«Чорний телефон»: що це за книжка і чим відрізняється від фільму
Авторка: Катерина Булаєва, редакторка блогу Vivat
У розділі передзамовлень інтернет-книгарні Vivat зʼявилася книга «Чорний телефон» Джо Гілла, назву якої ви могли впізнати, бо бачили фільм жахів з Ітаном Гоуком. Розповідаємо про нове видання, коментує його провідна редакторка Ганна Череміс, та ділимося кількома цитатами Гілла про різницю оповідання і кіно.
«Чорний телефон» — це збірка оповідань
Насправді «Чорний телефон» — це лише одне з оповідань Джо Гілла, розміщених в однойменній збірці, яка вийде у Vivat. Початково, у 2005 році, збірку було опубліковано під назвою 20th Century Ghosts — «Привиди XX століття».
Загалом до українського видання увійшло 15 оповідань, а також передмова за авторством письменника Крістофера Ґолдена. У книжці зібрано не просто оповідання-жахастики, а й журливі та зворушливі розповіді про надприродне, які не тільки лякають, а й беруть за душу.
Джо Гілл розповідає про написання збірки й, зокрема «Чорного телефону»: «Я був письменником-невдахою. Написав чотири романи, які не міг продати. Але я навчився писати оповідання. І почав накопичувати кілька хороших. Коли я працював над „Чорним телефоном“, він майже хотів стати романом. Я бачив, як це розширити. Та зрештою, я не зовсім вірив у свої здібності, щоб це зробити. Думав: „Я написав чотири невдалі романи, тому немає причин думати, що цей буде кращим. Але якщо яписати це як коротку історію, здається, я знаю, де зможу її продати. В Англії є редактор, якому я подобаюся, і він заплатить мені за це 35 фунтів“. Тому я зберіг текст як коротке оповідання».
«Чорний телефон» залишається особливим для Гілла, оскільки ця новела стала своєрідним переломним моментом у його житті. Та й інші оповідання, безперечно, варті вашої уваги.
Кому і чим сподобається книжка — розповідає Ганна Череміс
Ми попросили провідну редакторку книжки «Чорний телефон» Ганну Череміс як одну з її перших читачок українською розповісти більше про збірку та що в ній є. А також, кому точно сподобається це видання.
Збірка оповідань Джо Гілла, яка вперше вийшла під назвою «Привиди XX століття», починається з передмови американського письменника Крістофера Ґолдена. Він висловлює багато важливих тез, одна з яких здивувала мене — «не всі оповідання „Привидів XX століття“ належать до жахів». Деякі з них про надприродне, і одне навіть дещо зворушливе.
Це перший твір Джо Гілла, з яким я познайомилася, і скажу одне: після цієї збірки я купила «Пожежника», бо зрозуміла, що мені настільки сподобалося, що я хочу познайомитися з автором ще!
Джо Гілл занурить вас в Америку 2000-х, де реальність зустрінеться з моторошним паранормальним світом. Оповідання шокують і тримають в напрузі, а герої викликають надзвичайний спектр емоцій — жах, огида та гнів змішуються з відразою, сумом та нервовою напругою й триматимуть вашу увагу до останнього слова.
Усі оповідання дуже «кіношні»: уявляєш цих героїв, атмосферу. Багато оповідань з бейсбольною тематикою, тому наш перекладач Євген Гірін залишав багато коментарів щодо тих чи інших понять, що неабияк допомогло при читанні.
Емоційно цю збірку можна порівняти із поїздкою на американських гірках, де внизу розташоване озеро зі смертоносними зміями або крокодилами (уявіть тут ваш найгірший страх). Не можна бути впевненим, що все завершиться так, як відчуваєш, адже далі може статися… щось, що змусить вас сидіти зі здивованим обличчям і застиглим запитанням «Що???».
💚 Перше оповідання «Найкращі нові жахи» виявилося для мене найбільш хвилюючим і одразу викликало ледве не найбільший спектр емоцій: лють і огида, жах і ненависть, страх і розпач. Автор поступово вводив в стан повної безнадії, коли розумієш, що персонажу наче вже й не пощастить. Моє серце шалено стукотіло, коли я дочитувала останні сторінки.
💚 Над «Хлоп-Артом» я плакала. Певно, я з самого початку розуміла до чого все йде, але все одно це була емоційна подорож.
💚 Також неабияк мене вразили «Ти почуєш спів сарани» та «За власним бажанням». Де у першому оповіданні хлопець прокидається в тілі сарани (нагадало момент з «Перетворення» Кафки), а у другому розкривається справжня трагедія, змішана з паранормальним.
Я раджу цю збірку усім, в кого на полицях стоять твори Стівена Кінга, Ніла Геймана та Алана Мура. А також усім, хто полюбляє напружені сюжети, які пробирають до дрижаків.
Додам цікавий факт: окрім повнометражного фільму «Чорний телефон» (2021), ще за двома оповіданнями Джо Гілла зняті короткометражні фільми — це Pop Art (2008) за оповіданням «Хлоп-Арт» та Abraham’s Boys (2009) за оповіданням «Абрагамові хлопці».
Бонус для кіно-книголюбів: чим схожі та відмінні фільм і оповідання «Чорний телефон»
Ну і ми тоді додамо кіноцікавинку — що розказав сам Джо Гілл про різницю та схожість фільму й новели «Чорний телефон» (за мотивами публікації у Vanity Fair).
Джо Гілл знає силу слова й вміє використовувати мову, щоб настрахати читача. Тож форма доставки саспенсу, через письмо чи кінозйомку і звук, і є головною відмінністю між оповіданням «Чорний телефон» та його екранізацією. А так обидва розповідають історію молодого хлопця на ім’я Фінні, якого викрадають і ув’язнюють у підвалі, де таємничий старий телефон дозволяє йому чути голоси (і потенційно рятувальні вказівки) попередніх жертв серійного вбивці.
Крім вже згаданих оповідань, у Гілла було екранізовано кілька романів і коміксів. Серед екранізацій: серіал «Ключі Локів» (Locke & Key) від Netflix, фільм з Деніелом Редкліффом «Роги» (Horns) і серіал «Різдвокрай» (NOS4A2). Тому письменник знав, що зміни неминучі.
Режисер «Чорного телефону» Скотт Дерріксон і сценарист К. Роберт Каргілл справді розширюють оригінальну історію Гілла, додаючи більше жертв до таємничих закликів доповнювати розповідь, але справді змінили вони лише одну річ з оригінального тексту — лиш одне про божевільного, відомого як Хапач, якого зіграв Ітан Гоук .
«Він абсолютно такий самий персонаж. У нього всі ті самі репліки, і він робить все те саме, — каже Гілл. — Велика зміна полягає в тому, що у фільмі він каже „Я підробляю фокусником“, а в оповіданні він каже „Я клоун за сумісництвом“. Не так вже й важко зрозуміти, чому ми внесли таку зміну».
Тож чому внесли цю зміну? Правильно! Через «Воно». Слово «клоун» здалося творцям великою тінню, що нависла над проектом.
«У дитинстві я читав „Воно“, і мені подобалося. Мене воно просто заряджало. І я дивився фільм, як і багато інших дітей мого віку. Коли я писав „Чорний телефон“, минуло вже 20 років відтоді, як я прочитав книгу, і 15 років відтоді, як побачив кіно, і я взагалі не думав про „Воно“, — каже Джо Гілл. — Більше думав про сумнозвісних вбивць дітей з американської історії. І перший, хто спадає на думку, той, від кого нікуди не дінешся, — це Джон Вейн Гейсі (американський серійний вбивця — прим. ред.), який був клоуном неповний робочий день».
Слід також згадати, що коли Дерріксон і Каргілл підписали договір про екранізацію «Чорного телефону» (це був для них наступний фільм після спільної праці над «Доктором Стренджем»), якраз йшла активна промоція фільму «Воно» (2017). «Думаю, у нас всіх було таке відчуття, що було б помилкою дозволити поганому хлопцеві бути клоуном, що Америка наситилася злими клоунами. Є Пеннівайз, і немає місця для іншого. Тому нам потрібно переосмислити, — згадує Джо Гілл. — І я знав, читаючи про історію магії та знаменитий роман „Картер перемагає диявола“, у якому фокусник грає і диявола, і самого себе, що була така історія, коли Люцифер був частиною давніх магічних актів. Отже, ми говорили про маску диявола, говорили про чарівника. І я думаю, що ми також подумали, що Скотту Дерріксону було б цікаво перейти від „Доктора Стренджа“, найгероїчнішого чаклуна у світі, до зворотного боку цієї медалі — до зловісного ілюзіоніста».
Та це ще не все, адже в історії про «не клоуна» є ще один фактор, що може стати несподіванкою для тих, хто не знайомий із минулим Джо Гілла.
Він був не просто читачем і шанувальником «Воно» — роман було присвячено йому, його сестрі Наомі та брату Оуену. Адже Гілл є сином Стівена Кінга. Коли він починав свою професійну кар’єру, то став використовував псевдонім, щоб відокремити себе від свого знаменитого батька.
На фото Джо Гілл і Стівен Кінг
Батько і син навіть співпрацювали кілька разів, і Гілл міцно встановив свій власний статус автора, але через усі ці роки коригування «Чорного телефону» показує, що це все ще тінь, якої він має уникати. Хоча, певно, будь-який автор лякаючої фантастики міг би внести таку саму зміну в образ Хапача.
Урок очевидний: інколи лише одна річ — слово, жест, випадок (хороший чи поганий) — змінює все.
До речі, уже готується до виходу продовження фільму «Чорний телефон» — The Black Phone 2 буде у 2025 році.
Книгу «Чорний телефон» зараз можна замовити в інтернет-книгарні Vivat зі знижкою 20%. Бажаємо приємного читання! 📞📚
Схожі статті