25 найкращих книжок у жанрі антиутопія

5 міс. тому
|
Категорія
25 найкращих книжок у жанрі антиутопія - Vivat

Редакторка тексту: Катерина Булаєва

 

Найкращі антиутопії, майстерно написані історії про катастрофічне альтернативне майбутнє, дарують читачеві напругу подекуди навіть вищу, ніж у книжках жанру жахів. Саме за це ми їх любимо і читаємо.

Перед вами — 25 таких книжок, топ антиутопій від Vivat, які змусять співпереживати персонажам, занурюючись у їхній «чудесний світ новий». Запрошуємо прочитати ці книги: зазирніть в альтернативну версію майбутнього, доведену до крайнощів. Це справді цікаво.

«1984», Джордж Орвелл

Старший Брат, поліція думок, двохвилинка ненависті — усе це реальність обивателів тоталітарної держави Океанії, мешканці якої забули про свободу. «Війна — це мир, свобода — це рабство, незнання — це сила» — партійне гасло проголошується зусібіч і поступово зомбує людей.

Що відбудеться з особою, яка вирішила піти проти системи?

Роман Джорджа Орвелла «1984» — справжня класика жанру. Це текст, про який найперше згадують, коли говорять про антиутопії. Вирази з нього, як «Старший Брат» або «новояз», часто використовуються в повсякденному спілкуванні навіть тими, хто ніколи не читав роман.

Книжка досі впливає на літературний процес до сьогодні:

  • Нещодавно в Україні видано графічний роман «1984», створений Ксав’є Костом.
  • Американська авторка Сандра Ньюман написала роман «Джулія», в якому представила події з точки зору коханої головного героя орвелівської антиутопії.

«Колгосп тварин», Джордж Орвелл

«Усі рівні, але хтось таки рівніший». «Хто був ніким, той стане всім». Ці та інші вислови Орвелл розкриває в сатиричній притчі «Колгосп тварин» (Animal Farm: A Fairy Story).

Тварини, стомившись від влади людей, скидають своїх господарів і проголошують свою незалежну державу. Але як навести в ній лад, коли на чолі — свині, а найкращий працівник — загнаний кінь?

«Колгоспом тварин» натхненний мальопис Ксавʼє Дорісона — «Замок тварин».

«Який чудесний світ новий!», Олдос Гакслі

Книги Олдоса Гакслі також можна назвати класикою жанру антиутопія. Світову популярність письменникові приніс роман «Який чудесний світ новий!» (Brave new world).

На відміну від Орвелла, Гакслі створює світ, в якому всі люди однаково щасливі. Ба більше, тут немає ніяких приводів для смутку — дітей вирощують у пробірках, а вчені винайшли ліки від смутку та старості.

От тільки чого людям коштує такий сурогат життя?

«Машина часу», Герберт Веллс

Роман «Машина часу» (The Time Machine) був написаний понад сто років тому, але й досі не втратив своєї актуальності. Попри те, що твір відносять до жанру наукової фантастики, у ньому є всі ознаки класичних антиутопічних творів. Як-от поділ людей на класи — морлоків та елоїв, де перші вважаються нащадками робітників і живуть під землею.

Чи зможе головний герой, мандрівник у часі, який прилетів у 802701-й рік, змінити правила цього світу і врятувати свою нову знайому Віну?

«451° за Фаренгейтом», Рей Бредбері

Чи знаєте ви, що папір починає загорятися за температури 451° за Фаренгейтом? Пожежники, які замість ліквідувати полум’я займаються спалюванням книг, точно знають про це.

У чому винні книжки? У тому, що, згідно з думкою влади, саме вони поділяють людей на класи, зараховуючи одних до розумних, а інших — до дурнів. Тоді навіщо читати? Тим паче, якщо є телевізор.

В антиутопічному романі «451° за Фаренгейтом» (Fahrenheit 451) всесвітньо відомий фантаст Рей Бредбері порушує головну проблему тоталітарного суспільства — зрівнялівку людей за допомогою загальної деградації населення.

«Механічний апельсин», Ентоні Берджес

Створюючи книги-антиутопії, письменники часто брали за основу тоталітарне суспільство. І «Механічний апельсин» Ентоні Берджеса (A Clockwork Orange) не став винятком. Роман написано на межі нервового напруження, емоції автора та персонажів відчуваються в кожній літері.

Головний герой, який усе життя проповідував насильство і скоїв чимало злочинів, сам стає жертвою. Потрапивши до в’язниці, він проходить програму перевиховання, мета якої — перетворити всіх бунтарів на послушників влади, «механічних апельсинів».

«Колиска для кішки», Курт Воннеґут

«Колиска для кішки» — дитяча гра, у якій за допомогою намотаної на пальці нитки створюються химерні візерунки. Життя героїв в однойменному романі Курта Воннеґута так само складне й заплутане, як ця гра.

Уявіть, що науковці винайшли зброю, здатну знищити всю планету. З цього моменту будь-які чвари — чи то на релігійному, чи то на класовому ґрунті — стають справжнім полем битви.

От тільки з кого почати і як виправдати вбивства людей? Чи є реальний привід знищувати планету? Попри легку оповідь, роман «Колиска для кішки» (Cat's Cradle) порушує складні теми і змушує замислитися.

«Ґалапаґос», Курт Воннеґут

Ще одна химерна антиутопія Воннеґута, в якій оповідач стверджує, що всі біди людей від занадто великих мізків.

Тлом роману «Ґалапаґос» (Galápagos) стає глобальна катастрофа: за задумом автора, людство постраждало від одночасної фінансової кризи та вірусної епідемії, яка зробила усіх безплідними. Єдині, кому вдалося уникнути хвороби — група людей, яка потрапляє в кораблетрощу та рятується на вигаданому острові Санта-Росалія на Ґалапаґоських островах.

Таким чином, вцілілі стають останніми зразками людського роду та започатковують новий виток еволюції. За цим упродовж мільйона років спостерігає оповідач — дух, який відмовився йти в загробне життя.

«Червоний годинник», Лені Зумас

Коли мова заходить про підвищення народжуваності та відновлення втрачених сімейних цінностей, страждають у першу чергу жінки. Одне рішення влади — і твоє тіло вже не належить тобі, а є радше інструментом для вирішення проблем.

«Червоний годинник» (Red Clocks) — це історія п’яти жінок. Хтось із них хоче зробити аборт, щоб не народжувати в юному віці. Хтось — всиновити дитину. Хай там як, а для влади вони — вороги, що порушують закон.

«Оповідь служниці», Марґарет Етвуд

Роман «Оповідь служниці» (The Handmaid's Tale) став особливо популярним після виходу однойменного серіалу.

У книзі розповідається про недалеке майбутнє і мешканців країни Ґілеад. Після появи нового вірусу багато жінок в Ґілеаді втратили здатність виношувати дітей. Тих жінок, які ще здатні народжувати, забирають в репродуктивне рабство. Вони мають виношувати дітей багатим, наділеним владою парам, а після — переходити в новий будинок.

На що здатні жінки, якщо забрати в них усе: свободу слова і пересування, право на свої гроші і власне тіло, можливості вибирати собі віру і любов?

Через 35 років після виходу роману Марґарет Етвуд випустила його продовження — «Заповіти», де нарешті розкрила таємниці, що так довго хвилювали читачів.

«Голос», Крістіна Далчер

Фанати антиутопії «Оповідь служниці» неодмінно оцінять і цей твір. Назва «Голос» (Vox) вже говорить про основне обмеження, яке застосовують до жінок у вигаданому світі книги — за новими законами їм забороняється вимовляти більше ста слів на день. Що буде після сто першого слова? Удар електричним струмом.

Коли раз по раз тебе карають за порушення — учишся говорити менше і втрачаєш свободу самовираження. Чи набереться сміливості дати відсіч бодай одна жінка?

«Стражі», Ліан Таннер

Думаєте, що книги-антиутопії створені лише для дорослих? А от і ні. Підтвердження тому — підліткова трилогія «Стражі», яку розпочинає роман «Музей крадіїв» (Among Thieves). Місто Джуел забирає в дітей найцінніше — дитинство. Щоб дитина завжди залишалася слухняною, її сковують срібними ланцюгами, які заважають нормально ходити.

І лише під час свята Розділення ланцюги знімають, і діти переходять у доросле життя. Головна героїня Ґолді напередодні Дня Розділення дізнається, що свято скасували. Вона втікає й ховається в музеї, де новий знайомець розкриває їй страшні таємниці міста.

«Сила», Наомі Алдерман

Як і в деяких інших романах-антиутопіях в цьому переліку, у «Силі» (The Power) Наомі Алдерман підіймається проблема гендерної нерівності.

У жінок в цьому романі зʼявляється суперсила: якоїсь миті кожна жінка одним порухом руки може викликати в людини сильний біль (або навіть убити).

Роман описує, що відбувається з людьми, коли вони здобувають владу, і як будуть мститися жінки, які довгий час виживали в «чоловічому» світі.

«Володар мух», Вільям Ґолдінґ

Незвичайний для антиутопії твір, де головні герої — діти. Але книжка порушує цілком дорослі проблеми.

За сюжетом книги група дітей потрапляє на безлюдний острів. Тут немає норм і правил соціуму, виживає найсильніший. Письменник докладно розповідає, як попри спроби створення правил та укладання суспільного договору, в групі відбувається втрата моральності. Події у «Володарі мух» (The Lord of the Flies) підштовхують читача до роздумів: що залишиться від людини поза людським середовищем існування?

«Каллокаїн», Карін Боє

Шведська письменниця та перекладачка Карін Боє, яка також жила в тоталітарних Радянському Союзі та Німеччині, написала роман «Каллокаїн» (Kallocain) у 1940 році. А через рік вчинила самогубство.

У книзі авторка описує суспільство, в якому особистість повністю належить системі. Головний герой, науковець Лео Каль, винаходить Каллокаїн — сироватку правди. В ході тестування препарату Лео зʼясовує, що не всі підтримують ідею присвятити себе державі.

«Не відпускай мене», Кадзуо Ішіґуро

Роман Кадзуо Ішіґуро «Не відпускай мене» (Never Let Me Go) називають однією з найгуманніших антиутопій у новітній літературі. Незвична для жанру антиутопій покірність персонажів, нелінійний сюжет, багато рефлексій та пояснення світу саме через бачення персонажів роблять книжку унікальною та захопливою.

Кеті, колишня учениця закладу для дітей з особливою місією, донорів, розповідає про життя в Гейлшемі. Як дітей готують до життя в ролі донора, пожертв, після певної кількості яких донора вважають «вичерпаним», а також чомусь заохочують займатися живописом.

«Клара і Сонце», Кадзуо Ішіґуро

https://vivat.com.ua/product/klara-i-sontse/

Ще один чудовий представник сучасної антиутопічної літератури від нобелівського лауреата Кадзуо Ішіґуро. У романі «Клара і Сонце» (Klara and the Sun) розповідь ведеться від імені робота-компаньйонки Клари, яку купують для дівчинки Джозі.

Особливе вміння Клари — емпатичні спостереження, вона є Штучних Приятелем (ШП), відноситься до класу андроїдів, яких батьки часто купують для підлітків. А ще Клара працює від сонячних батарей, тому в неї особливі стосунки з сонцем.

«Вигин коси», Ніл Шустерман

«Вигин коси» — антиутопічна трилогія американського автора Ніла Шустермана. Першою частиною серії є «Жнець» (Scythe).

У цій серії перед читачем постає світ, де не існує смерті з природних причин — хвороби та старість переможено, життя настільки безпечне, що нещасні випадки просто неможливі. Але щоб уникнути перенаселення, люди мають помирати. Так зʼявляються женці, які наосліп вибирають тих, хто має померти, та «збирають» їх.

Перша книга серії розповідає про учнів женця Сітру й Рована, котрі змушені змагатись між собою, щоб стати женцем — той, кому це вдасться мусить «зібрати» іншого.

«Школа ідеальних матерів», Джессамін Чен

Після того, як її покинув чоловік, одинока мама Фріда бореться, щоб і зберегти карʼєру, і приділити достатньо часу маленькі донечці. Та одного разу вона має дуже тяжкий день, наприкінця якого опиняється у відділку поліції, адже залишила доньку без нагляду.

У світі роману «Школа ідеальних матерів» (The School for Good Mothers) держава слідкує за такими матерями, як Фріда — хто перевіряє телефони, поки діти на дитячому майданчику; дозволяє дітям самостійно ходити додому зі школи тощо. Тепер, щоб повернути опіку над дитиною, Фріда має відправитися до школи ідеальних матерів.

«Наші втрачені серця», Селесте Інґ

Романи-антиутопії, в яких автор досліджує тему батьківства в тяжких соціальних умовах, зустрічаються часто. «Наші втрачені серця» Селесте Інґ (Our missing hearts) — одна з таких книжок.

В альтернативній реальності роману економіка США занепадає і до влади приходить авторитарний уряд, що запроваджує ПАКТ, за яким держава може забирати дітей у батьків-дисидентів та поміщати їх у прийомні сімʼя, щоб «асимілювати».

Головний герой, хлопчик Птах, опиняється під загрозою вилучення з родини. Ситуацію не покращує його прагнення дізнатися більше про долю своєї зниклої мами.

«GRM. Мозкотрах», Сибілла Берґ

Дуже похмура, депресивна та жорстока антиутопія з купою тригерних моментів. У книжці «GRM. Мозкотрах» (GRM: Brainfuck) описується недалеке майбутнє, коли штучний інтелект захопив світ, людей чипізують, а самі вони мріють про цифровізацію мозку.

В одному з невеликих містечок Сполученого Королівства ледве виживають четверо дітей-сиріт, кожен з яких зазнав чимало лиха. Вони хочуть помститися своїм кривдникам, тож обʼєднуються, складають список смертників та вирушають до Лондона на їхні пошуки.

«Жовтий закон», Сергій Рибницький

Нумо згадаємо найкращі книги-антиутопії від вітчизняних, українських авторів. Приміром, роман «Жовтий закон», який переносить читачів на вулиці Києва, що за сюжетом після страшного теракту занурився в анархію та хаос.

Людина людині тут ворог, і всім героям ой як несолодко.

«Час смертохристів», Юрій Щербак

Дуже складний у прочитанні, але захопливий роман-антиутопія. Дії в ньому розгортаються перед початком «Четвертої глобальної війни». «Час смертохристів» — цікавий мікс фантастики, містики та антиутопії, приправлений любовною лінією, злочинами, високими технологіями та політичними інтригами.

І все це — на тлі глобальних змін, які відчує на собі кожен.

«Маша, або IV Rайх», Ярослав Мельник

Цю антиутопію називають однією з найкращих в українській літературі, кажуть що це хардкорна і найжахливіша книжка, яку має прочитати кожен, а ще, що при читанні нудить, але зупинитися неможливо.

У своєму романі «Маша, або IV Rайх» (перша назва — «Маша і постфашизм») Ярослав Мельник описує повернення постфашизму, сегрегацію людей. За сюжетом у майбутньому технології занепадають і мешканці глобального Рейху займаються сільським господарством, зокрема, тваринництвом. Вони вирощують так званих «сторів» — штучно створених свійських тварин. Щоправда «вивели» їх з людей, а отже колись суспільство замислиться.

«Помирана», Тарас Антипович

Чільне місце серед українських книг про занепадницькі суспільства займає антиутопія Тараса Антиповича.

«Помирана» розповідає про суспільство кіберістот, яке рухається шляхом самознищення. «Чиє існування кероване міфами, ворожі до Іншого і безжальні одне до одного, але водночас не позбавлені надії», описують їх в анотації книжки.

Читаючи «Помирану», ви дізнаєтеся, чи наважаться герої скористатися шансом на краще життя, чи їхня ворожа природа візьме гору.

 

Коли ми уявляємо майбутнє, хочеться вірити, що воно не буде схожим на те, яким його змальовують нам романи-антиутопії. Утім, іноді така література може навіть надихати: хоча б тому, що після прочитання сучасний світ не здається аж надто безнадійним.

 

Схожі статті