«Ця антологія — лише перша сходинка» — укладач Володимир Аренєв про збірку української фантастики «Змієві вали»
Герой інтервʼю: Володимир Аренєв — український письменник, журналіст та літературний критик
Авторка: Катерина Булаєва, редакторка блогу Vivat
Невдовзі у видавництві Vivat вийде антологія української фантастики ХІХ-ХХІ століть. До книжки увійшли 20 оповідань та розлогий есей про жанр фантастики в Україні. Частина прибутку піде на допомогу війську.
Ми поговорили з письменником, укладачем нової антології «Змієві вали» Володимиром Аренєвим про місце фантастичних текстів в минулому і сучасному українського літературного процесу, про те, чому українська фантастика поки що поступається західній, та про саму антологію.
На фото Володимир Аренєв
«Приїздили вантажівки з книжками, виданими десь в Росії, і просто з фур ці книжки продавали»
— Чому українську фантастику мало знають та, як ви самі зазначаєте у «Змієвих валах», до останнього часу з неохотою видавали навіть в Україні?
— Перше, що потрібно зафіксувати: коли ми говоримо про фантастику — це те, що науковці називають метажанром. Тобто є наукова фантастика, фентезі, містика, антиутопія і так далі. Усе це об’єднується одним загальним словом — фантастика. Це спектр жанрів.
Чому у читачів часто виникає враження, звичка навіть, що фантастика — це тільки наукова? Бо в Радянському Союзі, власне, іншої й не було. Тоді вважалося, що вона — єдиний «корисний» фантастичний жанр. Писали її для двох категорій читачів:
- Підлітки та молодь. І відповідно ці книжки навіть виходили в видавництвах «Веселка», «Молодь» і подібних.
- І друга категорія — це науковці, інженери. Тут очікувалось, що кожна книжка — це, по суті, белетризація наукових знань, нових винаходів і так далі.
Тому це були книжки з дуже невисоким рівнем художньої цінності. Очікували від них небагато: навчання через розвагу, а також — заохочення до технічних професій.
(Це щоправда була одна з функцій англо-американської наукової фантастики, коли вона ще формувалася, як окремий напрям.)
Крім того, за радянських часів український книжковий ринок не існував окремо від «загальноімперського» ринку. На ньому переважали російськомовні книжки, і це сприймали, як щось абсолютно нормальне.
У 90-ті роки ця тенденція навіть погіршилася, тому що український видавець практично був загнаний на маргінеси. І видавав тільки те, в чому міг хоч якось конкурувати з російськомовним. Саме фантастику видавці не сильно розглядали, як нішу, в якій вони будуть конкурентноздатні.
Чому? Зокрема тому, що фантастика, видана російською мовою, продавалася дуже широко. На той час її видавали, до речі, й українські видавці. Радянська система книгорозповсюдження була практично зруйнована. Радянської традиції, коли книжка виходить, потрапляє до бібліотек і так далі, не стало. Книгарні масово закривалися. У новій країні треба було наново все це відбудовувати, створювати.
І фури з російськомовними книжками просто їхали в наші міста — приїздили вантажівки з книжками, виданими десь на півночі чи на далекому сході Росії, і просто з фур ці книжки продавали. Я добре це пам’ятаю, бо школярем з батьком ходив, і ми стояли в тих чергах. Для затятих любителів фантастики альтернатив тоді, власне, не існувало. Нагадаю, це були часи, коли ще й інтернет був на діал-апі, не йшлося про жодні онлайн-книгарні чи електронну книгу.
Звісно, всі ці видання були незаконні, перекладали без жодних ліцензій, автори не мали з того ніяких прибутків, часом не знали взагалі про ці наклади.
Українську фантастику тоді сприймали, як щось вторинне, щось другосортне — спадок від радянської української фантастики, яка була дуже ідеологічно засмічена. І це було не тому, що тоді всі автори хотіли писати про комуністів в космосі.
А тому що це була умова, яку ставили перед авторами: «Якщо ви хочете видатись, у вас має бути щось про чудове майбутнє. У майбутньому, очевидно, комунізм переміг». І ще дуже важливо зауважити: це навіть не було таке щире прагнення від радянських видавців. Існувала державна цензура, і якщо ви заступали за межу (як автор чи як працівник державного видавництва) — це могло загрожувати вам серйозними наслідками, аж до ув’язнення. Тож видавці перестраховувалися, автори, свідомо чи ні, враховували необхідність узгоджувати зміст своїх творів із «лінією партії». Дехто чекав на вихід сольної книжки роками.
Відповідно, це була або НФ про «комуністів у космосі», або фантастика ближнього прицілу, дія в якій розгортається за 5-10 років, коли «доблесні радянські вчені винайшли щось суперкруте, і за цим суперкрутим ганяються шпигуни». Звісно ж, і такі тексти були ідеологічно дуже зашорені. Якщо ми зараз ці книжки візьмемо — їх неможливо читати. Зокрема тому в нашій антології, крім одного автора, Бориса Штерна, немає українських радянських письменників.
Але є й інші причини. Одна з них полягає в тому, що дуже складно знайти правовласників. А друга — що більшість цих текстів прославляють комунізм, соціалістичну владу. Як на мене, це в 2024 році в Україні друкувати абсолютно неприйнятно.
І от після тривалого періоду, коли писали тільки таку фантастику, український видавець 90-х та 2000-х звик, що фантастика, написана українською, — неконкурентоспроможна. У нього в голові комуністи досі летіли в космос, розумієте? Іншого він не бачив, не читав.
Дуже мало книгарень продавали українські книжки. А в суспільстві, у великої кількості читачів, панувала думка, що видана українською книжка — це щось неякісне, нецікаве. Тому що, знову ж таки, українськомовні книги часто створювали маленькі видавництва, видавали невеликими накладами. Відповідно, часом оформлення, поліграфія, редактура були не на висоті. Усі ці речі були й лишаються пов’язані між собою.
На фото Володимир Аренєв
«Ми з запізненням десь на два десятиліття зайшли в ту ситуацію, в якій були поляки»
— У результаті ми в 2000-х опинилися там, де, наприклад, Польща була в 80-х роках.
До появи Сапковського, до появи «Відьмака», польські видавці так само вважали, що польська фантастика — неконкурентноспроможна.
Тобто ми з запізненням десь на два десятиліття зайшли в ту ситуацію, в якій були поляки. Але поляки були у значно виграшнішій ситуації, тому що загалом їхній ринок був набагато потужніший. У них російська книжка не настільки вкорінилася, була радше екзотичним явищем на ринку. І плюс до всього цього у них з 1982 року був журнал, який спочатку мав назву просто «Фантастика», а потім «Нова фантастика». Він існує досі — уже 44 роки, не перериваючи традицію.
А що дає журнал? Журнал дає можливість авторам-початківцям надрукуватися — і представити оповідання, а не одразу роман. Автор може вдосконалюватися, отримувати фідбек. Багато польських фантастів починали свої найвідоміші цикли як низку оповідань — той самий Сапковський чи Роберт М. Веґнер; згодом, коли бачили зацікавленість — переходили до романів. А ще журнал дає майданчик для дискусій — можна обговорювати: книжка хороша чи погана і чому, чого нам не вистачає як авторам, чого не вистачає як читачам, які є цікаві теми — чимало всього. І цей журнал давав ще й різну перекладну фантастику, від оповідань до невеликих романів (у кількох номерах, із продовженням).
А на додачу в Польщі проводили численні фестивалі фантастики, де професіонали й любителі могли спілкуватися, обговорювати важливі для них теми і так далі. Відповідно, ми, наздоганяючи все це, зайшли в ситуацію, коли і видавець, і читач не сильно вірили у те, що це комусь може бути цікаво. І в результаті ті тексти, які з’являлися, друкувалися в непрофільних журналах (від «Однокласника» до «Пульсара») або невеликих видавництвах.
І от зауважте: автори, які повірили ще в радянські часи, що у фантастиці головне вигадка, ідея, а стилістика не важлива, потрапили в пастку. І власним досвідом довели — важливо, як саме це написано, як побудована сюжетна структура, які персонажі і так далі.
Усі елементи важливі. А сама по собі «вигадка» з часом застаріває, особливо ж – коли вона ідеологічно забарвлена.
Так ми і прийшли до тієї ситуації, коли український видавець чув: «А от же, є українська фантастика», — дивувався: «Справді? Є така? Давайте не до нас, давайте до когось іще з цим». І тоді автори, які писали, мусили шукати спосіб хоч якось видатись.
«Коли у нас автор виходить на ринок — один самотній прожектор кидає промінь світла на цю постать»
— Але тоді зʼявилося більше перекладної фантастики. В інтервʼю BBC ще від 2019 року ви казали, що тепер українські автори з Роулінг, Кінгом, Мартіном конкурують за увагу читача. Минуло 5 років, чи це збереглося в тому ж вигляді?
— Уявімо: я — простий читач.
У мене є певна кількість грошей. Я заплатив за комунальні, за навчання дітей, якщо є діти, за продуктовий кошик, задонатив на ЗСУ, ще раз задонатив на ЗСУ. І залишилась якась купка грошей. Я маю її витратити на те, що мені приносить задоволення.
Дитяча література — на неї завжди більше витрачають, тому що собі не купиш, а дітям купиш. Підліткова — це вже підлітки вирішують, чи їм потрібно. А доросла — за залишковим принципом.
І знову ж таки, дорослий нон-фікшн — це вважається чимось корисним, «в хазяйстві знадобиться». А художня — то розважальна, «одноразова». Відповідно, коли в мене є оцей залишок і коли я як простий читач вирішую, на що хочу витратити гроші, на полицях книгарні на мене чекає величезний вибір. Навіть якщо я тільки фантастику купую.
Й от є Гейман, наприклад: я вже його читав, мені він подобається або я його не читав, але всі хвалять, кажуть, що він класний, і я бачив серіал, і мені цікаво. Або є Кінг, який або подобається, або не подобається, але якщо подобається, зупинитись неможливо, купуєш усе.
А є автор, якого я взагалі не знаю — український автор. І якщо я читач не з тієї дуже невеличкої бульбашки, яка свідомо підтримує українських письменників, у цей момент цей автор справді конкурує з Кінгом за мої гроші. Бо у більшості читачів є час і кошти лише на обмежену кількість книжок. Їх треба переконати, що саме ця книжка їм потрібна. Тут необхідна допомога видавця.
Коли у нас автор виходить на ринок — один самотній прожектор кидає промінь світла на цю постать. А коли на Заході — одразу з усіх боків підсвітка, фанфари, летять конфетті. Це абсолютно інша історія, абсолютно інший рівень підтримки, злагодженості всіх складових промоції.
Тому так, ми досі конкуруємо і завжди будемо конкурувати з успішними зарубіжними авторами, у яких був набагато більш ресурсний старт. Але це не привід здаватися, правда ж?
«Я розумів, що якщо ми вже там зробили, то рано чи пізно видамо цю ж антологію в Україні»
— Спочатку антологію «Змієві вали» видали в Польщі. Як це було? Як відрізняється версія, видана в Україні?
— У 2022 році, навесні, до мене звернулися польський видавець, мій давній друг, Войтек Седенько і ще один польський діяч фендому, любитель фантастики та перекладач Павел Лауданський. Вони сказали, що хочуть нам чимось допомогти і подумали, що було б гарною ідеєю видати збірку української фантастики, «тому що в нас про вашу фантастику практично нічого не знають».
Так склалося, що в мене був досвід укладання різних збірок, в голові вже склався певний задум антології української і з колегами ми вже обговорювали, що непогано було б зробити навіть багатотомну збірку нашої фантастики. І коли до мене звернулися з запитанням, чи взявся б я, я казав: «Так, беруся». Це для мене був спосіб щось зробити для того, щоб дати нам голос. Також ми домовились тоді, що не отримаємо гонорари, а весь прибуток видавець відправляє до благодійного фонду, який опікується нашими біженцями в Польщі.
Книжка вийшла восени 2022 року, крім авторів там ще були представлені наші художники й художниці.
І як на ті умови, як на той час (початок повномасштабного вторгнення, складнощі в звʼязку з авторами, ілюстраторами), мені здається, ми зробити все, що могли. Книжка добре продалася, її навіть додруковували.
Збірка привернула увагу польських читачів, наприклад, до Світлани Тараторіної та її роману «Лазарус». Люди прочитали і порадили потім цьому видавцеві поглянути на інші її твори, і сам видавець зацікавився завдяки її оповіданню «Мова Вавилону» з цієї антології.
Антологія української фантастики «Мова Вавилону», що вийшла в Польщі
Я розумів, що якщо ми вже там зробили, то рано чи пізно видамо цю ж антологію в Україні, але я також розумів усі плюси-мінуси, повʼязані з підготовкою польської збірки. Власне, Світлана й посприяла тому, щоб книжка вийшла у Vivat, і я вдячний їй за це!
Ми трошки розширили обсяг антології, при цьому розуміли, що його неможливо збільшити до нескінченності. Ми усвідомлювали, що не представимо всіх цікавих авторів, усі цікаві оповідання в одній книжці. Плюс, через особливості ринку, ми ухвалили таке рішення, що для української збірки буде один художник, і звернулись до Олександра Продана. Він зробив, як на мене, неймовірну роботу. Ці внутрішні ілюстрації чудово відображають весь спектр — від гумористичної фантастики до горору.
Ілюстрації до антології «Змієві вали»
Загалом завжди робота над книжкою — це командна гра, і тут треба всім подякувати, бо це дійсно була дуже кропітка і злагоджена праця.
Коли готують до друку один текст — це трохи простіше, а коли їх багато, треба кожен відредагувати, показати авторам, узгодити з ними правки, потім ще приходить укладач зі своїм баченням обкладинки, шукаємо разом спільний знаменник, обговорюємо багато ітерацій.
І при цьому не було такої втоми, щоб «давайте вже хоч якось», бо ми всі працювали на результат.
Ще кілька ілюстрацій Олександра Продана до антології української фантастики «Змієві вали»
— Кому ви як укладач радите читати антологію?
— Ця книжка — перша відома мені, де представлені тексти від XIX до XXI століття. Безумовно, вона не ідеальна і не всебічна. Це багато в чому результат «сваволі укладача», як свого часу влучно визначила роль укладачів Ярина Цимбал. Водночас це результат роботи за конкретних умов: переважно навесні й влітку 2022 року. Я би сказав, це перша спроба визначити напрям, в якому можна було би рухатися далі.
Антологія насамперед має бути цікава сучасному українському читачеві, який не є літературознавцем, не є фахівцем з фантастики, — тому там небагато текстів XIX століття. Вони часто архаїчні. Я гадав, що навіть якщо в нас буде дисбаланс, то хай він буде краще в бік XXI століття, живих авторів. Навіть за цих умов чимало гідних текстів сюди не увійшло. Однак ця антологія — лише перша сходинка, і я сподіваюся, що наступні збалансують картину.
Важлива складова антології — есей-огляд української фантастики. Я дуже вдячний Михайлові Назаренку, що він згодився в співавторстві написати цей текст. Ми там проговорюємо важливі речі. Наприклад, чому фантастика від українських авторів, написана російською в XIX столітті, ще може вважатися українською, а написана російською в XXI столітті — вже навряд. Як впливали ідеологія і ринок на творчість. Це дуже корисно для молодшого покоління, яке цього вже не застало, і загалом про ці речі, здається, ще ніхто так предметно не говорив. При цьому ми намагалися згадати максимально широкий спектр наших жанрів і авторів. Неможливо твори всіх авторів зібрати під однією обкладинкою, але тепер читачі, яким буде цікаво, зможуть знайти, що саме українського почитати з різних піджанрів фантастики, кожен собі до смаку.
І на щастя, цей есей вже застарів: там не згадана низка авторів, які на момент написання ще не видали «сольні» книжки, а відтоді ці книжки вже були проанонсовані. Це яскравий приклад того, як стрімко розвивається наш ринок.
Антологія «Змієві вали» (і листівка — подарунок при передзамовленні)
«Усі автори одностайно вирішили долучитися до благодійності, жоден не взяв гонорар»
— Кошти з продажу «Змієвих валів» в Україні також підуть на благодійність. Розкажіть, будь ласка, куди?
— Так, хотілося, щоб це був волонтерський, благодійний проєкт. У перемовинах з видавництвом ми пройшли стадії від подивування — «як ми це все зробимо», бо не було такої практики і юридично це складно, до «давайте робити, бо це класно, важливо та соціально значуще». Це було проговорено з усіма авторами, оскільки ситуація зараз важка, дехто лишився без житла, змушений був переїхати. Однак усі одностайно вирішили долучитися до благодійності, жоден письменник не взяв гонорар.
Олена Глущенко — людина, яка дуже давно підтримує фендом, організовувала фестивалі фантастики в Києві, а у 2014 році, коли почалася війна, вона долучилася до волонтерського руху й досі займається волонтерством у ГО «Світ підтримує Україну». Вони плетуть сітки, багато всього ввозять на фронт. Ми вирішили передати прибуток від продажу «Змієвих валів» саме цій організації, тому що вона прозора, її знають в літературних колах і для них ці гроші будуть дуже помічні та важливі. Тим паче зараз складніше збирати на сітки, ніж на дрони, але сітки теж рятують життя і дуже потрібні.
І мені здається, що за цим стоїть дуже хороший символізм, бо взагалі б нічого цього не було б — жодної антології, жодних нових творів — якби не ЗСУ і волонтери.
Дякуємо Володимиру за цікаву розмову!
Дякуємо вам за прочитання, тримайте таємний фантастичний промокод на знижку: ZmiieviValy 🙂
Підбадьорюємо любителів фантастики, які цікавляться українським. Промокод надасть знижку -15% на всі-всі паперові книжки в розділі «Фантастика» інтернет-книгарні, окрім передзамовлень. Діятиме до 21 квітня 💚
І нагадуємо, що книжку «Змієві вали. Антологія української фантастики ХІХ-ХХІ століть» можна замовити в інтернет-книгарні Vivat.
Схожі статті