Добірка книг про боротьбу за незалежність України — історія та сучасність

Авторка: Яна Кубишкіна, копірайтерка в інтернет-книгарні Vivat

Боротьба нашої нації за свободу й суверенітет досі триває. Література фіксує та осмислює цей складний досвід, що охоплює століття української історії. Відтак редакція блогу Vivat зібрала в цьому матеріалі присвячені нашій боротьбі книги до Дня Незалежності України.

У цих текстах закарбовано тяглість традиції боротьби за свободу, розповідається про шлях України до здобуття незалежності, розкрито особистості важливих історичних персоналій, які здобували волю для нашого народу. Тож це не тільки література до Дня Незалежності України, а важливі книжки, які варто читати будь-коли, якщо шукаєте, де почерпнути сили, хочете надихнутися свідченнями любові українців до своєї країни.

«Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності», Сергій Плохій

У нонфікшні «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» професор і член Українського ПЕН Сергій Плохій запрошує у мандрівку минулим нашої держави, що трансформувалась і встановлювалась роками. Дослідження письменника реконструює тяглість української боротьби за державність й прагнення до самоідентифікації, вкладаючи важливі меседжі у книгу, що здобула певну популярність у іноземної публіки, адже спершу була видана англійською. Сергій Плохій створює універсальний наратив, який передає закордонним читачам важливі ідеї, а українській аудиторії дозволяє сповна пізнати себе, власне далеке минуле й новітні революції в історії нації.

Професор переконливо демонструє, що українські землі завжди були територією боротьби за владу поміж племенами, народами й імперіями. Сучасне повномасштабне вторгнення російського агресора у нашу державу Плохій міцно вплітає у контекст історії та сторінка за сторінкою доводить: опір України не є випадковістю, а частиною масштабного і тривалого протистояння, що триває сторіччями. Крім того, дослідник осмислює спільний простір культури, політики України та Європи, що має тривалу історію.

«Таємні місії ОУН. Міжнародна діяльність у часи Холодної війни», Григорій Рій

Діяльність Організації українських націоналістів не завершилась з Другою світовою війною і репресіями збройного опору. У нонфікшні «Таємні місії ОУН. Міжнародна діяльність у часи Холодної війни» історик і доктор філософії Григорій Рій захопливо знайомить з важливою частиною справи ОУН — великими зусиллями, докладеними до здобуття прихильності міжнародної спільноти. В організації усвідомлювали: з червоною державою не впоратися самотужки, тож слід шукати підтримки за кордоном. У цій місії було повно перепон і невдач.

Наприклад, американські спецслужби занадто різко ставились до українських націоналістів, відкидаючи їх як «праворадикальну течію». Кур’єрські місії та завербовані агенти перехоплювались радянськими працівниками органів. Міжнародну місію учасники організації мали поєднувати із заробітками й утримуванням сімейств, адже боротьба за незалежність була неприбутковою і вимагала багато фінансів. Процес налагодження комунікації з іншими державами супроводжувався внутрішніми чварами, розколами й суперечками. Попри все це ОУН розбудовували власну мережу, що сягнула країн Західної Європи, Північної та Південної Америки, Австралії.

Попри свою глибину, нонфікшн написаний зрозуміло й просто, а кожен розділ має потенціал стати окремим масштабним дослідженням.

«Генерал Кук. Біографія покоління УПА», «УПА. Історія нескорених» та «Україна. Історія з грифом „Секретно“», Володимир В’ятрович

Дослідження історика, громадського й політичного діяча Володимира В’ятровича є мастрідами для тих, хто прагне пізнавати минуле боротьби української нації за незалежність проти радянського терору й імперських загарбників. У текстах письменника поєднуються маловідомі факти й захоплива побудова наративу, що здивують і знавців теми, і новачків у ній.

«Генерал Кук. Біографія покоління УПА» — масштабна біографія однієї з найбільш загадкових і відомих фігур боротьби за незалежність Василя Кука. З перспективи життя генерала Володимир В’ятрович знайомить з багатьма хлопцями й дівчатами, що віддали свої юні й зрілі роки місії опору радянській державі. Спираючись на велику джерельну базу, дослідник розповідає складну історію останнього головнокомандувача УПА. Історія Кука розкривається не лише крізь давно доступні факти, а й віднайдені в архіві СБУ та раніше невикористовувані документи КҐБ. Видання містить вдосталь фотографій і післямову української письменниці Марії Матіос.

«УПА. Історія нескорених» — ця книга, крім текстів Володимира В’ятровича, містить лаконічні розвідки від Руслана Забілого, Ігоря Дерев’яного та Петра Содоля. Антологія є ініціативою Центра досліджень визвольного руху. Робота над виданням тривала чотири роки. Зібрано тексти різного штибу: одні знайомлять із загальним контекстом УПА, а інші — детально характеризують окремі риси утворення. Видання містить повно світлин, раніше ніколи не опублікованих.

«Україна. Історія з грифом „Секретно“» — нонфікшн, що заповнює «білі плями» минулого української нації, звертаючись до колись засекречених архівних матеріалів про злочини радянської системи й боротьбу за свободу. Текст книги складається з 66 статей, які ведуть стежками періоду з 1918 до 1991 рік. У цих пронизливих, болісних і звитяжних історіях лунають голоси тих, хто постраждав від каральної машини КҐБ.

«Жінки Свободи», Марина «Мамайка» Мірзаєва

У нонфікшні «Жінки Свободи» історикиня, дослідниця українського визвольного руху та військослужбовиця 3-ї окремої штурмової бригади Марина «Мамайка» Мірзаєва розповідає історії жінок, що боролись за незалежність держави у різних своїх ролях та іпостасях. Письменниця переплітає історії різних епох із сучасністю. Біографії відважних і жертовних панн межують зі сторінками фронтових записів Марини Мірзаєвої.

Книга є результатом тривалої роботи. Повномасштабне вторгнення змінило перспективу майбутнього нонфікшну — і в наративі переплелися виклики сучасної війни за свободу й спротив минулих поколінь. Крізь біографії таких різних жінок і власний досвід дослідниця доводить: боротьба за свободу є тяглою традицією. На противагу російській пропаганді та меншовартісним побрехенькам нонфікшн переконує у тому, що незалежність — справа принципу для нашої нації.

З книжки ви ближче пізнаєте багатьох сміливих жінок: поетку Олену Телігу, зв’язкову Шухевича Дарію Гусяк, ад’ютантку цього ж політичного діяча Галину Дидик, мистецтвознавицю й членкиню ОУН Віру Свєнціцьку, одну з найвпливовіших героїнь Закерзоння Ірини Тимочко… І це лиш початок списку героїнь великого дослідження.

У вступі Марина Мірзаєва пише: «Обраний ними шлях не обіцяв нічого, крім „крові, поту і сліз“. Це був усвідомлений вибір. Кожна з них могла вибрати іншу дійсність, перебути війну, вижити, підкоритися системі. Але ні. Кожна з них, за традиційними визначеннями, могла реалізувати себе як дружина чи мати. Але ні. Кожна з них зносила тягар підпілля, бо усвідомлювала, для чого це робить. (…) Ці жінки не боялися дивитися в очі смерті. Були ті, хто мовчав під час тортур радянських, німецьких і польських слідчих. Були ті, хто, потрапивши пораненими в полон, вбивав себе, щоб не виказати зайвого. (…) Ті, хто кидав дітей, сім’ї, „зраджуючи традиційній“ ролі в тодішньому суспільстві, — і, що важливо, підпілля приймало цю жертву українського жіноцтва».

«Воля України або смерть!», Юрій Митрофаненко

У розвідці «Воля України або смерть!» історик Юрій Митрофаненко розповідає, як сформувалась організація боротьби за незалежність держави, що послужила згодом взірцем для наступних поколінь. Повстанці Холодного Яру були надихаючим прикладом того, як невелика кількість вмотивованих бійців могла давати відсіч ворогу, що переважав у чисельності в рази. Нонфікшн витворює багатошаровий наратив, тож буде цікавим і для знавців теми, і для новачків. Скажімо, Юрій Митрофаненко надає базову інформацію про Холодний Яр, а водночас сповнює текст маловідомими відомостями про діячів руху й описами побуту бійців.

Поціновувачі скрупульозності й ретельності будуть потішені підходом Юрія Митрофаненка. Він надзвичайно уважно ставиться до дат, місць і свідчень, шукаючи серед розмаїття інформації шлях до істини. Відтак дослідження має серйозну джерельну базу.

У передмові з перших рядків дослідник зачаровує історією Холодного Яру: «Холодний Яр — один з найцікавіших феноменів Украї­ни, що сформувався в дивовижній синергії природи, пам’яті, героїки та духу. Творцями ставали дощі й потоки талих снігових вод, що прорізали в піддатливій землі глибочезні яри — темні, а тому й холодні. Холодний Яр творили давні народи, що обживали його простір, зводили величні вали й рови довкола своїх городищ. Його деміургами ставали численні шукачі кращого життя — козаки, гайдамаки та всі ті, хто передавав розповіді про них від батьків до дітей».

«Холодний Яр», Юрій Горліс-Горський

У своєму документальному романі «Холодний Яр» старшина Армії УНР Юрій Горліс-Горський описує збройну боротьбу за українську державу, що велася силами повстанців проти більшовиків і денікінців. Крок за кроком реставруючи у тексті деталі побуту й опору, автор веде читачів стежками Черкащини, де відважні хлопці й дівчата стояли за свободу. Доля цієї сміливої молоді, на жаль, видається очевидною, адже радянська окупація відбулася і в цьому краю. Всупереч усьому подвиг повстанського руху Холодного Яру як частина української революціі не загубився у літах і дотепер надихає йти у бій. Мати шанс читати книгу від учасника подій — це неабияка удача.

Юрій Горліс-Горський пронизливо фіксує, якою безнадійною і нерівною була тоді боротьба звичайних українських вояків. Сповна усвідомлюючи власне становище, армія Холодного Яру до останнього чинила опір, адже просто не могла більше терпіти панування російського лицемірства — імперії, збудованої на ресурсах і талантах колонізованих.

Роман і дотепер змушує читачів гадати, скільки ж у його подіях вигадки, а скільки — суворої і бентежної правди. У інтерв’ю для «Радіо Свобода» очільник Історичного клубу «Холодний яр» Роман Коваль твердо говорить про те, що текст є сповна документальним, а жанр «роман» отримав від галицьких редакторів, які вперше публікували рукопис у 1930-х роках. Дослідник додає: у історії є розділи, написані зі слів інших учасників подій, наприклад, отамана Лютого-Лютенка. Та це не підстава для сумнівів у правдивості сюжету.

Самого Коваля турбували деякі трагічні епізоди роману, тож він наполегливо розпитував дружину Горліса-Горського Галину Гришко про один з них (який? розповідати не будемо, читайте й дізнайтеся). Після мовчання у листуванні жінка підтвердила правдивість події, якою цікавився Коваль. Гришко відповіла: «Правда життя була така страшна, правда боротьби, що домислювати щось, додавати епітети не було ніякого сенсу».

«Чорний ворон. Залишенець», Василь Шкляр

Роман «Чорний ворон. Залишенець» письменника і громадського діяча Василя Шкляра про Холодний Яр вже, безперечно, є художнім. Втім, згідно з інтерв’ю Романа Коваля, на яке ми посилались раніше, письменник неабияк турбувався питанням того, щоб роман відповідав духові часу й не містив речей, які ще банально не існували в ту епоху. Сам Коваль пильнував за цими моментами, трохи хапаючись за голову, коли у тексті про події 1922 року дитині давали соску. Експертиза дослідника у поєднанні з талантом митця дала постати на світ «Залишенцю».

Головний герой історії — один з останніх отаманів Холодного Яру Чорний Ворон, що після смерті батька Якова доєднався до лав війська. Його кохана Тіна також віддано служить справі української держави, лікуючи поранених і передаючи послання. Книга пронизана духом подій і миттю занурює читачів у самісінький вир опору простих людей, на яких навряд очікує щасливий фінал.

Роман Шкляра виконує складне завдання. Текст має велику історичну, культурну цінність, захоплює читачів і водночас володіє званням бестселера. У 2017 році наклад книги вже перевищував 300 тисяч примірників. Крім того, історія була екранізована: прем’єра фільму, у якому роль Чорного Ворона зіграв Тарас Цимбалюк, відбулась 5 грудня 2019 року. Від публіки стрічка здобула схвальні відгуки. Хоча не всі сюжетні пропозиції Шкляра вносились у сценарій через брак фінансів, митець однаково залишився задоволеним співпрацею з режисером і кінцевим результатом.

Книга була відзначена преміями, зокрема Шевченківською у 2011 році. Оскільки література незалежної України, як і завжди, міцно перепліталась з політичним буттям держави, то Шкляр відмовився від нагороди. Чому? На той час міністром культури був Дмитро Табачник, відомий антиукраїнськими поглядами. Відтак письменник публічно попросив вручити йому нагороду, коли при владі Табачника не буде. Згодом роман зник з наказу про премію. Натомість письменник здобув її народний аналог, ініційований і створений Юрієм Андруховичем.

«Сіячі. Українські інтелектуали, які пробудили ідею незалежності», Ігор Гирич

У збірці біографій «Сіячі. Українські інтелектуали, які пробудили ідею незалежності» дослідник Ігор Гирич уславлює відважність тих, хто стояв біля витоків української державності, хто наважився висловити й передати роздуми, котрі й змусили повірити у її необхідність, а також можливість.

Історик виступає проти уявлення про те, що рух за незалежність тримався лише на діяльності кількох постатей. Значущих для становлення ідеї про державність інтелектуалів було значно більше, от тільки їхні досягнення загубились у літах. Біографії, представлені у книзі, наснажені сенсами. Гирич уникає простого переказу хронології життя Грушевського, Липинського, Чикаленка, Антоновича та інших. У центрі його аналізу — формування поглядів діячів, обстоювання ними певного набору цінностей і суперечності, що виникали у баченні українського руху серед його діячів.

Доводячи цінність філософії кожного діяча, представленого у книжці, Ігор Гирич спонукає шанувати внесок героїв збірки, а водночас не перетворювати на ідола жодного з них. Письменник наголошує: не варто обирати «улюбленця» й вважати правильними лиш погляди одного. У суперечках, помилках і різних перспективах погляду на одне — велика цінність для становлення української ідентичності.

Більше про нонфікшн можна довідатися з запису презентації книги. Крім того, радимо звернути увагу на інше дослідження Ігоря Гирича — «Саксаганського, Володимирська, Хрещатик… Де мешкали українські інтелектуали Києва початку ХХ століття». Спираючись на широку джерельну базу, історик реставрує складний шлях того, як діячі нації крок за кроком виборювали столицю держави з пазурів імперського культурного й політичного впливу.

«Мазепа. Тисячоликий герой української історії», Віктор Горобець

У розвідці «Мазепа. Тисячоликий герой української історії» дослідник Віктор Горобець осмислює суперечливу й надзвичайно важливу постать боротьби за незалежність. Історик робить спробу відшукати золоту середину у сприйнятті Івана Мазепи, звертаючись до спадщини апологетів і критиків діяльності політика. Не видаючи себе за першоджерело всіх суджень і міркувань, Горобець аналізує мотивацію за різними вчинками Мазепи. На сторінках нонфікшну історія Гетьманщини постає зрозумілою і захопливою для широкого загалу.

Головною ідеєю книги є поглянути на Мазепу поза наративом Полтавської битви та імперського меседжу про зраду гетьманом царя. Горобець підсвічує різні сторони історичної персоналії, наголошуючи, що Мазепа мав великий політичний досвід. Протягом цього звивистого шляху світогляд гетьмана набув рис справжнього козацько-шляхетського правителя. Нонфікшн переконує: саме за панування Мазепи держава у цій формі набула свого піку.

Головною силою Мазепи були не військові походи, а дипломатичність і м’яка сила, що дозволяла діячеві тримати владу й добробут держави в надзвичайно турбулентних умовах. Говорячи про різні епізоди, Горобець, звісно, не уникає і Полтавської битви, а також пропонує свою перспективу на ці події.

Для знайомства зі стилем викладу Віктора Горобця радимо переглянути випуск «10 запитань історику» на каналі «Історія без міфів».

«Мова про мову», Євгенія Завалій

У нонфікшні «Мова про мову» письменниця Євгенія Завалій просто й зрозуміло веде стежками історії нашої мови, що пройшла карколомний шлях у боротьбі за власне право існувати й квітнути. Текст дослідниці супроводжується ілюстраціями Анастасії Ковальської й різноманітними схемами для полегшення засвоєння інформації. Хоча книга належить до напряму «підлітковий нонфікшн», вона стане цікавою мандрівкою філологією, історією і культурою для публіки будь-якого віку.

Радимо також звернути увагу на інший нонфікшн авторства Євгенії Завалій, а саме «Політика для дітей». У цій книзі письменниця просто й зрозуміло пояснює, що таке політика, як вона з’явилась і як присутня у повсякденному житті. Навіть якщо відповіді на ці питання видаються очевидними, оновлювати знання про такі фундаментальні речі є важливим.

«Дисиденти: Чути правду», Вахтанг Кіпіані

У виданні «Дисиденти: Чути правду» історик і громадський діяч Вахтанг Кіпіані пропонує увазі публіки розмови з шістдесятниками й борцями за свободу у радянську добу. Ставлячи глибокі й вдумливі запитання, дослідник вивчає контекст і обставини, у яких формувались постаті руху опору. Їхнє середовище й цілі були досить різними, а погляди дисидентів знаходилися подеколи на різних сторонах політичного спектру. Не здогадуючись, ці люди крок за кроком закладали фундамент для розпаду СРСР та відновлення Незалежності 1991 року.

«Схід українського сонця. Історія Донеччини та Луганщини початку ХХІ століття», Катерина Зарембо

У книзі «Схід українського сонця. Історія Донеччини та Луганщини початку ХХІ століття» дослідниця Катерина Зарембо запрошує читачів до бентежного краю нашої держави, що відстоює своє право бути, протестує проти меж різних наративів і живе попри все, піднімаючись з попелу й згарищ війни. Текстом цього нонфікшну й глибокою інтелектуальною розвідкою Зарембо своєрідним чином провадить деколонізацію дискурсу Донбасу, підсвічуючи суть цього регіону поза радянськими й російськими міфами.

Відтак перед читачами постають Донеччина й Луганщина у незвичайному амплуа регіону, де українські степові села пливуть у морі шахтарських поселень, мова живе попри репресії, а мешканці краю з настороженістю поглядають у бік нового, адже пам’ятають про завданий їм біль. У центр власного наративу дослідниця виводить тих героїв, що плекали українські спільноти, незважаючи на випробування.

Ця коротка книга пронизливо й влучно промовляє про ті речі, які сформували менталітет жителів Луганщини, Донеччини й регіональну пам’ять. Ретельно досліджуючи історію, Зарембо визбирує, мов перлини, всі ті деталі про буття краю, що зазвичай опиняються поза увагою, адже не вміщаються у межі звичного, доволі зневажливого наративу.

У вступі до збірки есеїв Катерина Зарембо пише: «Донбас — російськомовний, проросійський, край шахтарів, олігархічних кланів та криміналу, безвольного пролетаріату, який за наказом голосує за місцевого царька, зрештою, безроздільна вотчина Партії регіонів — ось далеко не повний список стереотипних уявлень про регіон, які системно й цілком успішно надсаджували по всій Україні. За браком розвинених регіональних студій в Україні загалом, більшість приймала ці стереотипи за чисту монету. Поширення цих стереотипів виявилося настільки успішним, що в університетського професора з Донецька напівжартома-напівсерйозно могли спитати, чи мав він або його дружина кримінальне минуле — мовляв, адже „на Донбасі сидів кожен другий“».

Відтак це читання — спосіб побачити Схід по-справжньому і відкинути знайому перспективу.

«Деокупація. Історії опору українців», Богдан Логвиненко

У збірці репортажів «Деокупація. Історії опору українців» письменник Богдан Логвиненко обережно й вдумливо фіксує наслідки російської окупації для місцевого українського населення, мандруючи різними містами й селами. Нонфікшн містить свідчення тих, хто вцілів, пройшовши крізь цей травматичний і болісний досвід. У кожному абзаці — стільки страждання й втрат, що видається легшим варіантом не купляти цю книгу, не читати та не торкатися цього болю. Втім, ці численні людські трагедії потребують нашої уваги й сміливості не відвертатися, а дивитися вглиб темряви, відчаю та карбувати слова свідків у історичній пам’яті.

Зміст книги хронологічно відповідає плину деокупації. У історіях постають звичайні люди, чиї вчинки, втім, видаються справжнім супергеройством, неможливим без сталевої сміливості й мужності. Попри шалені ризики зазнати переслідувань, тортур чи загинути у окупації знаходяться громадяни, що чинять опір у нерівних умовах російсько-української війни.

Кожен репортаж містить пряму мову своїх героїв — співробітників поліції, українських військових, простих місцевих і партизанів. У книги є невеличкий трейлер про процес її створення, який можна переглянути на Youtube.

«Вільні голоси Криму. Історії кримських журналістів — бранців Кремля», Олеся Яремчук, Інна Березніцька, Анастасія Левкова

У збірці публіцистики «Вільні голоси Криму. Історії кримських журналістів — бранців Кремля» журналістки Олеся Яремчук, Інна Березніцька, Анастасія Левкова презентують читачам шістнадцять історій кримськотатарських журналістів-політвʼязнів, які відважно протистоять російському терору й жертвують власною свободою, обираючи не мовчати й не підкорятися злочинному режиму. У книзі оповідь поєднується з листами, записами із судів та іншими артефактами документалістики.

Ідея книжки зародилась в Українського ПЕН ще до початку повномасштабного російського вторгнення, однак з великою війною дещо відійшла на другий план. Втім, цього допускати не можна, адже ті, хто поплатився волею за свою боротьбу, потребують нашого захисту, підтримки й готовності говорити про них стільки, скільки необхідно.

У збірці постають дуже різні історії кримських журналістів. Хтось зі студентських років опанував цей фах, а хтось, маючи іншу професію, так прагнув боротися словом за свободу, що став громадським журналістом. Декого з героїв книжки звільнили з російського полону, однак більшість постатей збірки досі перебувають за ґратами. Рядки книги пронизані болем боротьби й перебування у в’язниці, де прагнуть розчавити й знищити сильну особистість з цінностями.

Попри все описане, збірка завершується на оптимістичній ноті — першим листом на свободі від Нарімана Джеляла. Політик пише: «Ця війна почалася в Криму, Кримом має й завершитися. Тільки Крим має стати іншим, наша країна має стати іншою. Як іншими стаємо ми — сильнішими, сміливішими, кращими. Ми повинні усвідомити: якщо ми вимагаємо справедливості до нас, то маємо бути справедливими одне до одного, до інших. Не поблажливими, не такими, що все пробачають, не байдужими чи, навпаки, прискіпливими, — а саме справедливими».

Сподіваємось, що у цій добірці знайшлося майбутнє читання для вас. Книги про незалежність України завжди можна відшукати в інтернет-книгарні Vivat.