Будинок з привидами в літературі: таємниці минулого, символізм свідомості та психологія травми

Авторка тексту: Ольга Боднар

Впродовж сотень років письменники поверталися до одного й того самого образу: будинок з привидами, в якому межа між живими й мертвими стає майже непомітною. Коли, як не на Гелловін розмірковувати про цей феномен?

Ми вирішили дослідити, як змінювалися будинки з привидами: від найдавніших античних будівель до вікторіанських маєтків і сучасних одержимих духами американських мотелей. А ще простежуємо, як пов’язано надприродне та психологічне у літературних сюжетах.

Месопотамія: місце неупокоєних душ у давніх віруваннях

Позаземний світ давніх народів Месопотамії на шумерській називався Кур (також був відомий за назвами Іркалла, Кукку, Аралі чи Кігал, а за аркадського періоду Ершету). Примітно, що в уяві давніх шумерів після смерті людей не карали за минулі проступки, вони просто продовжували своє існування у підземному царстві, яким правила богиня Ерешкігаль. 

Нащадкам було дуже важливо дбати про духів померлих, оскільки від цього залежало благополуччя останніх у підземному царстві. 

В «Епосі про Гільгамеша» про померлих вказано, що «пил — їхня їжа… Вони не бачать світла, живуть у темряві. Вони одягнені, як птахи, з крилами як одягом». Живі стежили, щоб у їхніх померлих родичів була вода та харчі. Коли померлий страждав без води на тому світі, його привид міг навідуватися до родичів і порушувати їхній спокій. Людей ховали відразу біля або під будинками, у дворі. Вважалося перевагою мати багатьох дітей, адже тоді після смерті буде кому наглядати за могилою.

Деякі привиди були втікачами з того світу, а деяких сама Ерешкігаль відпускала «на поверхню», щоб померлий міг завершити певні справи. Привид міг навідати близьких, якщо ті забували про нього, не підносили воду або не забезпечили належного поховання, не виконали передсмертного прохання. Так похоронні обряди впливали на архаїчні вірування, що стосувалися непримиренних мертвих. Людям доводилося кликати на допомогу жерця, той читав заклинання або звертався безпосередньо до привида, щоб дізнатися про причини його появи та позбутися фантома.

У месопотамських релігіях присутній злий дух мерця — edimmu — мстивий та небезпечний, насильно вбитий чи неправильно похований. Такі духи накликали біду та хвороби, могли вселятися в людей, проходити крізь вікна й двері. Навіть за допомогою екзорцизму їх було складно позбутися, проте іноді допомагало улещування духа трапезою. Також edimmu називали духа, який «висмоктував» життя з вразливих людей під час сну, або з немовлят.

Невпокорені духи з’являлися в давніх культурах під різними назвами і мали свої особливості: на території східної Азії була ненаситна preta, в китайських легендах є jiāngshī, що нагадує вампіра.

Потойбічне життя Стародавнього Єгипту

Єгиптяни сприймали смерть як продовження життя. Вони вірили у суд Осіріса, де бог зважує серце померлого на чаші терезів з пір’їною богині Маат. Після вдалого суду Осіріса (це якщо серце не переважувало пір’їну) душа продовжувала жити в полях Іалу, де не було страждань і панував спокій. Якщо ж серце було важким (а значить, гріховним), то його разом з душею пожирала почвара Амат.

Єгиптяни вважали, що душа складається з кількох часток. Це фізичне та духовне тіло, серце, двійник, душа, дух, образ та ім’я. Пояснення концепції про частку душі Ка зустрічається в давніх писемних знахідках і пояснюється як життєва сила, що знаходиться в статуї покійного. Вона зображувалася як його двійник з піднятими руками і саме їй робили ритуальні підношення. Частка «Ба» відповідає за почуття, після смерті переселяється у тіла тварин, має вигляд птаха. Частка «Ах» має вигляд ібіса і живе у потойбічному світі, вона вже отримала просвітлення.

Правильне поховання було необхідне, аби ці частини зберегли цілісність особистості. Тому в єгипетських віруваннях виникла практика муміфікації. Порушення поховальних обрядів, зневага до могили чи забуття померлого вважалися причиною появи примар. 

Єгиптяни були переконані: духи реальні так само, як живі люди, і можуть втручатися у світ живих, якщо порушується порядок ма’ат — гармонії.

Єгиптяни підтримували зв’язок із померлими: зверталися до них по допомогу, писали листи, просили про заступництво чи захист у конфліктах. Привиди могли повернутися, аби вирішити несправедливість, наприклад, якщо родина занадто зекономила на похованні. Попри еволюцію давніх вірувань ключовою залишалася ідея: мертві продовжують існувати поруч і заслуговують на пам’ять та шану. І якщо їм її не віддають, вони можуть нагадати про себе.

Античні «домівки духів»: що думали про будинки з привидами греки та римляни

В античній традиції згадки про духів були не просто «страшними історіями», хоча з наведених нижче прикладів можна побачити, що вони не особливо відрізняються від сучасних оповідок. Страх викликав не «одержимий» будинок, а привид, що перебував усередині. Для давніх греків та римлян дім був місцем родової пам’яті, важливим простором, від порядку в ньому залежав спокій господаря. А поява духа означала порушення цієї гармонії: неспокійна душа не залишила наш світ з якихось причин.

Зазвичай поява привида пояснювалася незавершеною історією, що тримала його в будинку: він міг бути підступно вбитий, закатований або похований не належним чином. Проте якщо провести належний обряд у місцях трагічної смерті, душа залишить цей світ, простір очиститься від давно скоєної несправедливості, а в домі знову стане спокійно. 

Дім із привидом таким чином міг виступати одним із інструментів колективної памʼяті — нагадуванням, що будь-який злочин, навіть прихований, усе одно випливе на поверхню.

Серед невпокоєних духів Стародавньої Греції були:

• Ataphoi — з’являлися внаслідок відсутності належного поховання покійного. З ними було доволі просто впоратися, після проведення похоронного обряду духи полишали світ живих.
• Aōroi — померлі передчасною смертю, наприклад, від хвороби чи через нещасний випадок. До них, зокрема, належали ненароджені діти, немовлята та жінки, що померли при пологах. Вони могли завдати більше клопотів, оскільки не встигли наповну пізнати радощі життя у нашому світі.
• Biaiothanatoi — привиди, що померли насильницькою смертю або були вбиті під час битв. Також було важливим забезпечити гідне поховання та пам’ять про померлих, щоб вони здобули спокій.

Незалежно від цієї фрагментації, за правильної поведінки живих привиди не становили надзвичайної небезпеки.

У Давньому Римі ще вірили в домашніх духів, добрих та злих:

• Lares — духи-охоронці, що захищали дім від лиха і сприяли гармонії в ньому.
• Lemures — злі духи померлих, що могли нашкодити.

Кілька історій про будинки з привидами від античних авторів

📜Перша згадка про будинок з привидами, яка збереглася до наших днів, знайдена в листах Гая Плінія Молодшого (жив у 61 – близько 112 р. н. е.). В одному з листів він звертається свого наставника Ліцінія Сури: «… я дуже б хотів знати, чи вважаєш ти, що привиди існують, що вони мають і свій вигляд, і загалом якусь вагу, а чи то лише страх вирисовує перед нами пусті й порожні óбрази». На додачу до своїх слів Пліній згадує історії про духів, зокрема розповідає про випадок у давніх Афінах. У міському особняку з привидом щоночі чули брязкання залізних кайданів, а тоді з’являвся він: старий чоловік зі скуйовдженим волоссям та бородою, брудний, скований кайданами й ланцюгами. Мешканці вже не витримували перебування у тому домі ні вдень, ні вночі, тому залишили його на володіння з’яві.

Будинок пустував, доки в Афіни не прибув філософ Атенодор. Він саме шукав помешкання і зацікавився будівлею — а вона ще й продавалася за нижчою ціною. Історія про примару не відштовхнула чоловіка, а навпаки додала йому охоти поселитися там. Атенодор був стоїком, на новому місці він перебував у гармонії зі своїм розумом та тілом: коли вночі перед ним з’явився привид, філософ підготувався до цього і спокійно займався писанням. А коли привид поманив його пальцем, Атенодор закінчив роботу та послідував за ним.

Привид звернув у двір та зник, філософ позначив місце у якому це сталося і вже наступного дня звернувся до місцевих управлінців, попросивши копати там землю. На місці, де зник привид, було знайдено скелет чоловіка, скованого ланцюгами. Після достойного перепоховання його привид більше не з’являвся у домі.

Ці та інші листи античного діяча перекладені українською: це видання «Пліній Молодший. Вибрані листи» (Книга VII, лист 27, якщо вас зацікавлять і інші історії про привидів, які автор наводить своєму другові).

📜 Про будівлі з привидами згадано й у праці давньогрецького філософа Плутарха, найбільш відомого своїми «Порівняльними життєписами» — працею, у якій автор охарактеризував найвідоміших людей свого часу, проте не оминув можливості додати й цікаві оповідки про потойбічних духів. Цікаво, що за життя він також устиг послужити священником у храмі Аполлона та брав участь у містеріях, вочевидь тема потойбічного була йому дуже близькою.

Історія, про яку йтиметься далі, відбувалася, за словами Плутарха, у його рідному місті Хіронеї та була пов’язана з правителем Кімоном. На той час місто було спустошене після війни та поринуло в насилля, серед вцілілих місцевих жителів був хлопець-сирота — Дамон на прізвисько Періпольт. Він вирізнявся вродою, але мав нахабний і норовливий характер. У Хіронеї зимував разом зі своїми підлеглими римський командир, він закохався у Дамона і намагався здобути прихильність хлопця подарунками, але лише в нього викликав невдоволення.

Боячись за своє майбутнє (було зрозуміло, що ображений командир вдасться до насильства), Дамон вирішив вдарити першим. Він зібрав однодумців і вже незабаром група з шістнадцяти юнаків, напившись ввечері вина і вимастившись сажею, на світанку напали на «залицяльника», коли він приносив жертву своїм богам на міській площі. Убивши командира та кількох людей поруч нього, Дамон зі спільниками втекли. Міська рада після цього винесла вбивцям смертний вирок. Та обвинувачені встигли неочікувано вдертися до міської ратуші, де збиралися на вечерю чиновники та повторили злочин — повбивали також і їх.

Все ж Дамона вдалося покарати. Щоб не залишитися в злиднях, він здійснював набіги на навколишні селища. Через послів йому запропонували повернутися до міста і пообіцяли надати поважний статус у гімнасії — навчальній установі. Дамон прийняв пропозицію і місцеві обіцянки дотрималися, але був нюанс: вже незабаром його вбили у лазні.

За чутками, місце стало обителлю привида, який своїми стогонами про підступну зраду зробив лазню непридатною для користування. Прокляту лазню замурували, проте навіть за часів Плутарха люди стверджували, що дух Дамона досі всередині і намагається вибратися.

📜 У комедійній п’єсі «Мостелларія» (Mostellaria, що в перекладі з латинської — «привид»), написаній Плавтом близько 210 року до нашої ери, також фігурує тема будинку з привидом. Події відбуваються в Афінах, юнак на ім’я Філолах розважається, поки його батько Теопропід перебуває у від’їзді. Герой влаштовує пишний бенкет на вулиці та веселиться з друзями, коли раптом його раб Траніо з’ясовує, що Теопропід вже приїхав і скоро буде вдома. Часу наводити лад немає, але Траніо спадає на думку хороша ідея. Він зачиняє Філолаха з друзями у будинку, а сам йде зустрічати Теопропіда. Раб не пускає щойно прибулого господаря дому всередину: каже, що в будівлі знаходиться привид колись вбитого чоловіка. Ще трохи Траніо доводиться викручуватися і вигадувати підтвердження своїм словам, переконуючи господаря у надприродній присутності привида, поки правда не виринає на поверхню. Та все ж комедія закінчується щасливо.

Прокляті місця

Історії давнього світу яскраво показують, як для тодішніх людей місця з духами, свідчили про порушення встановлених правил та порядків. Одержимі будинки потребували «очищення». Але якщо греки та римляни бачили передовсім у примарі травми минулого, то у слов’янській та кельтській культурах «неспокійним» часто постає саме прокляте місце: залишені будівлі, кургани, зруйновані поселення з моторошною атмосферою.

Так дім сприймається не тільки як місце появи привида — проклята будівля стає важливою частиною історії. Сам простір «хоче» щось сказати, нагадати про порушений порядок, про кривду чи давній договір між живими й неживим світом. 

Так, слід згадати про ірландських «mallaithe», тобто прокляті місця, до яких боялися наближатися і люди, і звірі. 

Ці локації вирізнялися трьома ознаками: кропивою, бузиною та криком птаха-деркача. Коли всі три пункти збігалися в одному місці, люди остерігалися проклятої похмурої місцевості. Хоча з рослин, знайдених там, часто робили всілякі «магічні» атрибути: наприклад, грою на флейті, зробленої з «проклятої» бузини, викликали духів.

Серед таких місць часто були зруйновані могили, вирубані «фейські» дерева тощо. Жителям проклятих осель, збудованим неподалік місця, поглинутого темрявою, було непереливки. Одним з відомих прикладів є «Клуб пекельного полум’я» (Hellfire Club) в Ірландії.

Збудована на місці старого кургану будівля зазнала чимало руйнувань від бурі. А ще ходили чутки про дивних відвідувачів клубу, окультні практики, які там проводилися тощо. Взагалі, прокляті місця вважалися обителлю злих сил.

Слов’янські вірування

У слов’янських міфах присутні істоти з потойбічного світу, що впливають на життя звичайних людей. Якщо брати до уваги саме життя в домі, то головним тут буде домовик. Його образ простежується у східнослов’янських фольклорних джерелах від Середньовіччя. 

Домовика уявляли як духа-покровителя, пов’язаного з предками роду, в деяких регіонах його навіть сприймали як душу першого господаря дому, що продовжує наглядати за оселею. Він мав вигляд чоловічка, оброслого шерстю. Часто мешкав на горищі. Впізнати його присутність можна було за зниклими предметами, несподіваними звуками тощо. 

Працьовитим господарям домовик допомагав і далі набувати достатку. А ледарів не любив і для них домовик сприймався ворожою силою. Є також уявлення про голого домовика: втілення злиднів у домі.

Іноді домовик міг покарати мешканців оселі за «недостойну» поведінку, а також за нешанобливе ставлення до померлих родичів. Вірування у домовика допомагало і підтримувати порядок у повсякденні, і пояснювати незрозумілі речі втручанням потойбічних сил.

Небезпечних та проклятих місць у слов’янській міфології багато, проте вони часто знаходяться поза домом. Серед «популярних» злих духів — потерчата — померлі нехрещені діти, переважно зустрічаються на болотах чи водоймах, просякнутих зловісною аурою.

Середньовічні привиди й духи

З настанням Середньовіччя будинок перестає бути лише простором предків і стає насамперед територією духовної боротьби: між святим і нечистим. У середньовічних легендах будівля вже може належати не стільки привиду, скільки бути одержимою прокляттям чи диявольським впливом. 

Так «домашні» духи поступаються місцем надприродному — і поступово народжується культурний образ похмурої середньовічної фортеці, замку чи руїн монастиря, у прихованих проходах яких яких щось темне чекає ночі. 

А завдяки середньовічним легендам та історіям читачі повинні були усвідомлювати, що порушення релігійних і моральних норм приносить великі неприємності.

 Деяких привидів робили вампірами — оповідками про кровопивць було простіше пояснити захворювання на чуму.

Ченці записують численні історії про привидів, що з’являються у проклятих замках та занепалих абатствах. Наприклад, Метью Паріс, чернець абатства Сент-Олбанс, написав у своїй хроніці про турнір лицарів-привидів поблизу абатства Рош (Південний Йоркшир) у 1236 році. А чернець з абастсва Байланд, що у Пінічному Йоркширі, в 1400 році описував злих і мстивих духів. В його історії про будинок з привидом померлий абатства Байланд піднявся з мертвих та вирвав око своїй колишній господині. Завдяки подібних історіям на місцях історичних будівель зараз проводять екскурсії для туристів. Вони також надихають багатьох авторів похмурих історій у жанрах горору та фентезі. 

Прогулятися кам’яними лабіринтами на поглянути на руїни Байланду сучасним туристам можна у будь-який час, не боячись фантомів.

Готичні будівлі та їхні загадкові примари

Прекрасні й похмурі замки з таємними кімнатами та підземеллями, населеними привидами, стали важливою локацією для розвитку готичної літературної традиції.

Все почалося з публікації першого готичного роману — «Замок Отранто» (The Castle of Otranto) Горація Волпола у 1764 році. 

За сюжетом, в замку жорстокого Мандреда його п’ятнадцятирічний син одружується на принцесі Ізабеллі. Весілля перерване несподіваним лихом: Конрад гине від гігантського шолома, що впав просто йому на голову. Мандрел розуміє, що це — наслідок пророцтва, яке може позбавити його володіння замком. Він вирішує залишити свою безплідну дружину й самому одружитися на Ізабеллі, бо йому потрібен спадкоємець. Ізабелла ховається у церкві, де ми дізнаємося таємницю загадкового шолома та знайомимося з іншими героями, зокрема, з селянином Теодором, який посяде помітне місце у цій похмурій історії.

Критики часто проводять паралелі між «Замком Отранто» Волпола та «Гамлетом» Шекспіра. В останньому також присутня будівля з привидом, що прагне віднайти справедливість — в замку Ельсінорі було підступно вбито батька Гамлета.

Серед засновників готичної літератури були: письменниця Енн Редкліф (її роман «Італієць» буде перекладено українською видавництвом «Стилет і стилос»), драматург Метью Грегорі Льюїс (його перший роман «Чернець» належить до класичних готичних історій), Шарль Матюрен (автор роману «Мельмонт-блукач»).

Неймовірна готична історія була написана Ернстом Теодором Амадеєм Гофманом — «Майорат» (Das majorat). Це повість про моторошні події, що відбуваються в давньому маєтку спадкоємцями. Трагічні смерті, вбивства, привиди, таємниці та окультні практики — твір заворожує подієвістю та атмосферою.

Привиди Вікторіанської епохи

Саме Вікторіанські будівлі асоціюються з привидами, магією та таємничістю і надихають багатьох творців готичних жахів у кіно та літературі. Очі насолоджуються виглядом унікальної архітектури: шпилясті будівлі з маленькими баштами, довгими коридорами, вузькими сходами та численними таємничими закутками створюють атмосферу величі й таємниць. Навіть серед занедбаних маєтків панує особлива атмосфера. Хто знає, які таємниці минулого ховаються в стінах і склепах давніх будівель? А предмети інтер’єру лише посилюють ці враження, навіть якщо у такому особняку є привиди, туди хочеться зазирнути. Проте саме ця епоха (1837–1901) стала періодом, що характеризувалася занепадом окремих аристократичних родин через розвиток промисловості.

У Вікторіанську епоху поняття будинку з привидами набуло особливого культурного значення. Будівлі стали простором, де межа між реальним і надприродним здавалася надто тонкою, на що вказує потяг до спіритуалізму та паранормальних явищ у той час. 

Сюжети літературних творів були пов’язані з баченням митців життя у суспільстві. Тривожна обстановка в готичному замку відображала проблеми сімейства, соціальні табу. У вікторіанських оповідях про привидів згадуються родові прокляття, де спадщина предків набуває містичного характеру. А привиди нагадують про старі кривди, таємниці чи злочини попередніх поколінь.

Письменники вікторіанської епохи активно використовували образ будинку з привидами

📗 У романі Вілкі Коллінза «Готель з привидами» детективний сюжет поєднаний з історією про «одержимий» готель у Венеції, побудований на місці старого палацу, де постояльці поступово втрачають зв’язок з реальністю.

📗 У повісті Генрі Джеймса «Закрут гвинта» в заміському вікторіанському особняку оселяться примари, а герої переживуть непрості моральні дилеми. Ще один шедевр короткої прози, вже від Едгара Аллана По — «Падіння дому Ашерів», що вражає і читачів, і режисерів, його багато разів його адаптували.

📗 Едуард Булвер-Літтон дуже любив використовувати у творах елементи фантастики, не оминав тем окультизму, містики тощо. Один з його найвідоміших творів теж розповідає про одержимий будинок — повість «Привиди та мисливці; або Дім і мозок» (The Haunted and the Haunters, or The House and the Brain). Головний герой зацікавлюється вікторіанським особняком у Лондоні, де «завівся» привид, переїздить туди разом зі своїм слугою і починає досліджувати загадкове місце. Твір має елементи саспенсу.

📗 Від історій, які викликають мороз по шкірі, можна відволіктися на атмосферну іронічну казку Оскара Вайлда «Кентервільський привид» (The Canterville Ghost). У проклятому замку живе привид, що намагається розтривожити нових мешканців будівлі. Та попри його всі старання, родина не планує нікуди виїджати, а привиду наче навмисне не щастить.

📗 Згадаємо і романтичну поему: у 1844 році британський поет Томас Ґуд пише The Haunted House. Це поема, в якій він розмислює про привидів та їхній зв’язок з оселями.

📗 У збірці «Будинок з привидами» (The Haunted House) Чарльза Діккенса, яку він сформував 1859 року для щотижневика All the Year Round, містилися сім оповідань на задану тему. Перше і фінальні оповідання писав Діккенс, до збірки увійшли й оповідки від інших авторів. Варто читати восени, коли хочеться містичних таємниць.

Будинки з привидами у сучасній культурі: про що вони нам намагаються сказати

У сучасній літературі та культурі образ замку з привидами переживає чергову хвилю популярності, проте також продовжує видозмінюватися. У романі Ширлі Джексон «Привиди Дому на пагорбі» будинок виступає проєкцією патологій свідомості, які проявляються у стресовій ситуації. Дослідники прибувають у загадковий маєток Гілл, одержимий привидами. А він починає впливати на їхню свідомість, особливо впливаючи на одну з гостей, Елеонору. На відміну від традиційних історій про привидів, Джексон не дає однозначної відповіді, що саме відбувається в домі: чи це справжнє надприродне зло, чи віддзеркалення психологічного стану героїні.

Чимало сучасних письменників та письменниць пишуть про духів, що роблять одержимими урбаністичні простори. Пишуть і про прокляті будівлі-новобудови, зведені на місцях трагедій. Ми розглядаємо сучасні будинки з привидами не тільки як місце дії моторошних історій, а й як відображення актуальних проблем, тривог і страхів сучасної людини. Чудовим прикладом є горор-роман «Сяйво» Стівена Кінґа, де головний герой Джек Торранс потроху втрачає розум, поселившись з родиною у віддаленому готелі, населеному примарами. Стосунки з дружиною та сином, які й до цього були жахливими, тут набувають ще більшого загострення й безвиході, врешті приводять до фатальних наслідків.

Якщо ж казати про яскраві образи американських будівель, населених привидами, слід зазначити, що вони існують на перетині двох полярних явищ — карнавальних ігор, як-от на Гелловін та глибокої роботи з колективною пам’яттю. Привиди стають проєкцією травматичного досвіду. Від колоніального насильства та війн до расової нерівності — у жанрі горору, у фантастиці літератори теж досліджують історичні та соціальні травми.

Серед сучасних локацій, населених привидами, в Америці чимало реальних. Серед найвідоміших — Вілла Вінчестера в Каліфорнії, лабіринт із переходів і дверей у нікуди, який, за переказами, мав уберегти Сару Вінчестер від примар тих, хто загинув через зброю її родини.

Наведемо ще кілька прикладів цікавих історій про прокляті будинки від сучасних авторів

📖 Чудовим прикладом історії, в якій одержимий будинок виступає активним антагоністом, є роман жахів The House Next Door американської авторки Енн Ріверс Сіддонс, виданий 1978 року. Сподобається прихильникам південної готики.

📖 Роман жахів американського автора Річарда Метисона Hell House, що вийшов 1971 року, розповідає про одержимий будинок, під час перебування в якому відвідувачі виявляють свої найслабші та найогидніші сторони. Чи можливо взагалі залишити будівлю живим?

📖 «Вересневий дім» Карісси Орландо розповідає історію жінки, яка заселяється у моторошний будинок і всіма силами намагається там залишитися. Чому ж вона це робить? В кінці на читача очікує відкриття.

📖 У трилерах авторства Карен Вайт «Будинок на вулиці Тредд», «Крамниця на вулиці Роял» та «Будинок на вулиці Пританія» фігурують котеджі з надокучливими привидами та старі таємничі маєтки. Але розібратися з примарами — пів справи, важливіше розібратися в самій собі.

📖 Роман Ґрейді Гендрікса «Як продати будинок з привидами» розповідає про жінку, яка змушена провести певний час у лякаючому родинному маєтку. Щоб підготувати будівлю до продажу, жінка мусить навести там лад разом із братом, з яким у неї також натягнуті стосунки.

📖 У містичному трилері «Прихисток» Олександри Буревій йдеться про дивний інтернат у стінах фортеці. Мешканці загадкового місця живуть за власними моротошними правилами.

📖 «Мотель „Присмерк“» Сімони Сент-Джеймс затягує у свої небезпечні стіни двох головних героїнь, події відбуваються у двох часових періодах. Динамічний детектив, що зацікавлює заплутаністю, вподобали сотні читачів.

📖 «Примара» Джона Гарвуда — сучасна готична історія про родинні таємниці в англійському заміському будинку.

📖 А в романі «Запрошені» Дженніфер Мак-Магон жителі не приїздять до будинку з привидами, а … будують його. Молода пара будує оселю мрії, а тоді дізнається, що земля, на якій вони житимуть, належала відьмі.

📖 У підліткових містичних історіях також фігурують привиди. Серед таких атмосферних романів — «Близнюки Крошмор» Кассандри О’Доннелл. Тут йдеться про двох сиріт, що переїздять до бабусі й дідуся у моторошне місто, де житимуть у маєтку Крошмор.

📖 У серії «Кессіді Блейк» Вікторії Шваб фігурують привиди, що живуть у місцевості Шотландії.

📖 Детективна серія «Локвуд і Ко» Джонатана Страуда розповідає про агенцію, юні фахівці якої боряться з нашестям привидів.

Якщо за часів Античності та в Середньовіччі привид вказував на порушення порядків чи несправедливість, завдану іншим, а у Вікторіанську епоху «виводив» на поверхню родинні таємниці, то сучасні будинки з привидами часто відображають індивідуальні страхи, колективні травми та соціальні конфлікти. Тут поєднані й традиційні, і нові теми. Окрім циркулярності старих досвідів, ми здобуваємо нові, обростаємо свіжими міфами та вчимося по-різному дивитися на свої страхи. Будинок з привидами став частиною культурного коду, який постійно трансформується разом із суспільством.