Маніфест жіночої самостійності у творах Ольги Кобилянської
Ділимося конспектом розмови на події «Маніфест жіночої самостійності у творах Ольги Кобилянської» — обговорення життя, стосунків та творчості Кобилянської, зокрема текстів «За ситуаціями», «Ідеї», «Природа», зі Світланою Кирилюк та Оксаною Качурою.
Світлана Кирилюк, українська письменниця, авторка книги «Кобилянська від А до Я», та філологиня, репетиторка з української мови та літератури, блогерка Оксана Качура говорили про Ольгу Кобилянську 16 червня 2024 року в межах програми до відкриття книгарні Vivat у Чернівцях.
Надалі — пряма мова.
Оксана К.: Взагалі хотіла поговорити про те, що таке жіночне. І як взагалі це поняття почало формуватися в часи Ольги Кобилянської? І як воно трансформувалося?
Але перед тим я хотіла, напевно, зацитувати Ольгу Кобилянську: «Жінка — людина, так само як мужчина. І вимоги природи в неї такі самі як у ньому. Тому її через те треба в таких самих умовах, як його, виховувати до боротьби за існування. Озброївшись наукою, знанням законів, знанням різних галузей праці, зможе сама боротися за життєві засоби».
Що ж… Що для вас жіноча самостійність?
Світлана К.: Ну, очевидно, жіноча самостійність — це дуже широке поняття. Бо очевидно, ми сьогодні будемо насамперед про це говорити. Я хочу привітати всіх і подякувати за те, що ви прийшли сьогодні і що вас зацікавила така тема. Тому що у мене своя історія з цим поняттям жіночої самостійності.
Дуже-дуже давно мені запропонували писати дисертацію про феміністичні мотиви творчості Ольги Кобилянської, я відмовилася. Хоча це було дуже актуально, але ця тема мене здоганяє знову і знову. І знову і знову я стою перед питанням, що ж таке жіноча самостійність?
Очевидно, все дуже просто. Я думаю, що самостійність — це слово, яке зрівнює з такими поняттями, як самодостатність, самоосвіта, самоствердження. Це все для Ольги Кобилянської означало самостійність.
Тобто я думаю, що все, про що ми сьогодні будемо розмовляти, буде про жіночу самостійність і про те, як Ольга Кобилянська намагалася залишатися самостійною. Я не кажу «була» самостійною, а залишалася самостійною.
На фото Ольга Кобилянська
Оксана К.: Це важливо. Але я хотіла запитати про цю самостійність. Ольга Кобилянська має лише чотири класи освіти, по суті. Потім вона займалася самоосвітою і дуже прагнула до знань, але батьки не мали коштів. Вони мали кошти на те, щоб забезпечити освіту своїм синам, бо сини мали забезпечувати сім'ю. Жінка ж могла вийти заміж і все, чи не так? І тут цікава історія про Ольгу Кобилянську та доброту одного професора, який допоміг їй з доступом до своєї бібліотеки.
Ось я хотіла, щоб ви озвучили цю історію.
Світлана К.: Це дуже відома історія. Вона є у щоденнику Ольги Кобилянської. Це той момент, коли Кобилянська вже багато чого досягла, хоча мала лише 3-4 класи німецької школи і один місяць навчання української мови. Вона продовжувала навчатися самостійно, читаючи все, що читали її брати, які навчалися в гімназіях, а потім в університеті.
Вона почула від брата, що один професор має велику бібліотеку, але потребує допомоги з домашнім господарством. Кобилянська одразу ж написала йому листа. Проте, як і її героїні, вона листа не відправила, бо побоювалась зашкодити брату.
Ця історія справді відома. Кобилянська не приховувала її, згадуючи у своїх творах, зокрема у «Ідеях». Вона хотіла надати цій історії ширшого поширення.
Оксана К.: Ви згадали про «Ідеї», і я одразу згадала про «За ситуаціями». Ольга Кобилянська написала цю повість у 1912 році. Це ніби остання, так?
Світлана К.: Так, це остання повість Кобилянської. Вона казала, що вклала в неї останню частинку своєї душі.
Так, і це справді ціла історія жіночої душі. Але якщо повернутися до «За ситуаціями», ця повість розповідає про дівчину Аглаю-Феліцітас, про її життя.
Оксана К.: Це цікавий твір. Як взагалі простежуються феміністичні мотиви в цій повісті?
Світлана К.: Це тема про творчу особистість, про творчу жінку. Мотив — це дещо глибше поняття. Ми можемо знайти різні мотиви у рамках цієї теми. Але якщо говорити про феміністичні мотиви, то насамперед це доля дівчини, яка виростає в творчій, не зовсім патріархальній сім'ї. Аглая-Феліцітас — дівчина, яка могла собі дозволити сховатися в садку і малювати, бо її батько був художником.
Мати була також такою людиною, яка тримала господарство, але вона своїм донькам могла допомогти, щоб вони навчалися бути незалежними. І тут ми можемо знаходити різні мотиви. Чимало йдеться про мотив ствердження творчої особистості дівчини, яка все-таки вибирає між двома чоловіками.
Так, вона вибирає між місцевим професором Чорнаєм і Шварцем. Якщо помітили, їхні імена по суті однакові: Чорнай і Шварц.
Ми можемо говорити про образ чоловіка, якого хотіла би бачити Аглая. Чи ближчий їй Йоганес, який дивиться ширше на світ, пройшов шлях пошуку свого місця в житті і знайшов це українське, чи професор, прихильник патріархальності, який від початку був таким зарядженим на все українське.
Так, тут хитання дівчини навіть на зламі віків.
Оксана К.: Я ще хотіла запитати, пам'ятаю історію, коли професор Чорнай запропонував їй одруження, а коли вона відмовилася, запропонував кошти на навчання. Дівчина дуже хотіла самостійності і бути відомою артисткою, піаністкою. І вона вагалася, чи брати ці кошти, чи буде вона винна професору, якщо візьме їх. Мені іноді здається, що в роздумах головної героїні простежуються роздуми самої авторки.
Світлана К.: Так, можемо казати, бо Ольга Кобилянська завжди стояла перед питанням, де брати кошти. Навіть у юності, щоб купити книжку або відправити листа. Але в цьому творі ми маємо дещо іншу ситуацію.
Так, ми маємо ситуацію, коли гроші стають важливим елементом сюжету. Вона відмовляє чоловіку, але потім погоджується, бо має почуття до нього. Проте гроші стають перешкодою для їхнього спільного майбутнього.
І вся тема грошей з'являється також у новелі «Ідеї». Там йдеться про гроші, коли у середовищі творчих людей відбувається суперечка про «побутові інтереси». Чи може митець існувати лише через велику любов до своєї творчості, чи все-таки побутові інтереси матимуть значення? Побут, який може влаштувати жінка.
Оксана К.: Я одразу згадала історію зі Стефаником. Ольга Кобилянська листувалася з Василем Стефаником і Лесею Українкою. Одного разу Стефаник приїхав до Чернівців до Ольги Кобилянської, вона подарувала йому лілію. Він потім написав їй, що «вашу лілію я вбив».
Мені здається, що їхні стосунки дещо зіпсувалися через феміністичні погляди Ольги Кобилянської. Вона написала статтю про те, що ніколи не вийде заміж за звичайного сільського хлопця, який не розуміє, як важливо для жінки бути реалізованою. Стефаник, якого називали «поетом мужицької розповіді», сприйняв це на себе.
На фото Василь Стефаник
Це цікава тема. Як ви взагалі ставитеся до цієї історії? Чи знаєте ви якісь подробиці? Чи зіпсувалися ще з кимось стосунки Ольги Кобилянської через її феміністичну позицію?
Світлана К.: Можу сказати, що це складне питання. Отже, спочатку про квіти.
Стосунки з Стефаником і Кобилянською дійсно були особливими. Їхнє творче порозуміння було дуже глибоким і тонким. Вони обмінювалися квітами як символами своїх душ.
Але в житті Стефаника було багато особистих подій, які вплинули на його творчість і стосунки.
Так, зокрема, смерть близьких вплинула на нього. Це були важкі часи для Стефаника, і це могло відбитися на його взаєминах з іншими, включаючи Ольгу Кобилянську.
Ольга Кобилянська завжди намагалася підтримувати своїх друзів і колег. Вона розуміла важливість творчого порозуміння і підтримки. Але її феміністичні погляди дійсно могли викликати суперечки.
Вона завжди стояла за права жінок і їхню самореалізацію. І це могло бути неприємним для тих, хто не поділяв її поглядів. Але це також робило її сильною і впливовою особистістю.
Її вплив на українську літературу і феміністичний рух важко переоцінити. Вона була передовою мислителькою свого часу і не боялася висловлювати власні думки.
Наприклад, якби ми говорили про Остапа Луцького, ще одного цікавого письменника-молодомузівця, то там ми могли б говорити про кохання. Остап Луцький закохується в Ольгу Кобилянську, яка на 20 років старша за нього. Він дружить з її братами, Олександром і Володимиром, але це ціла історія.
Так, стосунки між творчими людьми можуть бути складними. Але якщо ми кажемо про Василя Стефаника і Ольгу Кобилянську, то це більше про тонке порозуміння творчих душ.
І ще ви запитали про взаємини.
Оксана К.: Чи зіпсувалися якісь взаємини у Кобилянської з іншими відомими особами через фемінізм?
Світлана К.: Так, це важливе питання. Я тому і згадала Остапа Луцького. Він не зіпсував взаємини з Кобилянською через її фемінізм, він навіть підтримував її. Це вирізняло Кобилянську в тому часі. Її ставлення до фемінізму і творчості викликало різні реакції.
Леся Українка, коли приїхала до Галичини і Буковини, була здивована середовищем. Вона казала, що жінка не може вільно пересуватися, це було дико. Кобилянська жила в цій ситуації.
Вона намагалася вписатися у стереотипні рамки, але у своїй творчості виходила поза ці рамки, ламала стереотипи. Це давало поживу для багатьох суперечок і думок.
На фото Леся Українка
Оксана К.: Це справді цікаво. Тож її феміністична позиція викликала обговорення?
Світлана К.: Так, зокрема, Сергій Єфремов критикував Кобилянську за її стиль письма. Він казав, що Кобилянська пише так, що це не годиться. Але багато хто захищав її. Кобилянська не відповідала на критику, вона залишалася вірною собі. Це стосувалося не лише фемінізму, але і творчості загалом.
Це дуже вражаюче. Вона мала силу духу, щоб стояти за свої переконання і творчість, навіть коли її критикували.
Абсолютно. Її творчість і феміністичні погляди залишаються важливими і сьогодні. Вона надихала і продовжує надихати багатьох своїм прикладом.
Оксана К.: Так, дійсно. Ви згадали про Галицьке середовище, і як складно було в ті часи жінці жити там. І я одразу згадала твір Ольги Кобилянської, який Галицьке середовище сприйняло дуже насторожено. Осип Маковей тоді відмовився опублікувати цей твір. Я говорю зараз про «Природу».
Світлана К.: Так, це дуже цікавий момент. «Природа» дійсно викликала багато суперечок. Це перший твір в українській літературі, де так відкрито описана інтимна сцена.
Оксана К.: Я також читала цей твір і вважаю, що він дуже сміливий для свого часу. Мені здається, що на той час це було просто революційно.
Світлана К.: Абсолютно. Кобилянська була надзвичайно сміливою в своїх літературних експериментах. Вона описала жіночу сексуальність і бажання, що було незвично для того часу. Осип Маковей не був захоплений цим твором і навіть відмовився його друкувати. Він вважав, що це не підходить для української літератури того часу. Але Кобилянська вперто стояла на своєму. Її твори продовжували викликати обговорення і суперечки.
Кобилянська ламала стереотипи і виходила за рамки тогочасних уявлень про жіночу літературу. Вона була передовою письменницею, яка змушувала читачів задуматися про важливі питання. Це дійсно вражає.
Вона не боялася бути не такою, як всі, і висловлювати свої думки через творчість. І це робить її ще більш важливою фігурою в українській літературі. Її твори досі актуальні і важливі, бо піднімають питання, які ще й сьогодні залишаються невирішеними.
Соломія Павличко писала про «Природу» як про перший твір в українській літературі, де так відверто представлено сцену фізичної близькості. Це дійсно варто прочитати.
Я завжди раджу читати «Природу». Але є такі, хто не завжди розуміє, про що йдеться. Там, здавалося б, нічого особливого немає, але важливо зрозуміти, що твір з'явився в контексті, коли ще не було мови, якою можна було говорити про кохання.
Поезія того часу часто зверталася до кохання, але більш метафорично. Проза також мала свої складнощі у висловленні таких тем. Ольга Кобилянська описала шлях персонажів до вершини гори як метафору їхніх почуттів і відчуттів.
Вона показує, як герої піднімаються на вершину, і це є метафорою їхнього духовного і фізичного злиття. Героїня відкривається новим почуттям і світоглядам, і це дуже сміливий крок для тогочасної літератури.
Оксана К.: Її героїня не обмежується суспільними рамками, вона відкрита до нового, до природи, до кохання. Це показує її силу і незалежність, що було рідкісним для того часу.
Світлана К.: Саме так. Кобилянська не тільки описує інтимні моменти, але й показує глибокі переживання і думки героїні. Це вимагає великої майстерності.
Оксана К.: Але менше з тим, хотілося б запитати про особу Маковея. Не можу не запитати. Це така тема, що ми можемо довго обговорювати. Я десь чула, здається, від Віри Агеєвої в інтерв'ю про Осипа Маковея, що він казав, що не міг прийняти пропозиції Ольги Кобилянської, бо вона така людина, якій потрібні страждання, щоб писати. Чи справді це так?
На фото Осип Маковей
Світлана К.: Віра Агеєва багато писала про стосунки між Маковеєм і Кобилянською. Маковей якось жартував, що не міг уявити себе лежачим на софі в шкарпетках під керівництвом Кобилянської. Його ставлення до неї було більше літературним, аніж особистим. Він розумів її силу як письменниці і, можливо, почувався не на її рівні.
Він був дуже зайнятим багатьма справами і не мав достатньо часу для творчості. Кобилянська бачила в ньому великий потенціал, навіть називала його українським Гейне. Вона вірила, що він може досягти великих висот, але він намагався поєднувати багато різних діяльностей, як і Франко. Він працював в літературній критиці та інших сферах, що не давало йому можливості повністю реалізувати свій літературний потенціал.
Кобилянська написала Маковею дуже раціонального листа про те, як вони можуть жити разом. Багато років ці листи були невідомими, але потім їх опублікували в монографії. Вона розуміла, як можна організувати життя, і це було відображенням її сильного характеру.
її розум був дуже практичним і логічним, що часто вважається «чоловічою рисою». Це не означає, що вона перейшла на якісь вищі рівні, просто вона мала багато життєвого досвіду і знала, як влаштувати своє життя.
Але Маковей так не зміг. Требувало би чекати. Але полягає ще одна найможливіша річ — це те, що очевидно Маковей не був закоханий в Кобилянську. Він був закоханий у її творчу особистість, я так думаю. І це найважливіший критерій. Коли він одружився на своїй Ользі, він казав, що вона молодша, дуже господарська дівчина. Він сказав, що це найважливіше рішення, яке він зробив у своєму житті.
Чи він сказав це для Кобилянської, чи просто висловив свої думки? Цього ми ніколи не дізнаємося. Але він це сказав. Тобто, чи це було на публіку, чи справді від душі, судячи з подальшого життя Маковея та його дружини, можна сказати, що він справді так відчував. Це було кохання, дуже виважене рішення. Ми розуміємо, що це чоловік, якому вже було багато років. Він народився у 1867 році, а одружився, здається, у 1939 році.
Це людина, яка вже має всі свої рішення виваженими і знає, що робить. Я думаю, що можна ще шукати, але далі не будемо. Хочу ще сказати, що після їхнього, здавалось би, розриву, Кобилянська намагалася спілкуватися з Маковеєм. Вона йому дуже багато писала. Вона писала йому в той період, коли відзначала свій 40-річний ювілей.
Я читала ці листи в архіві. Вони ще не всі надруковані. Можливо, для 10-томного видання це важливо, але я читала їх усі і вони частково використовувалися у статтях. Це дуже зворушливі листи. Вона продовжувала бачити у Маковеї свого найкращого друга.
Маковей у своїх відповідях був дуже виваженим. Його листів майже не збереглося, але вони обмінювалися листами. Кобилянська забрала свої листи назад, і вони зараз у архіві. Якщо говорити про кількість, то більша частина листів Ольги Кобилянської до Маковея досі не надрукована.
Оксана К.: Коли я вперше читала «Меланхолійний вальс» у школі, мені чомусь Ольга Кобилянська асоціювалася з феміністичними поглядами, які продукує саме Гануся. Вона казала: «Якщо ми не вийдемо заміж, не будемо просто жінками чоловіків, а залишимося самими жінками». Мені чомусь цей вислів асоціювався саме з Ольгою Кобилянською. Але мені здається, що в кожній героїні є трохи від Ольги Кобилянської.
Світлана К.: Хоча не можна сказати, що цей тип жінки, яка хоче кохання, вийти заміж, мати дітей, можна пов'язати саме з Ольгою Кобилянською. Але все ж таки вона стала матір'ю, хоча і досить незвичним способом. У кожній героїні є щось від Ольги Кобилянської. Гануся, тобто Марта, залишилася Мартою для своєї родини. У творчості вона стала Ганусею. Можливо, я трохи спрощую, але за своїм внутрішнім наповненням, вона залишалася дівчиною з трагічною долею, яка помирає від звуку власних історій.
Кобилянська мала здатність відроджуватися на кожному своєму творчому етапі. Смерть буває не лише буквальною, а й метафоричною.
У житті Кобилянської було багато періодів, які закінчувалися дуже сумно, але вона знаходила в собі сили і залишалася тією, якою залишилася у своїй творчості.
Коли Кобилянська була зовсім юною, вона написала у своєму щоденнику: «Я психологічна загадка. Розгадуйте мене».
І до неї залишається інтерес, бо вони говорять про неї, про її твори, з таким бажанням пізнати. І вона не дається до пізнання. Чому? Бо вона дуже багатогранна особистість.
На фото Ольга Кобилянська
Оксана К.: Я дочитую твори, які давно читала. І кожного разу думаю: як я цього раніше не бачила? Вона наштовхує на різні епізоди, різні думки. Це феноменально. Хотіла повернутися до «Ситуацій», коли ми говоримо про те, що ми бачимо Ольгу Кобилянську в деяких головних героїнях.
Наприклад, коли головна героїня спілкується з професором, і він говорить про вільне кохання. Головна героїня каже, що якщо жінка не хоче одружуватись, то вона повинна служити людям. Мені здається, Ольга Кобилянська так вирішила. Якщо вона не присвятила себе традиційній сім'ї, то присвятила себе людям.
Світлана К.: У її творах завжди різні персонажі, вони не одномірні. Наприклад, у чотирьох повістях, які вона написала німецькою мовою. В «Гортензії» ми маємо дівчину, яка намагається знайти своє місце в житті, виходить заміж — це щасливий варіант. Але виходить зовсім за іншого персонажа, ніж думає.
У творі «Доля чи воля», без знаку питання, вона показує різні поняття. Доля для Кобилянської була важливою, вона казала, що кожна людина має свою долю. Воля — це те, що людина робить сама. Героїня обирає медицину, стає лікарем, як її подруга Софія Кемецька. Це окремий варіант, окремий шлях.
Ще одна героїня, Гербіга, у повісті «Картина з життя». Вона виховується у складних умовах, чужих для неї людей, але хоче врятуватися і думає, що заміжжя це зробить.
Вона дуже помиляється, тому що той, кого вона обрала, виявився несерйозним молодим чоловіком, і врешті її доля стає дуже привичною. Ще один приклад. Мова йде про те, що заміжжя може бути різним. У четвертому творі це Олена Ляуфлер, також як і в інших.
Кобилянська писала в дуже ранньому віці, першу повість написала, коли їй було всього 17 років.
Уявляєте, в архіві зберігаються машинописні копії, зроблені з рукописних листків. Уявіть, скільки це було рукописних листків — велика пачка паперу. Це все вона написала, коли їй було 17 років — завершила свою першу повість. У другій повісті, коли їй було трохи більше 20 років, вона пише про героїню, яка стає лікаркою і всиновлює дівчинку.
Кобилянська могла випереджувати свій час і власну долю. Вона показує різні варіанти пошуку жіночих доль. Вона проговорює різні варіанти, дещо навіть збувається, як бачимо в її житті, але це лише варіанти. Шукати багато автобіографічного ми не можемо, але це не означає, що його там немає. Треба уважно ставитися до таких моментів. Все або відкидати, або вважати все автобіографічним не можна. Вона розуміла, знала, переживала, відчувала, і це відображено в її творах.
Оксана К.: Думаю, нам треба потрохи завершувати. Ми говорили про жіночу самостійність і жіночий маніфест.
Треба підвести підсумки. Кобилянська багато що декларувала. Хотіла запитати, чи вона створювала маніфести?
Світлана К.: Як ви думаєте? Звісно, її персонажі багато що промовляють у творах. Але чи можемо ми це називати маніфестами самої Кобилянської? Можемо. Вона мала і справжні, і окремі висловлені думки.
Зокрема, у 1894 році вона виступила на товаристві руських жінок. Це було товариство, де вона написала доповідь. Вона не любила виступати, почувала себе незручно, але все одно підготувала доповідь у 1894 році. Потім її передрукував Михайло Павлик окремим відбитком, і доповідь називається «Дещо про ведення жіночого питання».
У ній відповіді на ті питання, які нас цікавлять, є багато цікавих речей. Вона також виступила у 1931 році з доповіддю, коли відповідала на запитання журналу. Вона писала про емансипацію і що вона для неї означає. У тих висловлюваннях можна знайти певні спільні моменти з її творами. Є чимало її думок і в щоденниках, хоча це ще юна Кобилянська.
У 1931 році вона також зазначила, що жінка має право на освіту, і це її бажання розуміти світ. Вона говорила про освіту. Це вже 1931 рік, коли Кобилянська залишалася мало часу на цьому світі. І друга дивовижна річ, яку вона казала: жінка має право на захист своєї вітчизни. Для мене це було новим відкриттям.
Оксана К.: Так, це дуже цікаво. Це засвідчує, що Кобилянська залишається актуальною і цінною для нас сьогодні. Вона є письменницею, яку варто перечитувати, щоб шукати відповіді на питання сьогоднішнього дня.
Дякую вам за нашу розмову, багато чого для себе відкрила.
Світлана К.: Дякую вам також, що прийшли.
Схожі статті