Транзишн

"Транзишн" Олександра Михеда - це перевірка на міцність оболонки реальності, спроба зазирнути за межу людського, зняти з нього шкаралупу й залишити найважливіше. Що там, усередені? Хіть?

Ненависть? Страх? Старі рани, які болять усе життя?

Письменник блукає між минулим і майбутнім, і скрізь перед його очима - тільки самотність, тільки морок.

Якщо наше з Михедом покоління доживе до тієї пори, коли машини часу стануть звичним явищем, він буде крутим таксистом. Так-так, саме на машині часу. Бо вправно прокладає маршрути і добою козацтва, і сучасністю, і майбутнім. Я точно лишатиму йому щедрі чайові. — Сашко Ушкалов

Вигадані історії, у яких занадто багато справжнього. Справжні історії, у яких, здається, занадто багато вигаданого. Михед препарує консюмеризм, психологічні особливості сучасників і навіть чиюсь лав сторі. Гронічно, дотепно, важко відірватися. — Ірена Карпа

Михед без вагань перекидає читача в просторі та часі власної реальності й при цьому з вартою заздрощів легкістю рухає сюжет. Це круто! І напрочуд важливо в епоху, коли літературі доводиться протистояти 3G-інтернету. Водночас «Транзишн» — це дещо більше, ніж просто поєднання динамічних історій. Ця книга про безжальність та цинічність залиплого в соцмережі покоління, про те, наскільки нищівними, болісними й довготривалими можуть бути наслідки неправильних рішень. Завдяки цьому «Транзишн» як сутність незрівнянно більша від суми частин, що її складають. Збірка схожа на клаптикову ковдру, про яку писав пулітцерівський лауреат Адам Джонсон: полотно з обривків життя. І ви ж розумієте: його зшивають не для того, щоб зігрітися. Воно для того, щоби кожен фрагмент не дав забути про щось справді важливе. — Макс Кідрук