Мішель і його друзі з-поза Залізної завіси: «Клуб невиправних оптимістів» Жана-Мішеля Ґенассії
Рецензія на книжку «Клуб невиправних оптимістів» журналістки Катерини Толокольнікової
У 2009 році роман французького письменника Жана-Мішеля Ґенассії «Клуб невиправних оптимістів» отримав важливу літературну відзнаку — Ґонкурівську премію ліцеїстів. Переможця визначають близько 2000 учнів французьких ліцеїв, які читають 15 романів-номінантів на ключову для країни Ґонкурівську премію. Певно, для деяких авторів визнання прийдешнього покоління важить більше за схвалення критиків. І направду не дивує, що перемогу здобув саме цей грубенький роман. Ми можемо прочитати його українською завдяки видавництву Vivat і перекладачці Анастасії Шведик.
Головний герой роману — 12-річний Мішель Маріні, також школяр. Він страждає через завдання з математики, захоплюється фотографією й увесь час читає. Навіть на ходу та під час уроків. Завдяки читанню він знаходить подругу й водночас розуміє, з ким із однолітків йому не по дорозі.
Мішель — трошки скромник, трошки бунтівник — така собі причесана версія Голдена Колфілда. Небайдужий хлопець, якого щиро цікавить життя і люди навколо. Справді цікавий і цілісний персонаж, якого автор розкриває без традиційного акценту на статевому дозріванні. Мішелю важко відкриватися оточуючим, важко спілкуватися з батьками й заводити друзів. Але якщо дружба виникає, він лишається вірним до кінця і ніколи не залишить в біді.
Хто ж його друзі? Переважно, дорослі люди непересічних доль. Мішель майже випадково дізнається, що за непримітними дверима одного паризького бістро є клуб. Буцімто шаховий, а насправді — радше місце спілкування емірантів-втікачів з країн Варшавського договору. Лікар Ігор, льотчик Леонід, актор Тібор, загадковий Саша, завдяки якому Мішель продає свої фотографії… Десяток колоритних чоловіків з травматичним минулим, про яке вони намагаються не згадувати. Але все ж не можуть не розповідати — роками й десятиліттями — про своє минуле, захоплюючи Мішеля — й читача.
У розповідь про події двох років з життя родини Маріні, сповнених драм, почергово вклинюються історії завсідників клубу. Батьки Мішеля розлучаються, на війні в Алжирі гине його дорослий друг, а брат — дезертирує. Хлопець піклується про дівчину брата, а потім, раптом, вперше закохується… Водночас з цими перипетіями, читач дізнається про життя в блокадному Ленінграді, Будапешт під час революції і може спостерігати за роботою Жана-Поля Сартра у тому ж таки бістро. Дізнається про хитрості паризьких таксистів, вперше чує платівку The Beatles і йде дивитися новаторське кіно.
Жан-Мішель Ґенассія створив роман-мозаїку історій європейців другої третини XX століття, які вправно поєднав під однією обкладинкою. Вийшла багатошарова й водночас дуже сюжетна книжка, яка утримує інтерес читача зокрема й завдяки кільком загадкам. Хто цей німець, якого побили до напівсмерті? Чому фотомайстра Сашу женуть утришия з клубу? Що накоїв на війні Франк Маріні? Автору, дебютним романом якого був детектив, вдалося запропонувати читачу несподівані відповіді на ці запитання. А деякі загадки лишити загадками.
Кожен читач може знайти в книжці Жана-Мішеля Ґенассії щось собі до смаку. Французів, певно, вразять обставини абсурдних переслідувань в країнах соціалістичного табору й мужність деяких героїв — членів клубу, а ще їхня віра в комунізм, попри все. Припускаю, що українському читачеві цікавіша сучасна лінія роману — події в житті родини Мішеля, описані з тонким психологізмом, і те, чим жив Париж у 1960-х.
Серед принад «Клубу невиправних оптимістів» — гарна мова оповіді, яскраві характери, жарти й згадки про знакові явища в масовій культурі. Але найбільше зачаровує душевна атмосфера цієї книжки, те, з якою любов’ю й чуйністю автор поставився до всіх без винятку персонажів. По прочитанні виникає чітке відчуття, що принаймні частина з них — невигадані.
Схожі статті