Мала книжка прощань

Маленькі оповідання, такий же чорний гумор, що і у Хармса, хоча й більш близький до сьогоднішніх реалій. На перший погляд — мозаїка, що розсипається, зв’язки раз у раз обриваються, все вислизає і тремтить. Але чим глибше занурюєшся в текст, тим ясніше починаєш розуміти, що всі ці гротескні ситуації і дивні герої — Микола і Сократ, Заболоття і Маріша Потопу, тісно пов’язані всім, що пішло, йде або може піти. І тоді збірка міні-новел зрештою виявляється багатовимірним романом, про що автор лукаво мовчить, — але тим важливіше для читача це відкриття.