїття жанрів і форм викладу, тож певні, ви зможете знайти читання на свій смак.
«Як українці зруйнували імперію зла», Олександр Зінченко
У нонфікшні «Як українці зруйнували імперію зла» історик і журналіст Олександр Зінченко запрошує читачів споглядати за доленосним 1991 роком, коли радянська держава нарешті впала, розколовшись на численні незалежні країни. Звертаючись до донедавна секретних архівних документів ЦРУ, КГБ, спогадів учасників і свідків здобуття української незалежності, письменник реставрує хронологію подій, що розгортались за лаштунками Серпневого путчу і спровокували руйнування імперії зла.
Колапс невідворотно наближався. У КГБ відчували, що насуваються фундаментальні зміни. Тим часом агентура США розглядала чотири можливі варіанти розпаду СРСР. Зінченко ставить питання: як так вийшло, що українці обрали найбільш радикальний з них? Книга створена за мотивами семисерійного документального серіалу «Колапс: як українці зруйнували імперію зла». Ідею реконструювати тодішні події Зінченко виношував понад п’ять років, а насправжки ж працював над темою з підліткового віку.
«Архіви КГБ. Невигадані історії», Едуард Андрющенко
У книзі «Архіви КГБ. Невигадані історії» український дослідник Едуард Андрющенко розповідає вісімнадцять сюжетів з людського буття у Радянському союзі. Їх письменник відшукав у розсекречених архівах КГБ, які приховують сповна складних і суперечливих людських драм. Ці історії потребують тільки одного — дослідників, що готові визбирувати їх і нести у широку публіку, без героїзації і спрощень. Едуард Андрющенко — саме один з таких.
У центрі сюжетів цієї книги — і добре відомі публічні постаті, як от американський письменник Джон Стейнбек та режисер Сергій Параджанов, і невідомі пересічні люди, чиї життя були зруйновані тоталітарною комуністичною системою. Лише одна розвага — наприклад, спіритичні сеанси з блюдцем і ворожіння з метою викликати духи Троцького, Лєніна — могла принести невинним бешкетувальникам по 10 і 25 років таборів. Часто і не вимагалось жодного проступку, щоб випадкову людину зламали під тягарем навішаних звинувачень. У цій безглуздості й банальності зла — вся суть радянського режиму.
«Мобілізована нація. Німецька війна 1939–1945», Ніколас Старґардт
Чому німці продовжували воювати у Другій світовій війні з великою жертовністю, коли насувалася катастрофічна поразка, держава палала у руїнах, а щодня гинули десятки тисяч людей? За що ці громадяни продовжували воювати та з яких причин погоджувались на співучасть у геноциді? Подібні питання неодмінно виникають у тих, хто міркує про те, як масштабне лихо Голокосту стало можливим через колективну істерію після Першої світової і прагнення помсти. Згода пересічних німців на злочини нацистської диктатури й каналізація суспільного невдоволення у сторону євреїв досі збурює суперечки у академічному й загальному культурному просторі.
Ґрунтовне й масштабне дослідження «Мобілізована нація. Німецька війна 1939–1945» історика Ніколаса Старґардта витворює контрастну панораму різноманітних голосів і поглядів пересічних німців під час Другої світової. Слідуючи хронології подій, науковець вибудовує багатошаровий текст з власними висновками, уривками з щоденників, листів, газет і оголошень. Охоплення всього періоду 1939 — 1945 років дозволяє читачам відстежувати зміни громадської думки німців у ставленні до диктатури, війни й різних рішень фюрера та плин їхнього перевиховання, потрібного для того, щоб приймати нову реальність.
Крізь масштабну джерельну базу Старґардт осмислює генеалогію тоталітарного мислення, умови та етапи встановлення Третього Рейху й мовчазну згоду цілої нації на репресії, знищення інакомислення, зневагу до прав людини та злочини проти людяності, яких цивілізація ще не бачила.
«Кравчині Аушвіцу», Люсі Адлінґтон
Нонфікшн «Кравчині Аушвіцу» від дослідниці історії одягу Люсі Адлінґтон — це приголомшлива й трагічна книга про долі жінок, переважно єврейок, які, переживши пекло й поневіряння концтабору, змогли продовжити боротись за свої долі завдяки власним навичкам шиття. Ці сталеві й талановиті панни стали дизайнерками одягу, закрійницями й швачками, що виготовляли бездоганний одяг у модному салоні Аушвіцу. Ті, хто здобув політичне домінування в країні на чистках, репресіях і депортаціях євреїв, втім, зовсім не гребували вбранням, вишитим руками представниць цього народу.
Нацисти сповна усвідомлювали силу вбрання — подеколи нищівну й часто визначальну — тож вміло послуговувались цим. Смугаста уніформа позбавляла в’язнів особистостей і гідності, а розкішні витвори рук групи єврейок Аушвіцу натомість ставали засобом заробітку німецької диктатури на трагедії. Книга Адлінґтон зосереджується на долях двадцяти п’яти швачок, що працювали шалено довгі зміни у підвальному приміщенні. Недостатньо ефективна робота у цих умовах означала одне — смерть у газовій камері.
«Таборові діти», Любов Загоровська
Якщо каральний апарат радянської системи визначив свою наступну жертву, коліщаток цього механізму вже було не спинити. І навіть зовсім юний вік того, хто мав потрапити під репресії, не ставав перепоною для диктатури. Книга «Таборові діти» прикарпатської журналістки Любові Загоровської — це велика картина минулого з історій тих, хто пізнав на собі безжальну силу тоталітарного режиму ще змалечку. Крізь тексти звучать пронизливі голоси людей, що опинилися в комуністичних таборах дітьми.
Впродовж пів року авторка мандрувала Україною і спілкувалася з людьми, яких у радянський час вивезли до Сибіру та Казахстану. Тригером для написання книги стала фраза з одного інтерв’ю: «Перший рік свого життя я провела в тюремній камері. Там і ходити вчилася». Згодом Любов Загоровська проінтерв’ювала сімдесят людей і склала пазл великого людського горя, у якому історії таборових дітей — такі різні й схожі водночас.
«Набої для розстрілу», Гелій Снєгірьов
Історія, розказана у цій книзі, й події, що послідували за її публікацією — і те, і те слугує болісним свідченням жорстокості тоталітарної утопії. У книзі «Набої для розстрілу» письменник і режисер Гелій Снєгірьов досліджує фальсифіковану справу Спілки Визволення України, наслідком якої став суд над 45 інтелектуалами у 1930 році. Мотив до розслідування Снєгірьов мав особистий, адже прагнув зрозуміти, яку роль відіграла у вироках його мама. Він володів інформацією про те, що матір свідчила проти учасників матері.
Крок за кроком Снєгірьов розслідує фальсифікацію справи й доводить: невинні були просто оббріхані й знищені. Сам автор книги жив у підрадянській Україні й передав нонфікшн для публікації за кордон у 1977 році. Невдовзі Гелія заарештували й після тортур він помер у таборовій лікарні.
«Невидима битва. Як дисиденти боролися за незалежність України», Роман Клочко
Це важлива й бентежна книга про те, як звичайні люди обрали боротися за свободу проти радянського режиму, культу особистості його лідерів та фанатиків диктатури. Дисиденти не мали зброї чи великої підтримки за кордоном. Їхнім списом були праведні переконання й готовність стояти за фундаментальні цінності до кінця.
У нонфікшні «Невидима битва. Як дисиденти боролися за незалежність України» перекладач і дослідник Роман Клочко пише про тих героїв, що походили зі звичайних родин, ходили у радянські школи, вчились в університетах, пронизаних вченням комуністичної ідеології, — і обрали принципи, світогляд, які суперечили диктатурі та її безжальним порядкам. Текст повниться уривків з листів, допитів, щоденників, спогадів і свідчень. Мозаїка артефактів дозволяє підібратися до дисидентів зовсім близько.
«Вшанування Каталонії», Джордж Орвелл
Книга «Вшанування Каталонії» британського письменника Джорджа Орвелла — це збірка есеїв, у якій читачі помандрують Іспанією епохи Громадянської війни. Орвелл служив на стороні ополчення лівої Робітничої партії марксистського об’єднання (ПОУМ), фіксуючи моторошне й подеколи огидне повсякдення протистояння. Пробувши в лавах війська три місяці, автор рушає до Барселони. Крізь призму журналіста й воїна, Орвелл досліджує, як на місто впливає панування диктатури іспанських комуністів. Революційний дух давно покинув вулиці Барселони, класовий поділ стрімко повертається, а бідні грубо зневажаються багатіями.
Орвелл гостро й небанально говорить про політичні інтриги, зосереджуючись на житті простих цивільних і воїнів. Близьке й безпосереднє знайомство з війною змусило письменника утвердитися у своїй громадянській позиції і виступити проти іспанських комуністів, фашизму. Під осуд митця потрапляє і сталінізм. Побачене сильно змінило митця.
Згодом Орвелл писав:
«Іспанська війна та інші події 1936–1937 років перехилили шальки терезів, і відтоді я чітко усвідомив, на чиїй я стороні. Кожен рядок серйозних текстів, які я написав після 1936, був написаний, прямо чи опосередковано, проти тоталітаризму та на користь демократичного соціалізму такого, як я його розумію. Мені здається безглуздям у такий час, як наш, думати, що можна уникнути висловлювання на такі теми. Кожен пише про них у тій чи іншій формі. Питання лише в тому, на чиєму боці ви стоїте і якого підходу дотримуєтесь».
«Піяння півнів, плач псів», Войцех Тохман
Репортажна книга «Піяння півнів, плач псів» польського журналіста Войцеха Тохмана говорить про наслідки диктатури червоних кхмерів і вчиненого ними геноциду у Камбоджі. У центрі тексту — мандрівка Тохмана з психіатринею, що доставляє медикаментозне лікування у найвіддаленіші куточки країни. Трагедія завдала незворотної шкоди всіляким, зокрема й психологічним, аспектам благополуччя жителів Камбоджі. Через велику стигму навколо психічних розладів і відсутність доступу до кваліфікованої допомоги, сімейства саджають хворих членів родини на ціпок, якщо ті завдають шкоди іншим.
Хоча у мандрівці Тохман бачить пацієнтів з позитивною динамікою, та переважно на черговому подвір’ї з ціпком на дует репортажиста й психіатрині чекають сумні новини. Успіхи у медикаментозному лікуванні нівелюються упередженнями родини, ізольованістю пацієнтів, неготовністю сім’ї відпускати близьких з ціпка через страх та відсутністю доступу до психотерапії. І майже за кожною людиною з ментальним розладом у Камбоджі стоїть історія, пов’язана з геноцидом, диктатурою чи їхніми наслідками.
Нещодавно світ побачила в українському перекладі нова книга Тохмана — «Дельфіни і Вельзевул». Цей репортаж — про Україну, війну й тварин, що рятуються великими зусиллями усіх небайдужих душ.
«У таборах високих технологій. Як живуть меншини у Китаї?», Даррен Байлер
У нонфікшні «У таборах високих технологій. Як живуть меншини у Китаї?» антрополог і професор Університету Саймона Фрейзера Даррен Байлер розповідає про те, як послуговуючись всіма технологічними досягненнями, комуністична держава створила найбільшу систему спостереження у світі. Вочевидь, така пильність у нагляді за громадянами — це не турбота про безпеку, а інструмент безжального терору та соціальної інженерії. Одна з мішеней диктатора — етнічні меншини на кшталт уйгурів, що масово караються й піддаються тортурам просто за свою національність і релігійну приналежність.
Права цієї громади повсякчас порушуються. Родини розлучають, людей ув’язнюють без суду, а провінцію уйгурів перетворили на знесилені землі, заповнені концтаборами. Даррен Байлер також пропонує увазі читачів інтерв’ю з десятками громадян, кому вдалося втекти з місць ув’язнень і з Китаю теж. Фіксуючи особисті історії, професор вибудовує масштабну панораму того, як диктатура цілеспрямовано ізолює представників меншин, контролює і знищує пересічних людей.
«Школа для варварів», Еріка Манн
У розповіді під назвою «Школа для варварів» німецька акторка й письменниця Еріка Манн витворює наратив про те, на що перетворилась система освіти за нацистської диктатури. Третій Рейх прагнув виховати ціле майбутнє покоління вірних підданих режиму. Мобілізація суспільства сягала в усі сфери життя. Крізь фізичні й інтелектуальні активності тиранія поглинала весь час малечі та встановлювала повний контроль думок над малими німцями. Так повсякдення дітлахів стало повністю належати Третьому Рейху. Усіма можливими способами школярам прищеплювали нацистські цінності, що впливало на всі аспекти життя пересічних німецьких громадян.
Один з менш очевидних наслідків такої освіти — це повне руйнування інституту родини й втрата його цінності. Батьки боялись бути щирими з дітьми, адже слухняний школяр у системі, де нацизм панував над усім, мав би донести до відома адміністрації закладу непевні висловлювання тата чи мами. Крім того, різноманітні активності для дітей, впроваджені диктатурою, забирали стільки часу й сил, що буквально не залишали простору для спільного дозвілля сім’ї.
«Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття», Тімоті Снайдер
«Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття» від американського історика Тімоті Снайдера — це невелика й дуже важлива книга про те, як не пропустити ті моменти, які знаменують падіння держави, перехід до диктатури. Аналізуючи минуле різних країн, дослідник знаходить спільні риси у встановленні тоталітарних режимів. Він звертає увагу на мову офіційної ідеології майбутньої диктатури, виховання дводумства, знеособлення, поширення стеження й цензури.
Снайдер не лише знайомить з фактами, а й пропонує практичні поради щодо того, як розпізнавати тиранію і боротися з нею.
Цей нонфікшн у жанрі політичної публіцистики містить дуже важливі усвідомлення. Диктатура — це не привид минулого, а химера сучасності й можливий образ майбутнього, що загрозливо відвойовує свої позиції навіть у тих країнах, що мають імідж нібито зразково демократичних. Снайдер наголошує: не слід відводити погляд від порушень прав людини й сподіватися на вирішення проблем само собою. Політична апатія веде до встановлення тоталітарних режимів — і такій позиції немає виправдання. Адже тирани не починають репресії і політичні чистки з перших днів здобуття посади. Вони випробовують межі громадянського суспільства, змінюючи мораль і руйнуючи ті порядки, що раніше неможливо було й поставити під сумнів. Так встановлюється співпраця між майбутнім тираном і ворогом, з якої вирватись зовсім непросто.
«Серед словаків. Коротка історія байдужості — від Дубчека до Фіцо, або як я став патріотом», Мартін Мілан Шімечка
Автор книги «Серед словаків. Коротка історія байдужості — від Дубчека до Фіцо, або як я став патріотом» — син відомого чеського дисидента Мартін Мілан Шімечка, який вибудовує зрозумілу й змістовну оповідь про розпад Чехословаччини й ті події, що розгортались на цих територіях після встановлення соціалістичних режимів. Охоплюючи багатошаровий політичний контекст, Шімечка все ж зосереджується на Словаччині. Збірка лаконічних есеїв розкриває ключові питання суспільно-політичного життя незалежної Словаччини та її сучасної ідентичності, у якій важливе місце посідає боротьба з тоталітарною спадщиною.
Досліджуючи сумну історію свого народу, Шімечка сварить словаків за соціальний конформізм, всюдисущу байдужість, що, на думку автора, властива соціуму держави. І за Другої світової війни, і за соціалістичного режиму, і навіть дотепер: письменник викриває ігнорування проблем, яке зрештою веде до прірви.
«Болото солодше за мед», Малґожата Реймер
У книзі репортажів «Болото солодше за мед» польська письменниця Малґожата Реймер проливає світло на минуле буття комуністичної Албанії, що була справжньою в’язницею для свого народу. Диктатор Енвер Ходжа правив країною понад сорок років. Його влада трималась на терорі, таємній поліції та пропаганді. Каральні органи та їхні всюдисущі інформатори створили атмосферу страху й очікування лиха, що свідки режиму відчувають і дотепер. Репортажистка провадить розмови з тими, хто застав, яким безжальним і смертоносним був комунізм в Албанії.
Один зі співрозмовників Реймер, прибувши до кафе, де має відбуватись інтерв’ю, озирається навколо. Радість, що навколо немає нікого, зміняється на підозри: де ж на своєму одязі письменниця могла заховати прослушку? Хоча режим пав, та його пазурі досі міцно впиваються у Албанію. Привиди минулого визначають майбутнє — і зміни на горизонті не видніються. Адже у політичному середовищі не бажають говорити про диктатуру й дістають цю тему із запилюжених архівів лише напередодні виборів.
«Втеча з табору 14», Блейн Гарден
Книга «Втеча з табору 14» від американського письменника Блейна Гардена є офіційною біографією Шін Тон-Хьока — одного з небагатьох громадян Північної Кореї, якому вдалося втекти із сучасних концентраційних таборів для ворогів народу цієї невимовно жорстокої країни. Шін народився від шлюбу двох в’язнів, яким дозволялося провести кілька ночей разом на рік в якості винагороди за тяжку працю та доноси на інших. Відтак, зростаючи, головний герой майже не знав батька, а матір сприймав за конкурентку у боротьбі за їжу.
Відчуття родинного тепла чи бодай якогось справжнього людського зв’язку у сімействах, що постали в атмосфері підозри табору, було майже неможливим. Коли Шін став свідком страти матері та брата, парубок відчув лиш одне — полегшення, адже це означало, що його боротьба за виживання ще не закінчена. Крізь історію Тон-Хьока Гарден пронизливо досліджує, як тоталітарний устрій визначає кожен аспект життя громадян у Північній Кореї, досягає бентежних успіхів у місії «знищити здатність до вільного мислення» та тримає сотні тисяч в’язнів у справжніх концентраційних таборах.
«Кухня терору, або як збудувати імперію ножем, ополоником і виделкою», Вітольд Шабловський
У своїй критичній есеїстиці «Кухня терору, або як збудувати імперію ножем, ополоником і виделкою» відомий польський репортер Вітольд Шабловський досліджує зв’язок між їжею і владою, переконуючи читачів, що диктатура впливає навіть на те, які страви опиняться на вашій тарілці згодом. Письменник веде інтелектуальною історією змін кулінарних порядків спершу імперської, а згодом радянської росії та інших країн, нею окупованих. Його оповідь лине крізь історії простих людей. Шабловський змінює звичайну перспективу подій на минуле, спонукаючи поглянути, як не лише мистецтво на службі держави перебувало, а й навіть кулінарія.
Розділи у книзі подаються «тарілками» та супроводжуються історіями пересічних постатей, дотичних до страв диктаторів або ж тих кухарів, що своєю вигадливістю рятували людей у складні часи війн і голоду. Хоча книга має схвальні відгуки від читачів і критиків, та може бути дещо тригерною для українських читачів через російський сетинґ і деякі вихваляння простих росіян. Втім, позиція Вітольда Шабловського щодо держави-агресора чітка. За це можна не переживати.
«Ловець повітряних зміїв», Халед Госсейні
Гассан і Амір зростали разом у заможному районі Кабулу — столиці Афганістану. Амір — син шанованого бізнесмена й благодійника, а Гассан — дитя слуги батька Аміра. Хлопчики втратили мам і зблизилися, будучи нерозлучними до зими 1975 року. Після однієї події дружба героїв руйнується назавжди. Через кілька років, коли Афганістан опиняється під радянською окупацією, Амір та його батько тікають з Кабула й зрештою починають нове життя у Штатах. Колишній хлопчак облаштовується як найкраще, та досі не може покинути думок про Гассана і його тата. Одного разу Аміру телефонує з Пакистану найдавніший друг, який помирає.
Рушаючи до нього, Амір дізнається руйнівну правду, яка похитує основи його життя. У своїй визначній художній прозі «Ловець повітряних зміїв» афгано-американський письменник Халед Госсейні розповідає пронизливу історію дружби, дитинства, виправлення помилок і життя у вирі насильства фундаменталізму. Переконливо вимальовуючи державу до війн і революцій, митець занурює читачів у морок окупації і буття у похмурих барвах вторгнення.
«Червоний імператор. Сі Цзіньпін і його новий Китай», Майкл Шерідан
У книзі «Червоний імператор. Сі Цзіньпін і його новий Китай» досвідчений кореспондент Майкл Шерідан прямо зазначає, що його нонфікшн присвячений саме диктатору, котрий керує Китаєм зараз. Втім, праця, витворена на межі наукового й журналістського підходу, висвітлює і те, яким стало життя народу за правління Сі Цзіньпіна. Жанром біографії письменник послуговується, щоб дослідити панораму сучасної історії Китаю й минулого теж.
Сам Сі Цзіньпін зростав за панування диктатури й культу особистості Мао Цзедуна, чия ідеологія під назвою маоїзм стала засадничою для подальших трансформацій режиму. Минули роки — і зневажений, підданий репресіям колись Сі став комуністичним тираном, що перетворив керівництво державою на ієрархічне, одноосібне правління, що підкорюється лиш волі некнижкового, похмуро справжнього Великого Брата Сі Цзіньпіна й крокує до повного контролю над реальністю і психологією мас.
Саме тому розуміти й досліджувати цю особистість у контексту теперішнього Китаю є важливим. Визбируючи інформацію з анонімних джерел і читаючи крізь рядки офіційних заяв уряду, Майкл Шерідан запрошує до міркувань про те, наскільки комуністична тиранія вибудувала масштабну регуляцію публічного та приватного життя, де один з найважливіших інструментів цифрового тоталітаризму — це соціальний рейтинг і цілодобове стеження.
Текст нонфікшну створений у аналітичному тоні, позбавлений емоційності й репортажності у висвітленні того, на що перетворився Китай за Сі Цзіньпіна.
«Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії», Радомир Мокрик
У нонфікшні «Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії» історик, дослідник Радомир Мокрик говорить про те, як в руках комуністичної диктатури культура ставала смертоносною зброєю переформатування історії й поширення наративу брехні, а в руках сміливих людей — інструментом опору, коли інші методи вже не працювали. Переважно робота зосереджується на шістдесятниках і дисидентах — поколінні, яке з усією відважністю дивилося у вічі радянській тоталітарній системі й стояло за свої переконання до останнього.
Провівши чимало інтерв’ю з цими сталевими, а, водночас, простими людьми, автор створює пронизливий і багатошаровий текст, рядки якого линуть з перспективи свідків і творців доленосних подій. Теоретичні тези цього політичного й соціально-філософського аналізу Мокрик підкріплює уривками зі спогадів і відвертих розмов. Нонфікшн також знайомить з тими проблемами культурної колонізації та фабрикації фактів, що тривали значно довше, ніж існування радянської імперії. Розділ за розділом постає унікальна книга про упокорення й боротьбу з ним, яка лунає людськими голосами сміливців з народу.
«Гітлер, Сталін, мама й тато. Як ми родиною дивом вижили», Даніель Фінкельштейн
Мемуари «Гітлер, Сталін, мама й тато. Як ми родиною дивом вижили» від британського письменника й політолога Даніеля Фінкельштейна — це переконливе свідчення того, скільки страждань може випасти на долю одного сімейства в епоху тираній і війн. Книга є історією двох гілок родини Фінкельштейнів: німецько-голландської, переслідуваної нацистами, та польської, переслідуваної Сталіним.
І матір, і батько автора спогадів із самого малечку постраждали від зловісного божевілля, витвореного такими різними й такими однаковими диктаторами водночас. Його родина не була злочинцями, чиї вчинки містили б підстави для переслідування та вбивств. Сімейство Фінкельштейна — справжні порядні інтелектуали, що могли б докластися до благополуччя своїх країн. Втім, тиранії спотворили все, перетворивши XX століття на пекло, адже створення образу ворога — всюдисущого й безжального — вимагало великої долі вигадки й жорстокості.
«Як протистояти диктатору. Битва за наше майбутнє», Марія Ресса
У книзі «Як протистояти диктатору. Битва за наше майбутнє» журналістка й лауреатка Нобелівської премії миру Марія Ресса пропонує читачам перспективу зсередини, що це означає бути представницею дисидентського руху, переживати публічне шельмування і боротися з авторитаризмом у сучасності. Поєднуючи політичну історію Філіппін і особисті спогади, письменниця повсякчас наголошує: жодне суспільство не є захищеним від тиранії. Свобода від упокорення здобувається відповідальністю й уважним наглядом за урядом і всіма його діями, протестами й висловленням незгоди з тоталітарним догматизмом навіть тоді, коли є загроза особистій волі й життю.
Оскільки цей нонфікшн вкорінений у сучасний контекст, то авторка досліджує, як соціальні мережі стають сприятливим місцем для укріплення витоків тоталітаризму й розпалювання небезпечних тенденцій, що надто за своїми ознаками нагадують ідеологію під назвою фашизм. Саме завдяки масштабній інформаційній кампанії у 2016 році до влади у Філіппінах зміг прийти президент Родріго Дутерте, що почав ламати звичну форму правління інструментами системного примусу. Марія Ресса боролась супроти такого панування — і цілий авторитарний режим Дутерте зробив її мішенню.
«По мене прийдуть уночі», Тахір Хамут Ізґіл
Автор книги «По мене прийдуть уночі» Тахір Хамут Ізґіл втік із Сіньцзяну разом з родиною у 2017 році. Один із найвидатніших сучасних уйгурських поетів, він був вимушений тікати з рідного дому, щоб вижити. Митець був свідком того, як протягом останніх двадцяти років шлях тиранії Китаю розгортався у великому наступі на уйгурів і їхні права.
Спершу китайський уряд ліквідував систему освіти уйгурською мовою. Згодом розпочав депортації представників народу. Невдовзі тиранія взялась викорінювати все, пов’язане з уйгурами. Під заборону потрапили книги, суспільні зібрання та інші речі. Дискримінація уйгурів стала новою нормою, а погроми й лінчування — абсолютно звичними. Знищення опору, переслідування, ізоляція, концентраційні табори, дегуманізація та ксенофобія — все це стало моторошною реальністю народу на окраїні Китаю. Зрештою шанс на свободу волі для уйгурів один — втеча. Якщо вдасться втілити її в реальність.
Читання про ознаки тоталітарних режимів та державний терор — складне, а, втім, безмежно важливе. Воно нагадує, що майбутнє держави залежить тільки від нас — і жодна всемогутня сила не прийде рятувати від загрози тиранії. Навіть обіцянки безпеки та порядку можуть обернутися мороком для країни. Сподіваємось, ви поповнили список майбутнього читання однією з книжок добірки.
