Святкові, фантастичні та з глибокими сенсами — Ярина Цимбал про оповідання «Різдвяної класики»
Героїня інтервʼю: Ярина Цимбал, українська літературознавиця, кураторка серії Vivat Класика, упорядниця антології «Різдвяна класика»
Авторка: Катерина Булаєва, редакторка блогу Vivat
Яскраве поповнення у серії Vivat Класика — ілюстроване подарункове видання, антологія «Різдвяна класика», вже прибуло з друкарні. Воно містить оповідання класиків української літератури та сучасних авторів і авторок. Наразі це найповніша з антологій української короткої прози про Різдво. А чи цікаво вам дізнатися, як створювалася ця збірка, які неймовірні знахідки там є, кому її читати і кому дарувати?
Редакторка блогу Vivat поговорила з Яриною Цимбал, літературознавицею, кураторкою проєкту Vivat Класика й упорядницею «Різдвяної класики». У цій статті буде про: Різдво в українській літературі, роботу над антологією, тексти, які туди ввійшли, і те, які різдвяні традиції близькі самій Ярині.
Надалі — пряма мова Ярини Цимбал. Запрошуємо до читання.
На знімку Ярина Цибал. Авторка фото Ната Коваль
Різдво в українській та іноземних літературах: чи правда, що наше Різдво трагічніше
Це не зовсім трагічність. Різдво — це ж не тільки про дату в календарі і свято в нашому теперішньому розумінні — як нагода відпочити, повеселитися. Воно з давніх-давен мало серйозний, релігійний, сакральний зміст — народження Ісуса, Сина Божого, перемога добра над злом.
І для багатьох письменників, не тільки в українській літературі, а так само й у світовій, Різдво — це нагода поговорити про серйозні речі. Тому так багато є творів із нещасливою розв’язкою або із щасливим фіналом, але однаково драматичних, напружених, протягом яких ми переживаємо певне очищення, спостерігаючи цю боротьбу добра і зла.
Зазвичай, коли говорять про різдвяну тему у світовій літературі, на думку одразу спадає Дікенс. Дікенсові оповідання теж не святкові, не мішурні, не з блискітками і так далі. Це драматичні, серйозні сюжети.
Згадайте, що в «Тінях забутих предків» теж є Різдво. «На святий вечір Іван був завжди в дивнім настрої». І на Святвечір, перш ніж сісти за дванадцять страв, Іван і Палагна моляться, щоб Бог пустив до столу тіні забутих предків.
Цього твору в антології немає, бо це лише один епізод, зате є інше оповідання Коцюбинського. Пам’ятаю, як у фільмі Параджанова сидять Іван і Палагна, а біля них порожня лава, на яку мають сісти ці забуті предки, заблудлі душі. Адже це не казковий сюжет, правда? Тобто він фантастичний, але це не святкова казочка. Він сповнений глибинних сенсів.
(«— Продуй перше, ніж маєш сісти! — вимагала від Івана Палагна. Але він знав і без неї. Старанно продмухував місце на лаві, щоб не привалить яку душу, і засідав до вечері…» — цитата з «Тіней забутих предків». — Прим. ред.)
Як виникла ідея створити різдвяну збірку
Ідея народилася у Vivat. Олена Рибка (заступниця головного редактора видавництва Vivat. — Прим. ред.) прийшла до мене після якоїсь редради: «Ми придумали таку антологію. Чи зможемо реалізувати?» Я подивилася, що текстів трохи набереться. А потім їх ставало більше і більше.
Наразі це найповніша збірка різдвяної класики. Були схожі видання, але у нас максимум текстів: я передивилася всі видані різдвяні антології, все врахувала, плюс знайшла ще невідомі тексти й додала їх.
Ми замовляли по міжбібліотечному абонементу книжки з бібліотеки Вернадського. Наприклад, книжку Олександри Єфименко було видано в Полтаві 1918 року. Ми сканували ці раритети, потім редагували тексти, узгоджували їх із чинним правописом. Щось було в сучасніших виданнях, середини XX століття. Проте є тексти, які спеціально для цієї книжки знайдено і відскановано. Я вважаю, що це чимало.
Та й це ще не все: загубилося одне оповідання Винниченка. Я про нього пізно дізналася, коли ми вже сформували зміст і, здається, навіть зверстали антологію. Дуже кривдно, що не потрапило. Можливо, долучимо в перевидання.
Які твори є в книжці та кому буде цікаво їх читати
Книжка починається з Гоголя — це «Ніч проти Різдва». Казковий класичний сюжет, який усі знають, зокрема й через радянську екранізацію. Ми взяли переклад Максима Рильського, який чомусь дуже нечасто друкували, навіть у бібліографії поета його немає.
Перед Рильським стояло важке завдання, тому що треба було не просто перекласти з російської мови, а ще й зберегти оцю стилізацію. Там же ці історії розповідає Пасічник Рудий Панько, і мові якого багато українізмів. Коли Рильський перекладає українською, українізми зникають, мова стає стилістично однорідною. Перекладачеві доводилося якось екзотизувати мову, щоб зберігся той самий ефект, як був у Гоголя. Рильський блискуче впорався. Це такий красивий, святковий текст, фантастика — ми вже чудово знаємо ці пригоди.
Є сім оповідань Олени Пчілки, всі різні і дуже цікаві. Є у неї дуже гарний передріздвяний Київ. Я опублікувала на фейсбуку цитату з неї про зимовий Київ і запропонувала вгадати автор/ку. Усі подумали на футуриста Гео Шкурупія, бо в його романі «Жанна батальйонерка» є схожий епізод. Люди не звикли, що місто в нашій літературі не в одного письменника і воно буває різне, різдвяне й зимове також.
Дуже гарні чотири оповідання Степана Васильченка. В них теж різна тематика, немає якихось трагічних кінцівок, хоча вони про серйозні драматичні речі.
У Богдана Лепкого є ціла книжка різдвяних творів: вірші і проза. Ми взяли з неї всі оповідання.
Є тексти про дітей — «Морозенко» Панаса Мирного, «Ялинка» Коцюбинського. В Олени Пчілки й Олександри Єфименко є дитячі оповідання.
Сучасні твори є такі, що раніше публікувалися, як-от Прохасько й Андрухович, а є написані спеціально для цієї антології, їх читачі й читачки побачать уперше.
Тобто в антології є тексти для дітей, а є й для дорослих, для дорослого читання і серйозного думання про важливі моральні й етичні проблеми, які постають перед людьми не тільки на Різдво, а й у щоденні, просто Різдво їх підкреслює й універсалізує.
Книжка абсолютно для всіх і підходить для сімейного читання. Однак важливо, щоб батьки самі перечитали, перш ніж пропонувати дітям якісь конкретні тексти.
Як з’явилася передмова і чому вона не від упорядниці
Я не хотіла писати передмову, бо фахово займаюся нашими 20-ми, а тут і класична література, і сучасні тексти. Я зателефонувала Богданові Тихолозу і запропонувала йому. Богдан сміявся і казав, що вперше бачить людину, яка зізнається, що чогось не знає, у чомусь не розбирається. Адже тепер усі все знають: можна переглянути пару відео на ютубі і самим читати лекції.
Богдан Тихолоз написав дуже гарну передмову до нашої «Різдвяної класики», я йому надзвичайно вдячна. Писав довго, але вийшло майстерно.
Як затверджували ілюстрації
Ми від самого початку узгодили, що буде сім ілюстрацій. Придумали, які це можуть бути теми: від біблійного сюжету — Ісус у яслах — до колядування, застілля на Святвечір. З ілюстраторкою я не працювала, тільки на етапі схвалення, погодження висловила кілька зауважень з приводу історичної правдивості, що їх усі було враховано.
Ілюстрація до антології «Різдвяна класика». Авторка Лада Кас’яненко
Ця книжка святкова, подарункова, хоча там є й серйозні тексти. Її приємно взяти в руки, приємно отримати в подарунок таку красиву книжку, а вона ще й ілюстрована.
Про відкриття під час укладання збірки та особливе для упорядниці оповідання
Відкриттям для мене стала Олена Пчілка. Я її читала раніше, в моїй особистій бібліотеці є її книжка. Я навіть улітку її перечитувала — вже з прицілом на серію. У цій збірочці лише одне з різдвяних оповідань, а в нашій «Різдвяній класиці» — сім її творів. І тільки «Збентежену вечерю» я читала раніше.
Інші різдвяні оповідання Пчілки я досі не бачила, і вони стали відкриттям. У письменниці була збірочка з трьох різдвяних оповідань: «Забавний вечір», «Маскарад», «Чад». Це книжечка 1907 року, ми її теж замовляли з архівів. За радянського часу з цих творів перевидавали тільки «Чад», в інших, мабуть, бракувало соціальних мотивів.
Книжечка звичайна, в сірій обкладинці, без ілюстрацій — не подарункове видання. Проте Пчілка написала ці оповідання як такий собі різдвяно-новорічний цикл. Можливо, ця ідея з’явилася у неї під впливом Дікенса, а може, був узагалі такий запит і вона на нього відгукнулася.
Мене ж найбільше зворушило оповідання Пчілки «Забавний вечір».
Двоє сестер збираються в губернське місто на бал, починається хуртовина і візник пропонує заночувати у його родичів чи кумів у селі неподалік.
Панночки потрапляють у селянську хату, де є мала дитина — хлопчик, молода мати, а ще телятко, бо корова його саме привела, у хліву холодно і малу тваринку забрали до людей у теплу хату. Пам’ятаєте біблійну сцену? Марія, царі з дарами, Ісус у яслах, поруч люди і тварини. Пчілка майстерно вписує біблійний сюжет у свою сучасність.
У фіналі старша сестра віддає гроші, відкладені для покупки цяцьки, мамі хворого хлопчика, щоб жінка краще харчувалася і готувала дитину. Тобто приносить дари, по суті, дарує, рятує життя.
Це класичне оповідання з драматичною серединою і щасливим фіналом. Без моралі, але повчальне, майстерно обіграно сакральний сюжет. І мене по-людськи воно теж дуже зворушило.
Які є чи були різдвяні традиції в родині Ярини Цимбал
Коли я була маленькою, ми жили в місті Кролевець на півночі Сумської області, на Сіверщині. Наш рід звідти.
Мої брати дослідили родовід і склали сімейне дерево по прямій лінії аж до 1690-х років. Ми знаємо, як звали кількасот наших предків. Знаємо, що вони жили на тому самому місці, де стоять хати моїх бабусі й дідуся.
Ми жили на одній вулиці, напроти баби й діда і, звичайно, ходили до них колядувати, щедрувати й засівати. На Різдво був цікавий ритуал, про який я більше ніде не чула і не читала. Коли вже сідали за святвечірній стіл, баба Надя казала нам стукати у вікно і кликати Мороза кутю їсти. Стукати треба було не в шибку, а в дерев’яну раму. Ми бахкали з усієї своєї дитячої сили і кричали: «Мороз-Мороз, іди до нас кутю їсти!»
Ілюстрація до антології «Різдвяна класика». Авторка Лада Кас’яненко
Кутю на Сумщині і на Полтавщині, у мами, готували по-різному.
Колядувати ми любили, звісно, релігійних колядок тоді не співали і не знали. Ми знали дитячі колядки, але не оцю найпростішу про «дайте, дядьку, п’ятака, а п’ятак не такий, дайте руб золотий».
Мама навчила нас милої дитячої колядки:
Коляда, коляда,
дід на бабу погляда,
а баба на діда:
«Дай, діду, хліба». —
«А ти, бабо, грошей,
бо колядник хороший».
Нашим діду і бабі страшенно подобалася ця дитяча колядка.
Хоча дід наш під час війни мусив вступити в партію, у сім’ї зберігалися релігійні й народні традиції: відзначали Різдво, Великдень, Трійцю, святили паски, — а дід не тільки толерував, а й підтримував ці традиції. Мої тато й тітка малими в дитинстві ходили колядувати із старшими хлопцями й дівчатами: носили зірку, рядилися почасти у вертепні костюми — чорт, баран у вивернутому догори хутром кожусі. Співали колядок, «Добрий вечір тобі, пане господарю», окремо були колядки «до хлопця» і «до дівчини». Це було вже в 1950-х роках за якихось сто кілометрів від російського кордону.
Дякуємо пані Ярині за цікаву розмову. Дякуємо вам, що прочитали цю статтю. І нагадуємо, що «Різдвяну класику» вже можна замовити в інтернет-книгарні Vivat 🎄
На початку публікації використано фото Ярини Цимбал, авторка знімку Настя Телікова.
Схожі статті